Лодь, яку у Рівному робили як приблизний прототип човнів 9-13-го століть, у найближчу суботу, 9 травня, спустять на воду Басівкутського водосховища. Вона у перспективі кататиме рівнян та туристів спільно із виготовленим торік човном вікінгів Драккаром.
Човен за літописними малюнками давньоруської лоді, яку назвали "Лада", майже готовий. Над ним члени клубу історичної реконструкції "Оствиця" працювали три місяці. Наразі залишилося встановити щоглу, пошити вітрила і прилаштувати стерно. Човен 7 метрів завдовжки та 2,3 в ширину.
Цілих таких човнів до нашого часу не дійшло, тож свій проєкт члени клубу історичної реконструкції вважають не копією, а збірним варіантом човна, який побутував на наших землях майже тисячу років тому.
– Конкретних знахідок, за якими ми створюємо цей човен, немає. Це збірні елементи з багатьох човнів, з яких ми робимо цю набійну лодь. Хоча згадки про них є в літописах, але дуже мало інформації насправді, – констатує керівник клубу історичної реконструкції "Оствиця" Юрій Ойцюсь.
Давньоруську лодь виготовили зі сторічної сосни. Колоду спочатку розкололи і видовбали. Потому на цей каркас нашили дошки, – розповідає майстер з обробки човнів Олег Петренко.
– Дошка накладалася одна на одну і зшивалася заклепками. Але особливість наших цих човнів, що в основі – колода, так званий моноксил, або набійна лодь. Взяли колоду, вибрали частину деревини і продовжили ці всі борти клінкерним методом, – каже майстер і додає, що найважче далося ущільнення бортових дошок так, аби вони були герметичними.
"Ладу" вирішили доповнити авторським декором – упором під кермо, стилізованим під рибу.
– Будемо робити примітивну різьбу солярними знаками, які притаманні нашим територіям і дуже давно в нас використовувалися. Тобто максимально наближено і спрощено, – додає Юрій Ойцюсь.
Випробувати човен на воді планують 9 травня. Запланований на цю дату фестиваль через коронавірус перенесли, попередньо, на 21 червня. Через закриті кордони на нього не потраплять поляки, але візити драккарів з Чернівців та Олевська поки не скасовані.
Авторка: Валентина Гордич
