Харківський бабак-віщун Тимко ІІІ готується до зимового сну. Він та інші бабаки з біостанції університету імені Каразіна у селі Нестерівка 24 лютого опинитися в окупації, у вересні село звільнили.
Як науковці з тваринами жили під час російської окупації та чи розказали Тимку про контрнаступ ЗСУ — репортаж Суспільне Харків з Нестерівки.
Боялися, що байбаків заберуть
Бабак Тимко в найближчі кілька днів переїде до зимової резиденції — у клітці з сіном зимуватиме у погребі, де його 24 лютого застало вторгнення РФ в Україну. Бабак Тимко та ще 14 бабаків живуть у селі Нестерівка Куп'янського району.
"Ми просили всіх, хто міг викласти щось в інтернеті, жодним чином не розповідати про нас, де ми перебуваємо. Бо Нестерівка на картах, якими користувалися військові, на щастя, підписана неправильно.
Будь-яка власність держави вважалася поза законом, її конфіскували. Всю техніку, зерно забирали, особливо державні", — розповідає про окупацію Великобурлуцької громади працівник біологічного факультету університету Каразіна та доглядач байбаків Володимир Ронкін.
Вчений живе в Нестерівці з 2013 року: спостерігає за бабаками та займається науковою роботою. Під час окупації вів паперовий щоденник, куди записував спостереження за тваринами, але повноцінно працювати не міг — не було інтернету й можливості вільно ходити в степи.
"Була інформація, що переслідуються люди, які не дай Боже, десь з'являються з біноклем чи GPS, а ми не ведемо спостереження без них", — пояснює Володимир.
Шукали зв'язок за 7 км від села
Ронкін згадує: 24 лютого Нестерівка прокинулася під звуки вибухів.
"Ми прокинулись близько 4 ранку від канонади. Канонада вже тоді чулася за нами — росіяни пройшли наше село, ми опинилися позаду лінії фронту, в окупації", — каже науковець.
"Зв'язок у нас був до 7 квітня. Ми були страшенно вдячні мобільним операторам за внутрішній роумінг, що ми могли перемикатися з мережі на мережу.
За 7 км від станції є висока місцина, звідти видно Печеніги, і там, мабуть, посилили сигнал: туди їздив весь район дзвонити. Я приїздив на велосипеді, там було десятки два автівок. Це місце було позначене ганчірками, що висіли на деревах, щоб люди знали, де ловить зв'язок. Сарафанне радіо розповіло про нього. Тижні зо два ми їздили туди хоч раз на тиждень, щоб сказати, що ми цілі. Потім з'явився зв'язок ближче, десь за 2,5 км від нас", — розповідає Володимир Ронкін.
Бабакам про окупацію не казали
Усі 15 байбаків у лютому ще спали в погребі.
"Ми їх дістали наприкінці березня, на початку квітня народилося 5 дитинчат. Було приємно, хоч ми й були схвильовані. Дякую факультету, що закупили восени корм, ми могли їх прогодувати мінімально протягом півтора сезону. Могли розтягнути навіть на два", — каже доглядач.
Коли 2 лютого Володимир з Тимком поверталися зі святкування Дня бабака, натрапили на печиво зі знижками, тож науковець зробив хороший запас.
"Ми для них нелегально купували хліб, як розумієте, він був у дефіциті — людям роздали муку на паї, люди почали хліб пекти, то всі були не проти, що ми казали, що купуємо хліб для села, хоча купували, щоб хоч трохи підгодовувати бабаків. Їм потрібне різноманіття — трава, коренеплоди, комбікорм, хоч трохи хліба. В них усе літо була звичне їм печиво "Марія". Для байбаків не було жодних змін", — розповів Володимир Ронкін.
"У нас були навесні у перші дні, коли витягли байбаків з погреба, напади собак, але оскільки у нас всі сусіди ставляться добре до нас та бабаків, то сусідка прибігла й відбила, побігла за нами. Собаки лише погризли клітку", — каже доглядач.
У бабака Тимка та компанії — міцні нерви
Російські військові до будинку, де живуть науковці, не заходили: "Проїздили повз, але не зупинялися, це зберегло нам залишки нервів, які були й так вже розхитані".
Володимир жартує — значно міцнішими нерви виявилися у бабаків.
"Ми спеціально спостерігали за реакцією тварин, бо часами канонади, звуки пострілів, вибухів були гучними. І ні на постріли, ні на літаки, ні на гвинтокрили, бабаки не реагували — ховалися, але паніки не було, потім виходили і їли. У цьому відношенні нерви у них міцні", — говорить науковець.
Ронкін розповідає — під час окупації люди у селі були психологічно пригнічені.
"Це було дивно, незвично, бо не можна щось планувати, навіть на сьогодні не можна будувати планів. Були моменти, коли щось відбувалося, але ми не знали що, гвинтокрили пролітали по квадратах, два гвинтокрили буквально над головою літали. Всі ховалися по домах. Ти зібрався йти годувати бабаків, їх треба годувати, а тут починається цей проліт, триває від 40 хв до 2 годин", — згадує науковець.
Розбудять Тимка для нового прогнозу
Нині Володимир готує бабаків до сну: "На зиму ми пересаджуємо Тимка в іншу клітку, вона набирається сіном, там робиться гніздо. Він готується до сплячки, лежить наче кулька: хвіст і голова підвернуті, щоб було менше тепловтрати
Ронкін каже — 2 лютого Тимка розбудять: "Все, що залежить від нас, ми постараємось зробити. А інше — ми сподіваємося на ЗСУ".