У "Волонтерському штабі допомоги" у Малині від 26 лютого роздали понад дві тисячі продуктових наборів. Наразі на складі штабу отримати допомогу можуть пенсіонери, переселенці, військові. Кореспондентам Суспільного керівниця Штабу Ганна Дядя розповіла, що із постачанням допомагають як малинчани, так і благодійники з-за кордону. Понад півтори тонни овочів принесли місцеві жителі, частину продуктів передали із Чехії, Польщі, Фінляндії та Німеччини.
Ганна, пригадаєте, як розпочався ваш день 24 лютого?
Я думаю, що 24 лютого він розпочався абсолютно у всіх однаково. Так як у мене була дуже активна діяльність, то я в основному лягала спати в три ночі і тому ранок я проспала. Мене розбудили батьки, сказали, що розпочалася війна. Перші вибухи пролунали в Києві, і я почала дзвонити всім своїм знайомим по всій Україні.
І ви почали займатися волонтерською діяльністю. Це був старт? Чи ви займалися підтримкою наших військових і до 24 лютого?
Ми розпочали свою волонтерську діяльність так масштабно десь 26 лютого. Тому що два дні я була розгублена, я не розуміла, куди бігти. Тоді я займалася з дітками, у мене було багато запланованих фотосесій, занять, і я думала, кого куди забирати, куди вести. Тому два дні я була розгублена. А потім взяла себе в руки і почала шукати, хто може нам допомогти, масштабно, щоб вистачало не тільки Малину, а ми могли виходити і на територіальну громаду.
Розкажіть детально про малинський штаб. Що це за організація, які люди тут працюють і що ви робите?
Ми допомагаємо абсолютно всім. У нас немає такого, що ми займаємося суто переселенцями чи суто військовими. Ми намагаємося допомагати всім: і тваринам, і пенсіонерам, і переселенцям, і багатодітним, і просто дітям. Допомагаємо і людям, які опинилися в тяжкій життєвій ситуації. Тому що під час війни таких виявилося дуже багато: люди втрачали роботу, а жити за щось потрібно було. Ми не фільтруємо людей, ми намагаємося допомагати всім, тільки нам важливо дізнатися історію родини або людини.
Наша команда дуже велика, тому що у нас багато волонтерських проєктів, і над кожним проєктом працює своя група людей. Саме в Штабі працюють десь 15 людей – всі у свій вільний час і на волонтерських засадах.
Розкажіть про окремі проєкти, які ви реалізуєте. Наприклад, "Армія булочок", це випічка, я правильно розумію?
Так. Проєкт "Армія булочок" – це близько 20 дівчат і жінок нашого Малина. Ми розпочинали в лютому, коли потрібно було возити на блокпост хлопцям щось смачненьке. І ці жінки нам допомагали, готували, а ми забирали і завозили. І так до сих пір вони нам допомагають. Ми також возили готову їжу і випічку на деокуповані території, коли у нас поряд були звільнені села. Ми розуміли, що там немає ані світла, ані газу, і людей потрібно годувати. Тому ми готували їжу тут і завозили їм. Так само напередодні Ведикодня ми пекли паски і завозили людям. Зараз готуємо для військових і відправляємо на передову. Готуємо дітям солодощі, тому що ми їздимо з благодійним святом до діток по територіальній громаді і складаємо кожному подарунок. І до кожного подаруночку ми кладемо випічку "Армії булочок".
А проєкт "Сушені бараболі"? Наскільки я розумію, це борщі, супи, які готують із сушених овочів. Як ви готуєте ці овочі, це тут в Штабі відбувається?
Ні, в кожного вдома. До цього проєкту долучилися близько сорока дівчат, які готують або дома, або десь об’єднуються на підприємствах. Наприклад, у нас в Будинку культури дівчата гарно об’єдналися і дуже допомагають – вони в свій вільний час сушать овочі, м’ясо, грибочки. І потім у нас є спільний чат, всі учасники пишуть, коли все готово. А ми нашою командою їдемо по місту, збираємо і самостійно фасуємо. Це відбувається вже на території нашого дитячого клубу.
Які це обсяги?
Обсяги важко порахувати, тому що у нас є запит. Ми знаємо, що, наприклад, нам треба скласти 200 борщів, то ми сідаємо в один день і робимо 200 борщів. У нас в запасі завжди є десь 30-40 упаковок, де в одній упаковці – чотири порції. Тобто приблизно на 100 бійців у нас завжди є в запасі борщі. Нам допомагають складати борщі і молодь, і студенти, і школярі, і вони вже знають цю рецептуру, вони збираються у вільний час і фасують борщові набори.
Я бачив на сторінці в соціальних мережах інформацію про те, що ви збираєте овочі. Це на зиму вже?
Просто зараз у людей – городи. І у багатьох є можливість допомогти. Як тільки ми розпочинали, то в основному все закуповували на ті кошти, які люди нам давали. А зараз люди збирають свій врожай і більше допомагають городиною. І ми це фактично не зберігаємо – одразу завозимо дівчатам на сушку.
