Дорж Бату про нову книгу: Хочу, щоб для читачів Моцарт перестав бути чуваком у перуці

Дорж Бату про нову книгу: Хочу, щоб для читачів Моцарт перестав бути чуваком у перуці

Дорж Бату про нову книгу: Хочу, щоб для читачів Моцарт перестав бути чуваком у перуці

Автор двох фантастичних бестселерів про Франческу — повелительку траєкторій Дорж Бату (Андрій Васильєв) готує до виходу нову книгу “Моцарт 2.0”. Твір про композитора-класика написаний у вже звичному для шанувальників Бату жанрі, але матиме деякі особливості. Книга буквально зазвучить музикою Моцарта у виконанні Симфонічного оркестру Українського радіо. До того ж там будуть ілюстрації та відео з міста, де живуть головні герої. Відверто про себе, Моцарта і новий роман Дорж Бату розповів в ефірі Радіо Культура.

Читайте також: "Вони повертаються, але завжди закінчуються: книги про пандемії та епідемії"

“Коли всі вперто бачать у тобі кого завгодно, тільки не тебе самого, може статися так, що з часом ти забудеш, хто ти” — це цитата з нової книжки “Моцарт 2.0”. Андрію, чому ви вирішили написати книгу саме про Моцарта? В цьому відіграла якусь роль ваша музична родина?

Моцарт ніколи не був моїм улюбленим композитором. У нас взагалі в родині був популярний німецький композитор Пауль Гіндеміт. Мої батьки — професійні музиканти. Батько — віолончеліст, а мама — теоретикиня-композиторка, професорка теорії музики. Мама любила Шостаковича і Рахманінова. Моцарт для мене з’явився на початку 90-х, коли я дивився чудовий фільм Мілоша Формана, який він поставив за п’єсою Шеффера “Амадеус”.

Стрічка справила на мене потужне враження. І відтоді особистість Моцарта мені дуже запала в душу. Я зрозумів, що всі генії — люди. Так, Моцарт був сакралізований у музичному товаристві — так само, як Шевченко сакралізований в українському суспільстві. Він був дуже цікавою постаттю. Я з цим жив дуже довго, аж поки минулого року не виникла ідея написати новий роман. Мене часто звинувачували в тому, що я не можу написати повноцінний роман з сюжетом.

Вольфганг Амадей Моцарт

Чи консультувала вас родина, коли писали книгу?

Вони мене надихали. Тата, на жаль, уже з нами немає, а у мами я не питав. Вона — професорка теорії музики. Але мене теорія не цікавила, мене цікавила особистість Моцарта. Я заглибився у літературу, зрозумів, що не все можна знайти в інтернеті. Я вивчав листування Моцарта з родиною, друзями, дружиною. Після того, як я прочитав цю переписку, в мене волосся на голові ворушилось. А щодо консультантів, то вони у мене були: мій друг, український піаніст Павло Гінтов — професор, доктор філософії в музиці, випускник Мангетенської школи. Я його зробив одним зі своїх героїв. Вiн фігурує в романі як “Павло Гнатів”.

Що було для вас найшокуючим у дослідженнях про Моцарта?

Крім гумору нижче пояса (я просто не наважусь це цитувати), мене вразило те, що він дуже любив батька. Він вважав, що батько — другий після бога. Але у листуванні з батьком він так само припускався якихось жартів. Також дуже сильно відрізнялися листи, коли він просив гроші у своїх високоповажних друзів, маючи фінансову скруту. А так він був однаковий з усіма, не прикидався.

Читайте також: "Сила мистецтва чи наука? Як впливає на людину класична музика"

Український журналіст і письменник Андрій Васильєв (псевдонім: Дорж Бату)

Український журналіст і письменник Андрій Васильєв (псевдонім: Дорж Бату)

Ви писали: “Я напхав у книжку музики стільки, скільки хотів”. Що ви мали на увазі?

Я знав: оскільки я пишу про Моцарта, то я пишу про музику. Передати музику словами — це ще той челендж. І я намагався описати музику своїми словами так, як я її відчував. Я в минулому телевізійний журналіст, і вирішив схрестити книжку з Youtube. Перше, що я зробив, це обрав у партнери Суспільне, адже у вас дуже багато музики. Фонди — це чудова скарбниця. Причому це було так: я написав список з десяти творів Моцарта, і вони всі були у вашому архіві. Спочатку я звернувся до Нью-Йоркського філармонійного оркестру, вони погодились дати мені свої записи. А потім я згадав, що в Україні є чудовий оркестр Українського радіо, який вважається одним із найкращих у Європі. Я зв’язався з Романом Колядою, потім із Зурабом Аласанією, і вони мене підтримали. У книзі звучатимуть твори Моцарта у виконанні симфонічного оркестру, хора Майбороди й інших виконавців з архівів Суспільного.

Як їх можна буде послухати?

Там, де йтиметься про музику, буде QR-код. І все, що має зробити читач, це взяти телефон, навести камеру на QR-код. І телефон його перенесе на Youtube-канал, який створений спеціально для книги, де він зможе послухати цю музику, подивитись, як моя ілюстраторка Юлія Самелюк робила малюнки — там усе показується, поки звучить музика. На Youtube можна буде перейти на Soundcloud і зробити собі добірку з цих творів. Так читачам вдасться послухати і зрозуміти, про що я пишу. Крім того, я показую їм місця, де розгортаються події.

Ви — фахівець із траєкторій, розраховуєте траєкторії руху супутників, а у кожного читача буде можливість дослідити траєкторію руху Моцарта у Нью-Йорку?

Крім того, що я журналіст, я ще й математик, тому я детально все прораховував. Я поїхав до Нью-Йорка й обрав місця, подивився кожен закуток, пройшов тими маршрутами, якими ходили герої. Я даю читачеві можливість подивитися на це, підготувавши з колегою Юлією Городецькою відеопроєкт. У Нью-Йорку я розповідав, де працював Моцарт, де жив, де ходив. Я даю читачеві картинку.

Якби Моцарт жив у наш час, у якому стилі він би писав музику?

Важко сказати, бо Моцарт був експериментатором. Живучи у XVIII столітті, він писав фактично в усіх доступних жанрах. Я думаю, що якби він потрапив у сучасність, то теж експериментував би. За його життя не було такого розмаїття музичних інструментів і простору для експериментів. Зараз можливості експериментувати в музиці безмежні. Він не був затиснутий у певні рамки, ламав стереотипи, чим дуже засмучував своїх колег.

Ця книга буде “величезною оперою”, як у Вагнера, чи легким і коротким “чтивом”?

І те, і те. За обсягом там 455 сторінок. Книга починається з увертюри, вона розбита на дії, на початку кожної сцени заданий певний музичний темп. І наприкінці фінал. Фактично, це така класична побудова Моцартових опер. Я даю читачам не просто книжку, а можливість подивитись оперу. Вони уявлятимуть лаштунки, коли змінюються декорації, звучить оркестр.

Але люди, які вже знайомі з книгою, кажуть, що читається вона швидко — за рахунок того, як динамічно розвиваються події. Я також отримав відгуки від журналіста Андрія Куликова і письменника Іларіона Павлюка. Куликов був дуже задоволений — сказав, що не помітив, як почався карантин. Я сподіваюся, що коли вийде “Моцарт 2.0”, карантин уже закінчиться.

Яку ви вбачаєте глобальну місію вашої книжки? Які емоції має відчути читач?

Я хочу, щоб Моцарт перестав бути чуваком у перуці та червоному камзолі і дивився на нього зі стіни. І щоб читач зрозумів, що він така ж людина, як і всі ми. Ми, Моцарт, Шевченко — реальні люди, ні в кого життєвий шлях не посипаний трояндами, всі потрапляють у складні ситуації і намагаються якимось чином із них вийти. Це нас об’єднує, це зайвий аргумент до того, що ми маємо триматися одне одного, ми — одна команда. Це той самий месседж, що я транслював у попередніх книгах.

Читайте також: "Міфологема Донбасу. Рецензія на книгу Олександра Михеда "Я змішаю твою кров із вугіллям"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди