Сергій Семіошин — єдиний токар у цеху "Харківських теплових мереж". У комунальному підприємстві він працює 11 років. Напарник Сергія помер, до повномасштабної війни знайти йому заміну не вдалося.
У лютому Сергій залишився у Харкові та продовжив працювати.
"Я сідав біля залізної шафи, вона надійна. Поряд станок. Сидів у куточку, як мишка. У мене ще каска була і все. Аж ногами чуєш, як будівля і вікна здригаються. А потім вже звик: бомблять, не бомблять — уже не думаєш про це", — розповідає Сергій.
Будинок Сергія розбомбили російські військові.
"Я на Салтівці жив, найближче місце до окружної траси. Бої були поряд. Двічі влучило у наш будинок — у нас дім великий, спочатку у третій під'їзд влучило, потім у шостий... Третього прильоту ми чекати з дружиною не стали. Поїхали в інший район", — говорить чоловік.
Попри обстріли, токар роботу не кинув.
"Ми повинні врятувати це місто. Якщо зараз все кинути й виїхати.... Хто буде це робити? Ніхто. Кинулись би з'єднувати, ремонтувати нічим. І що далі? Не запустили б опалення", — каже Сергій.
Семіошин говорить, за день може нарізати до ста запчастин: "Це зараз якось затихло. Раніше у нас тут черги стояли. У мене з-під різця деталі забирали. Просто з-під різця забирали. Приїжджали та по 50, по 100 штук одразу забирали".
Читайте також: "Внесок для скорішої перемоги": волонтери з Харкова зробили електромобіль для розвідників
Сергій каже, йому 60 років, цілий день працювати за станком складно — ноги болять. Але залишати роботу не збирається.
"Молодь не йде. Вони кажуть: "Це не престижно. Ми хочемо у брокери, у менеджери". А ось я не соромлюся своїх брудних рук, розумієте, не соромлюся", — говорить токар.
Сергій каже, хоче, щоб у цеху з’явилися нові майстри, бо є потреба в нових деталях для ремонту тепломереж Харкова.
Авторка — Олена Клименко