"Майстерня добра", що це за проєкт?
"Майстерня добра" поділяється на два напрямки. Перший – де ми організовуємо різні благодійні заходи, це можуть бути майстер-класи, фотосесія, з метою збору коштів для ЗСУ. Ми самі на ці кошти закуповуємо речі, які потрібні військовим, і вже їх відправляємо на передову. Інше – це організація благодійних ярмарків. Ми організували ярмарок у Фінляндії, в Чехії, ми відправляли їм готові вироби дівчат, і вже там наші малинчанки, які зараз знаходяться за кордоном, проводили акції. А отримані гроші вони надсилали нам.
Але зараз все більше дівчат повертаються додому, все менше залишаються там, то ми вирішили влаштувати благодійний онлайн ярмарок. Через відповідні профілі в соцмережах будемо так само продавати і в Україні і за кордоном різні вироби, і потім просто відправляти їх поштою.
У вас на складі знаходяться харчі, одяг, іграшки, побутова хімія. І в соціальних мережах ви пишете, що збираєте речі для будівництва, а також буржуйки. Розкажіть про це.
Буржуйки у нас робить один хлопчина, який допомагає нам з перших днів повномасштабної війни. Він допомагав нам і ремонтом автомобілів, і доставкою, коли нам потрібно було завести допомогу. Він робить це все в селі Українка, це біля Малина. В нас основа – це газові балони. Люди привозять ці балони, а він вже сам виробляє буржуйки. Там само жителі села Українка дуже підтримали і багато балонів принесли, і тих матеріалів, яких потрібно було. Того, що нам не вистачає, то ми про це пишемо у соціальних мережах. Нас активно підтримують малинчани, скидають кошти. Я в основному намагаюся написати суму, яку нам потрібно зібрати. І потім ми їдемо в будівельний магазин і докуповуємо. І, до речі, в магазині нас також підтримують – хтось віддає по закупівельній ціні, а хтось робить гарну знижку.
Вже більше пів року триває російське повномасштабне вторгнення, і такий активний волонтерський рух, як був навесні, він починає вже спадати. Чи відчуваєте ви зменшення підтримки людей і яким чином вирішуєте ці питання.
Ми саме через це і почали проводити благодійні ярмарки. Так, що просити гроші потрібно, у кого є можливість, то вони відправляють і до нині. У мене є люди, які відправляють майже щодня хорошу суму. Але звісно зараз все менше активності, тому що більше потреб у людей, і дуже багато знайомих служать, яким потрібна допомога. І тому ми почали проводити благодійні ярмарки і заробляти, якщо можна так сказати, ці кошти. Також проводимо благодійні дитячі свята, фотосесії – в принципі все те, чим ми займалися до війни, але зараз займаємося цим благодійно. Так само є підприємці, які підтримують нас і відправляють стабільно свій відсоток від продажу. Зараз коштів менше надходить, але більше підтримки фізичної. Наприклад, щось приготувати, бо більше жінок повернулися і допомагають, щось знайти, якусь крупу чи арматуру – поїдуть хлопці та дівчата і знайдуть, привезуть ці речі. Тобто зараз більше допомагають матеріалами і продуктами.
Розкажіть про плани, які готуєте проєкти. І можливо є такі речі, які ви не можете зробити і вам потрібні ресурси.
Хочемо не збавляти той темп, який ми вже набрали. Тому що ми зараз допомагаємо абсолютно всім. І тут треба ще подякувати підтримці людям, які живуть за кордоном. Якщо раніше ми самі закуповували щось, то зараз є можливість, що нам передають. І тому ми і далі продовжуємо робити наші сухі борщики, супчики, ми заливаємо окопні свічки, виготовляємо буржуйки. Звичайно, ми хочемо більше допомагати військовою амуніцією. Це те, що хлопцям дуже потрібно. Але на це потрібно дуже багато фінансів. По маленьким запитам, то ми справляємось, якщо там ліхтарики, плитоноски, білизна, термобілизна – таке ми ще можемо закупити. Але коли звертаються хлопці, що їм потрібні тепловізори чи дрони, то ми, на жаль, відмовляємо. Тому що я розумію, що на це піде дуже багато часу, і що ми можемо їм допомогти чимось меншим, але не менш важливим. Але сподіваємось, що у нас буде більше підтримки, і відповідно ми зможемо більше допомагати нашим військовим.
Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир:
- «Тільки військовий опір може принести успіх» – журналіст Віталій Портников.
- «Після перемоги залишуся працювати в ЗСУ», – Коля Сєрга під час відвідин Житомира.
- «Ми на собі відчули, що таке бути прифронтовим містом» – Малинський міський голова Олександр Ситайло.
- «Ми робили те, що могли». Перших поранених Малинська лікарня на Житомирщині прийняла вже 24 лютого.
- «Не вірила, допоки його не обійняла», – мама звільненого з полону Дмитра Козацького з Житомирщини.
- «Найважче для мене в капеланстві – не розплакатися при хлопцях» – житомирянка Олена Легенчук.
Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber