У День пам'яті захисників України Олександра Фештригу з позивним “Сакура” посмертно нагородили “За заслуги перед Буковиною”. Після повномасштабного вторгнення військовий повернувся на фронт попри важкі поранення. Відзнаку отримала його матір Марія. Ми поспілкувались з нею про те, яким вона запам'ятала Олександра.
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для видання "Суспільне". Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Олександр поліг у бою, як Герой
Олександр Фештрига – розвідник 93-ої окремої механізованої бригади “Холодний Яр”. Він воював з 2014 року, коли поїхав на Донбас добровольцем. Олександр пережив бої за Донецький аеропорт, Авдіївку та Піски. Воїн втратив око і 17 зубів, загалом отримав 5 поранень. Але це не зупинило його.
“Сакура” займався спортом та підготовкою інших військових, проводив вишколи. До останніх днів життя Олександр був на передовій, за його спиною десятки успішних виходів на завдання, серед них і в тил ворога. За усі роки війни він не втратив смаку до життя, почуття гумору і легкості. Так про нього згадують друзі й побратими.
22 травня неподалік Ізюма на Харківщині військовий загинув. Він підірвався на розтяжці. В Олександра залишился неповнолітня донька від другого шлюбу.
Навіть після смерті не сумує, а гуртує навколо себе людей
Мама військового отримала посмертну відзнаку “За заслуги перед Буковиною”. Вона розповідає, що навіть після загибелі Сашка відчуває його присутність.
“Сниться частіше моїй сестрі Галині, з якою зростав Сашко. Весь час хоче допомагати нам, ховається, жартує. Зараз часто ходимо в улюблене місце над Дністром, де він набирався сил”, – каже Марія Фештрига.
На могилі Олександра Фештриги весь час горять свічки. Мама їх часто міняє. Могилу військового навідують друзі з села, знайомі, побратими: “Навіть після смерті не сумує, а гуртує навколо себе людей”, – розповідає матір захисника.
Мама розповідає, що навіть після важкого поранення “Сакура” рвався на фронт, говорив: “Я знаю, за що і за кого воюю”. Він доводив усім, що інвалідність не на заваді військовому.
Бути воїнами у Фештриг – в крові. "Сакура" схожий на свого діда Григорія, моряка у відставці. Був з ним дуже близький. Після смерті онука, чоловік не може заспокоїтися.
“У той день, коли Саша загинув, отримали звістку, що сина Григорія поранили (на війні одночасно перебували онук та син Григорія – ред.), незабаром племінники пішли на фронт. Це дуже позначилося на ньому. Зараз дивиться телевізор, нещодавно побачив знущання з нашого воїна. 90-річний чоловік почав рватися на фронт, каже: “Дайте мені автомат, я не можу це терпіти, вже своє віджив, не хочу, аби гинули мої діти”, – розповідає Марія Фештрига.
Жінка ділиться, що втрату допомагає пережити робота: господарство та город. А ще Марія мріє про зустріч із донькою Олександра, яка зараз за кордоном. Нещодавно отримала “похоронні”, гроші зберігає на пам'ятник сину-воїну.
“Кожного дня молюся Богу, аби матері ніколи не втрачали своїх дітей, синів, жінки коханих, а діти батьків. А хлопцям, які зараз на передовій, вимолюю сили й терпіння захищати нашу державу. Якщо ми не відвоюємо свою землю, будемо пригнічені, під чиїмось ковпаком. Українці мають вільно жити, дихати, розмовляти своєю мовою. Хочу, щоб ніхто не страждав, настав мир, мої племінники повернулися і більше не гинули українські захисники”, – каже Марія Фештрига.
Навіть після смерті “Сакура” дбає про своїх побратимів. Нещодавно Марія розпакувала фронтовий рюкзак Сашка і знайшла там нові речі. Їх передали хлопцю, якого мобілізували.
Авторка: Інна Кубай
