У селищі Архангельське на Херсонщині зараз живе до 80 людей. До російської окупації тут було майже 3 тисячі жителів. Половина будинків – зруйновані чи пошкоджені через обстріли.
Що пережили мешканці селища за сім місяців окупації та як в Архангельському зараз — в ексклюзивному матеріалі Суспільного Дніпро.
"Вони — тварі"
Жителі Архангельського, який понад пів року довелося жити під окупацією, розказують: російські військові катували та грабували людей. Тіла місцеві вимушені були ховати на подвір’ях будинків.
"Вони — тварі, я вам скажу, нічого вони хорошого тут не робили. Заводи - все вони розграбували. У нас усе тут було — училище, магазини, все було. Немає. Тепер страшно. Он п'ятиповерхівка — страшно на неї дивитися. От такий "руський мир", — говорить місцевий житель Сергій.
Залякували, катували, вбивали
У селище повертається не багато людей, бо декому тут вже просто немає де жити — російські снаряди вщент зруйнували будинки.
"Наш будинок, фактично, аварійний, жити в ньому нема як. Тому що він сьогодні стоїть, а завтра може рухнути, хто його знає. Холодильник я забрав, газову плиту забрав, то хоч що-небудь", — говорить житель селища Анатолій.
Чоловік згадує, як ховалися від обстрілів у льосі, як боялися, коли в населеному пункті почали хазяйнувати російські військові.
"Звісно, боялися! Бо вони як собаки лазили по всім кутках, де їх не було тільки, повсюди. Лазили, відбирали все. Усе тягли. Починаючи від побутової техніки й закінчуючи машинами. Машини, мотоцикли все вони забирали у людей. Машинки пральні, машинки швейні — все тягнули, все", — каже він.
Також, говорить він, усіх "підозрілих" російські окупанти забирали на перевірку. Там людей залякували й збиткувалися над ними.
"Список був, і нас усіх, хто був у теробороні, всіх забирали туди. Ми три з половиною години там пробули. У російську рулетку ви не грали? А я грав. Знаєте, як страшно? Він відразу один патрон наставляє і круте. Він собі ж в мозок не ставить, він же мені ставить. От то страшно, що сім’я залишиться і вони прийдуть, щось робитимуть з нею", — згадує Анатолій.
"Свата мого застрелили разом з дружиною. Їх вже знайшли, вони вже вбиті були. Їх в одну могилку обох поховали. Без хреста, бо батюшки не було. То так їх, у ковдрах поховали", — розповів чоловік.
Втекти можна було тільки на човні
Росіяни не випускали людей із селища. Єдина можливість втекти від окупантів чи привезти медикаменти та продукти була — переплисти річку на човні, розказує місцевий житель Віктор.
"Міни рвалися, але возили, ну нічого страшного. Боялися, ну а що зробиш? Особливо жінок було багато, дітей багато. І по одному, і по п’ять, найбільше одинадцять було, це дітей... А зараз так вже — гуманітарку тільки сюди перевозимо, ну і якщо людям треба сюди", — каже він.
Житель Архангельського Анатолій Майстренко розказує: найбільше за день переправили 123 людини.
Загалом, утрьох з односельцями, говорить він, за час окупації переправили на той бік понад 2 тисячі людей.
"Ми переправили переселенців, які тікали, десь 2200-2300. Ми дорахували до 1483, а тоді перестали рахувати. Людей із Зарічного вивозили на Орлове. Було бездоріжжя, квітень, дощі, бруд. Вивозили людей туди, а там забирали великогабаритними автобусами в Кривий Ріг. Ми за це не думали: безпечно, небезпечно... Плавали гумовими човнами звичайними. Розбили нам росіяни 10 човнів. Дев’ять — уламками, а десятий — з дрона гранатами", — розповів чоловік.
Українських військових зустрічали зі сльозами радості
Коли до селища прийшли українські військові, каже жителька Надія, люди плакали й спершу не могли повірити.
"Плакали, обіймали їх, не вірили. Ми плакали, звісно, від радості. Ми й досі не віримо. Он, чуєте, гупає? Вже не спокійно, що можуть ще вони повернутися назад. Вони тут, кажуть, і не далеко, 25 кілометрів від нас, то ми, звісно, боїмося", — говорить жінка.
Зараз селище поступово оговтується від пережитого. Хто виїхав — поступово повертаються. Накривають плівкою пошкоджене житло, розбирають уламки. Електрики в населеному пункті поки нема.
"Пічка. Немає в хаті, а в кухні є, то там спимо, гріємося. І варимо. І балони приводжу. Газ, плита — от так і будемо. А на зиму якщо нічого не дадуть світла, хоча б світло, ні вугілля, ні дров не дадуть — рватимемо кігті у Кривбас. А що ж тут робити по холоду?" — каже Анатолій.
Читайте також
"Бомбили, стріляли, по хатах ходили". Історія жительки звільненої Новоолександрівки на Херсонщині
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
