Російські військові зайшли на Київщину 24 лютого. За понад місяць, що там пробули, вони вчинили 957 воєнних злочинів. За даними Управління СБУ у Київській області, росіяни вбили щонайменше 1079 людей на Київщині. Проте названі цифри відображають лише відомі злочини, за розслідування яких взялися правоохоронці. Доля сотень людей досі невідома, їх вважають безвісти зниклими.
Переважна більшість вбитих — цивільні, які загинули внаслідок страт, катувань, артилерійських обстрілів цивільних об’єктів та розстрілів авто. Загалом на Київщині правоохоронці виявили більше трьох сотень цивільних авто, пошкоджених внаслідок дій російських військових. Журналісти редакції розслідування Суспільного з липня документували історії людей, які були у розстріляних росіянами автомобілях.
Проект "Розстріляні автомобілі" Суспільного нараховує 15 записаних історій — свідчень про воєнні злочини російських військових в Україні, за які поки ніхто не притягнутий до відповідальності.
Дорога смерті
24 лютого, ще до світанку, перші російські військові підрозділи зайшли на територію Київської області — з боку Чорнобильської АЕС та Іванківської громади. У перший день повномасштабного наступу російський десант також висадився на території гостомельського аеропорту, бої за який тривали кілька днів.
Оскільки головною ціллю росіян була столиця, чимало киян, вважаючи, що там буде найбільш небезпечно, виїхали або вивезли рідних у села на Київщині. Так вчинив і киянин Віталій Калабін. 24 лютого він відвіз тещу та сина Арсенія у село Кухарі, що на півночі області.
Уже за кілька днів російські військові підійшли до села. Почалися обстріли. 28 лютого уламок від снаряда влучив у голову 14-річному Арсенію.
Віталій Калабін із дружиною і рідною сестрою — лікаркою Мариною — вирушили з Києва до Кухарів, щоб врятувати Арсенія. Хлопець помер до їхнього приїзду.
Тіло сина батьки забрали до Києва. На той час, 1 березня, міст через річку Тетерів, що веде до села, вже був підірваний. Калабіни залишили авто на іншому березі і вбрід перейшли холодну березневу воду, щоб потрапити до батьківського дому. Там забрали тіло хлопця, поклали його на розкладушку і тим же шляхом — через мілину — повернулися назад.
Коли Калабіни на своїх двох автівках поверталися до столиці, побачили посеред дороги російські танки.
По їхніх автомобілях росіяни відкрили вогонь. Сталося це поблизу села Бузової, на трасі Київ-Чоп.
Дружина Віталія везла тіло сина і їхала позаду — їй вдалося заднім ходом повернути у найближчий поворот і втекти від обстрілу. Сестра Віталія — Марина — загинула на місці від пострілу в голову на очах у брата.
"Мабуть, снайпер, бо відразу. Вона як сиділа, так і... залишилася сидіти", — розповів Суспільному Віталій Калабін.
Коли обстріл вщух, чоловік намагався покинути авто. Та як тільки вийшов, по ньому знову відкрили вогонь.
До найближчого повороту Віталій повз, щоб його не помітили російські військові. Там його підібрала дружина на своєму, також пошкодженому кулями, авто.
До звільнення Київщини подружжя жило у селі Хмільна. Там їх прихистили місцеві. Там вони і поховали сина.
Тіло Марини сім’я забрала лише після деокупації області. Автомобіль Віталія на той момент був спалений та понівечений. Його передню частину, де знаходилося тіло сестри, росіяни переїхали військовою технікою.
Розчавлене авто довелося розрізати, щоб забрати рештки тіла Марини.
Після того, як війська РФ відступили з Київської області, на Житомирській трасі, за даними Нацполіції, виявили понад 40 загиблих цивільних у розстріляних автомобілях або поряд з ними.
Медіа назвуть цю ділянку траси Київ-Чоп "дорогою смерті".
За словами речниці Головного управління Нацполіції Київщини Ірини Прянішнікової, у перші дні повномасштабної війни цивільні часто не знали, що на Житомирській трасі є колони військових РФ та що їхати цією дорогою небезпечно: "Люди телефонували на "102" і казали, наприклад: "Ми тут в автомобілі, нас розстріляли. Дружина загинула, я в авто. Врятуйте". А ми не могли туди фізично доїхати. Там, де у нас була хоч якась можливість, ми це робили. Але дуже багато було таких випадків, коли, на жаль, це було неможливо".
Людмила Колесова разом з чоловіком та подругою 3 березня евакуйовувалися з котеджного містечка поблизу Северинівки. Вони виїхали на трасу Київ-Чоп, прямуючи на захід країни, та за кілька хвилин потрапили під обстріл російських військових.
Перед тим, як авто спалахнуло, усі троє встигли з нього вибратися. Проте чоловік Людмили, Олександр, отримав поранення обох ніг.
Забрати з авто речі не змогли, тож жінці довелося перев’язувати рани чоловіка своїм одягом.
Його, з сильною кровотечею, посеред траси забрало авто з іншої евакуаційної колони. А Людмила з подругою, для яких місця не було, вирішили пішки повернутися назад до Северинівки.
"Найбільше моторошне, що я запам'ятала, — в автомобілях везли дітей. І на авто було написано: "Діти". Причому і на бічному склі, і на задньому, на передньому. А щоб було краще видно, навіть іграшки вивішували у вікна. І ці автомобілі проїжджали, вони не зупинялися. Вони нас не підбирали. Напевно, у них не було місць. Але ми йшли і чули: вони проїжджали, а далі по них стріляли. Це було страшно", — розповідає жінка.
За кілька годин Людмилу Колесову з подругою підібрало авто, родина в якому також евакуйовувалася. Наступного дня вони всі виїхали до Польщі. Згодом волонтери перевезли до польського кордону й Олександра — тоді йому вже зробили операцію з видалення уламків зі ступні. Зараз подружжя Колесових проживає за кордоном, у своєї доньки в Німеччині.
"Ми багато що втратили. Усе, що у нас було з грошей, все втратили. Тому шкода. Ми ж це заробляли. Ми ж — пенсіонери, розумієте, і ми йшли до цього. Ми з чоловіком думали, які ми щасливі: все життя працювали, а тепер можемо подорожувати. А ми дуже любимо подорожувати. І ось активні пенсіонери стали жебраками, приїхали до доньки ні з чим", — розповідає Людмила Колесова.
Читайте також: Пекло в Ягідному: російський воєнний злочин, не помічений Amnesty International
Буча, Гостомель
25 лютого у Гостомелі, на перехресті вулиць Шевченка та Свято-Покровської, російські військові розстріляли 10 цивільних автомобілів. П’ятеро людей загинули, ще шестеро отримали поранення.
За даними Служби безпеки України, до цих вбивств причетні загони Росгвардії з Кемерова та Новокузнецька, а також ОМОН із Красноярського краю. П’ятьох військових вдалося ідентифікувати — їм уже оголосили про підозри.
Серед розстріляних на тому місці — 21-річний Михайло Ушатенко зі своєю дівчиною Оленою Звєрєвою. Як розповідає Марія, сестра Михайла, пара зранку 25 лютого виїхала з дому рідних Олени у Гостомелі. За півтори години вони мали приїхати на столичну Оболонь, щоб забрати матір і сестер хлопця. Проте телефон Михайла припинив відповідати.
За кілька днів місцеві знайшли документи в автомобілі Михайла та зв’язалися зі страховою компанією, чий номер був вказаний у полісі. Працівники компанії зателефонували сім’ї Ушатенків. Також родина знайшла відео у соцмережі, зняте місцевим, на якому було видно вбитих Михайла та Олену — ще в авто.
"До 1 березня ми нічого про них не знали, — розповідає Марія Ушатенко. — В Олени, дівчини Михайла, на відео не було видно, які там поранення. Вона була вся у крові. А у брата видно було кульове поранення у шию. І видно, що авто обстріляне".
Тіла вбитих ще під час окупації забрала машина швидкої допомоги. Проте куди саме їх відвезли, рідні не знали. Знайти тіло Михайла родині вдалося аж наприкінці квітня — за два місяці після розстрілу.
Вулиця Яблунська — одна з найдовших у Бучі. Вона пролягає вздовж усього містечка. На ній — переважно приватні будинки з клумбами і плодовими деревами.
Під час російської окупації Яблунську заповнили розстріляні і спалені автівки та тіла вбитих людей. Фото саме з цієї вулиці найчастіше публікували міжнародні ЗМІ як докази воєнних злочинів російських військових.
Вранці 5 березня Жанна Каменева теж їхала Яблунською. Вона зі знайомими — Марією Ільчук, Тамілою Міщенко і 15-річною донькою Таміли Анною — того дня вирішила евакуюватися з Бучі, що вже кілька днів була під обстрілами.
Жанна — волонтерка. З 2014 року допомагала українським військовим на сході України. Її чоловік Геннадій Каменев — військовий. З початку повномасштабного наступу приєднався до лав Національної гвардії.
Вранці перед виїздом Жанна зв’язалася з чоловіком і сказала, що поїде перевіреним маршрутом — днем раніше жінка евакуйовувала ним бучанців. Зв’язок із Жанною за деякий час зник.
"На краще треба сподіватися завжди. Я думав, що або сидять десь в глухому підвалі і не можуть вийти, або потрапили у полон. Десь на 10-й, 15-й день мені вже сердечко йокнуло, що вже, найімовірніше, її нема. Але до останнього вірив, що вона жива", — розповів Геннадій Каменев.
Ніхто в авто Жанни після обстрілу не вижив. Автомобіль згорів з людьми всередині. Рештки тіл Жанни Каменевої, Марії Ільчук, Таміли й Анни Міщенко вдалося знайти аж після деокупації регіону.
"Ми під'їхали до цього авто. Уже, звісно, тіл не було, але, знаєте, я в тому попелі просто порпалася, шукала хоч що-небудь, — розповідає Наталія Кравчук, донька загиблої Марії Ільчук. — Можливо, сережку чи хрестик, чи що-небудь, щоб це точно якось мені підказало, що це була моя мама. Я не хотіла вірити, що вона там. Мене чоловік просто відтягував від того авто".
За словами Геннадія Каменева, автомобіль його дружини могли розстріляти російські військові зі 104-го гвардійського десантно-штурмового полку. Чоловік розповідає, що бачив відео з дронів, зняті українськими військовими. Поблизу місця розстрілу автомобіля його дружини стояла бойова машина десанту. БМД такої моделі, за словами Каменева, використовували тільки у цьому полку.
Це не єдиний розстріл цивільних авто, причетним до якого може бути 104-й полк. Редакція розслідувань Суспільного у документальному фільмі-розслідуванні "Буча 22" встановила, що військові з цього підрозділу, найбільш ймовірно, стоять за розстрілом автівки родини Чікмарьових.
Дивіться: Буча 22
5 березня на вулиці Леха Качинського у Бучі росіяни вбили 4-річного Клима, 9-річного Матвія та їхню маму Маргариту. Батько дітей, Олександр Чікмарьов, залишився без ноги, проте місцевим вдалося його врятувати.
Жертв воєнних злочинів російських військових на Київщині може бути більше
Остаточно Київську область вдалося звільнити від російських військових 2 квітня. Після цього, за даними Служби безпеки України, правоохоронці відкрили 957 кримінальних проваджень за статтею "Порушення законів та звичаїв війни, що призвели до смерті цивільних осіб".
310 людей на Київщині загинули, за даними СБУ, від авіаційних обстрілів. Ще 323 — від кульових поранень. Причину смерті ще у майже 260 людей встановити неможливо. Переважна більшість загиблих (894 людини) — цивільні.
Як розповіла Суспільному речниця Нацполіції Київщини Ірина Прянішнікова, найбільше розстріляних авто знайшли на території Бучанського району. Поліцейські їх досліджували, збирали докази на місці і допитували можливих свідків. Розслідування у справах тривають.
"У населених пунктах допомагали свідки — місцеві жителі, які бачили, як все відбувалося. Але от з тими загиблими, яких ми виявили на Житомирській трасі, складніше. У деяких випадках ми не можемо встановити деталі, як саме все відбулося", — розповідає Прянішнікова.
І додає: зібрати інформацію інколи можливо завдяки камерам відеоспостереження, але росіяни їх розстрілювали.
Близько 300 людей після окупації Київщини досі вважаються зниклими безвісти.
"Ми розуміємо, що серед них є люди, які або виїхали, або перебувають у так званих "евакуаційних таборах", якщо їх можна так назвати, на території Білорусі чи Росії. Інші можуть бути або поховані, або залишатися ось у таких автомобілях, або десь в інших місцях, у катівнях, які ще просто не знайдені", — говорить речниця Нацполіції Київщини.
Переглянути зібрані історії проєкту "Розстріляні автомобілі" можна тут.
Авторка: Марія Горбань.
Читайте також
Пекло в Ягідному: російський воєнний злочин, не помічений Amnesty International
З-під обстрілів — через Крим: як українці виїжджають з тимчасово окупованих регіонів на півдні
Усі розслідування Суспільного
