"Хотіла забрати Коран, а там вже — попіл". Спогади депортованої з Криму Ресміє Абдуллаєвої

"Хотіла забрати Коран, а там вже — попіл". Спогади депортованої з Криму Ресміє Абдуллаєвої

"Хотіла забрати Коран, а там вже — попіл". Спогади депортованої з Криму Ресміє Абдуллаєвої

18 травня – 76-ті роковини депортації кримських татар. Журналісти Суспільного поспілкувались із постраждалою від депортації кримською татаркою Ресміє Абдуллаєвою, яка нині мешкає у Дніпрі.

«Хотіла Коран забрати, а там вже – зола». Спогади депортованої з Криму Ресміє Абдуллаєвої

Жінці – 85 років. Вона народилась у селі Ташхора (нині село Новокленівка Білогірського району Криму). 9-річну її разом з родиною депортували з Криму.

Ресміє згадує, що спочатку зібрали всіх татар села біля криниці. Люди думали, що це просто зібрання, прийшли без речей.

"Сказали всім татарам зібратися. Ми зібрались, не знали, куди йти. Потім говорять: у сусіднє село переходьте. Потім розпочалась стрілянина. Дядько, брат мого батька, казав: завжди під стіну лягайте, щоб куля не влучила. Навколо стріляють, а ми біля дядька швидко полягали, як він прибіг. Потім йому стало погано. Я кажу: мама глечик розлила, вода йде. А це кров у дядька, не встигли нічого зробити, як він помер", – згадує жінка.

За словами Реміє, радянські солдати стріляли в усіх, хто намагався втекти, розповідає вона. Матері вдалося втекти, побігла в рідне село, щоб зібрати хоч якісь речі, але їхній будинок вже спалили солдати.

"Наші речі всі вже спалили. Вже будинок спалили, ворота спалили. Деревину підкладали та палили. Хотіла Коран забрати, найголовніший, дивиться, а там вже – попіл", – розповідає жінка.

Після цього людей повезли кудись на вантажівках. Висадили на залізничній станції, почали заштовхувати у вагони для худоби. Набивали так щільно, що люди могли лише стояти. Тих, хто чинив опір, розстрілювали на місці.

"Знущалися з людей, а декілька чоловіків стояли, їм кажуть: "Чого ви стоїте, заходьте". Чоловіки відповіли, що хоч помруть, але нікуди не підуть. І онук одного з них на власні очі бачив, як їх застрелили, всіх, хто не хотів. А якщо хтось намагався з поїзда тікати, за ним пускали собак", – згадує жінка.

Везли дуже довго, не годували. Родину роз’єднали: частину відправили на Урал, а її з батьками та сестрами – в Узбекистан. Дорослих відправляли на тяжкі роботи, але їжі на родину не видавали. Дітей, щоб не вмерли з голоду, відправляли до дитбудинків.

"У нас сережки були, мама мені і сестрі дала. Коли нас купали в дитячому будинку, зняли їх. Думала: нехай. Навіть не уявляла, вважала, що повернуть", – каже Ресміє Абдуллаєва.

«Хотіла Коран забрати, а там вже – зола». Спогади депортованої з Криму Ресміє Абдуллаєвої

Після дитячого будинку жінка влаштувалась працювати на прядильний комбінат, в Україну повернулась у 46 років, приписку в Криму їй не дали, жила в Генічеську. Нині з онуком мешкає в Дніпрі. Каже, сумує за батьківщиною.

Що відомо

  • Щорічно 18 травня в Україні згадують події 1944 року, коли кримськотатарський народ радянська влада вислала за межі Криму до Центральної Азії. Загалом було депортовано понад 180 тисяч людей. В Україні депортацію кримськотатарського народу визнали геноцидом.
  • У Канаді біля парламенту провінції підняли прапор кримськотатарського народу.

Авторка – Олена Ростовцева

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди