Поховала чоловіка і шукає сили у волонтерстві: як вдова з Коропа переживає смерть чоловіка, що загинув на фронті

Поховала чоловіка і шукає сили у волонтерстві: як вдова з Коропа переживає смерть чоловіка, що загинув на фронті

Поховала чоловіка і шукає сили у волонтерстві: як вдова з Коропа переживає смерть чоловіка, що загинув на фронті
ФОТО: Суспільне Чернігів

Алла Шаповал з Коропа у свої 44 роки залишилась удовою. Її чоловік Анатолій від початку війни вступив у тероборону, потім записався до лав ЗСУ добровольцем. Жінка працює в терцентрі для людей поважного віку і збирає гроші на одяг та амуніцію для коропських чоловіків, які йдуть захищати Україну.

Алла зі своїм чоловіком прожили разом понад 25 років. Вона досі не усвідомлює його відсутності. В середині червня чоловік загинув на фронті.

"Вийшла така ситуація, що із російських солдатів вагнерівці йшли на територію, там, де стояли наші хлопці. Повністю всіх їх знищили наші хлопці. І через добу після цього почалися обстріли. І дві доби вони тривали. З 18 чоловік один 200-й – це мій Толя, і 10 – 300-х. Просто спалах і купа жертв. Не було ні свисту, ні польоту, нічого. Отака миттєва смерть".
Поховала чоловіка і шукає сили у волонтерстві: як вдова з Коропа переживає смерть чоловіка, що загинув на фронті
Вдова Алла Шаповал. ФОТО: Суспільне Чернігів

Жінка розповідає, що від початку повномасштабного вторгнення Анатолій одразу записався в тероборону. Почав, разом з сином, робити протитанкові їжаки.

До воєнних дій чоловік був майстром по металу.

"Кудись їдеш в інше місто, бачиш, наприклад, ліхтарі ковані, фотографуєш, бо Толі воно обов’язково сподобається. Він жив металом", – каже Алла.

Поховала чоловіка і шукає сили у волонтерстві: як вдова з Коропа переживає смерть чоловіка, що загинув на фронті
Металеві вироби Анатолія. ФОТО: Суспільне Чернігів

У квітні в бою загинув 27-річний племінник Анатолія Ярослав Лопатко. Ця смерть його вразила, розповіла жінка. І чоловік записався до лав ЗСУ. Вдома, щоб дружина зайвий раз не нервувала, нічого не сказав.

"Подзвонила йому: – "Ти нічого не хочеш сказати?" – "Хочу, та дома скажу". Ну вже тоді я дізналась, що він записався у Збройні Сили. 8 квітня їх забрали на навчання. Навчання тривали лише тиждень, і одразу на Луганщину".
Поховала чоловіка і шукає сили у волонтерстві: як вдова з Коропа переживає смерть чоловіка, що загинув на фронті
Загиблий Анатолій. ФОТО: Суспільне Чернігів

Зараз Алла працює у територіальному центрі для людей поважного віку. В основному її підопічні – жінки, віком від 60 років і старші. ЇЇ колега Алла Баранець каже, коли дізналися про трагедію дуже співчували.

"Після вихідних вона прийшла. Ми всі дуже співчували, не знали, як поводитись. Перше слово, коли вона зайшла – це було: "Дівчата, не плачемо". І все. Якщо людина тримається, то нам також потрібно разом з нею триматися", – каже колега.

Також вдова займається волонтерством. Матері допомагає син Владислав. Намагається бути схожим на батька у вчинках.

"Він казав, що у нього є свій стиль життя. І, напевно, це те, що я хотів би від нього прийняти. Тому, що після того, як його не стало, багато людей до нас приходило. І всі говорили одне, що такої людини не було і більш не буде".
Поховала чоловіка і шукає сили у волонтерстві: як вдова з Коропа переживає смерть чоловіка, що загинув на фронті
Син Владислав. ФОТО: Суспільне Чернігів

Перший раз збирала гроші на спорядження своєму чоловікові та ще двадцяти коропчанам, які пішли на фронт разом з ним.

"Ну знаєте, як це жінці відчувати, що він там голодний, що йому дуже холодно, у них ні спальників, ні кариматів немає перший час. То мене це настільки шокувало, що я почала збирати кошти, щоб їх забезпечити будь-яким шляхом. Я ще не знала, як я все це туди доправлю, але кошти почала збирати".
Поховала чоловіка і шукає сили у волонтерстві: як вдова з Коропа переживає смерть чоловіка, що загинув на фронті
Гуманітарна допомога військовим. ФОТО: Суспільне Чернігів

Алла каже, відсотків вісімдесят жителів Коропщини перераховують їй гроші на спорядження для своїх військових.

"Я коли пишу пост у фейсбуці, що зараз знов треба допомогти, я знаю, що багато хто без роботи, багато на простої, багато якісь там мінімальні зарплати, мені соромно просити. Але я кажу: "Ну давайте, ну потрошку". І вони дають. Я кожен раз дивуюся і захоплююся цими людьми".

Детальніше дивіться у сюжеті:

Читайте також:

"Важливо допомагати державі, а не просити в неї допомоги". Як у Чернігові після бойових дій народжуються підприємства

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди