Голосування 24 серпня 1991 року у Верховній Раді не було крапкою в становленні української державності. Попереду був референдум, на якому українці мали визначитися, чи підтримують вони рішення депутатів. Але вже за кілька днів після прийняття Акту про Незалежність почалося загострення стосунків між Москвою та Києвом. Чи могли Україна та Росія обмінятися ядерними ударами? Чому США виставляли жорсткі умови Києву? Як Кравчук переграв і Москву, і Вашингтон? Суспільне публікує завершальний епізод документального серіалу "Колапс. Як українці зруйнували імперію зла".
Осіннє загострення недовіри між двома республіками
Загострення стосунків між Києвом і Москвою почалося за кілька днів після проголошення Незалежності України.
Піку воно досягло восени 1991 року, коли московські газети вийшли із такими текстами на перших шпальтах: "Єльцин обговорював із військовими можливість ядерного удару по Україні". Це — цитата з "Независимой газеты".
Чи міг реалізуватися зроблений ще в червні прогноз ЦРУ, який мав назву "Наслідки альтернатив майбутнього СРСР": "Хоча СРСР зникає як монолітна військова потуга, перспектива потрапляння ядерної та іншої зброї масового ураження до рук певних республік, заколотників або радикальних угруповань створює нові ризики. Існує підвищений ризик вимушеного або випадкового використання такої зброї всередині радянського союзу і, що малоймовірно, за його межами"?
На території України знаходилося понад п’ять тисяч ядерних боєголовок.
Євген Марчук, міністр з питань оборони, національної безпеки та надзвичайних ситуації 1991 р.: "У нас в Україні базувалася 43-тя ракетна армія стратегічного призначення, тобто ядерна. Десь 1200 з чимось боєголовок. У кожній боєголовці — десять Хіросім".
Насправді сценарій ядерного бомбардування Києва був малоймовірним, вважає Марчук. "Якби Росія використала ядерну зброю проти України, стосунки Росії й Сполучених Штатів накрилися б "мокрим одіялом". У чому не був зацікавлений, ясна річ, сам Борис Миколайович (Єльцин, — ред.). Але з другого боку, думаю, також було прогнозування: а чим відповість Україна? Вони могли прогнозувати, що Україна могла відповісти в якійсь мірі тактичною ядерною зброєю".
Журналіст Віталій Портніков вважає, що є простіша відповідь: "Єльцин цікавився, що собою являє ядерний потенціал, який залишився на території Росії, України, Білорусі й Казахстану. Єльцина цікавив насправді технологічний бік справи. Він хотів зрозуміти, як взагалі функціонує ядерна зброя. Нічого в цьому особливого не було, це було абсолютно нормальне питання менеджера, який збирається керувати державою".
Загрози з боку України також не було, каже народний депутат України, член Народної Ради в 1991 році Юрій Костенко, адже коди управління ядерним арсеналом колишнього СРСР знаходилися в Росії, в генштабі.
26 серпня 1991 року. Москва. Сесія Верховної Ради СРСР
Перші сигнали недовіри між двома республіками з’явилися за кілька днів після проголошення Україною Незалежності. Ведучий програми "Вісті" російського телерадіо у 1991 році Євген Кисельов згадує: у Москві цей факт сприйняли несерйозно. "Це швидше сприймалося як якийсь ритуальний жест, як багато республік приймали до цього декларації про суверенітет, а ніяк не констатацією реального факту, що Україна тепер незалежна".
Хоча на згадку народного депутата, міністра екології Кабінету Міністрів УРСР в 1991 році Юрія Щербака, на сесії Верховної Ради СРСР 26 серпня Горбачову стало зле вже від новини про Незалежність України.
"Я вийшов і сказав: впала ота побудова сталінської імперії, яка несла нещастя і смерть мільйонам людей. І я хочу прочитати важливий акт державотворення, який був прийнятий в Україні на засіданні ВР України. Я зачитую, у Горбачова відбувся гіпертонічний криз, бо він побагровів і вийшов, мабуть, від гніву, від люті, що Україна висковзує у нього з рук й імперія розвалюється. Ну, я закінчив. Мертва тиша. Іду, а потім Собчак (Анатолій Собчак, в 1991 році — мер Ленінграда, — ред.) кричить: "Ну ви ж від нас не віддаляйтесь, друзі, брати!".
У ці дні московські ЗМІ розтиражували заяву прессекретаря Єльцина — Павла Вощанова: "Якщо якась республіка розриває з Росією союзні відносини, то Росія має право висунути територіальні претензії".
28 серпня 1991 року
Після таких заяв московська делегація вилітає в Київ. Її очолює віцепрезидент Росії Олександр Руцький. Юрій Щербак згадує: попередив Кравчука про терміновий виліт. Київ вирішує зустрічати Кремль мітингами. "Українське радіо" передало заклик до киян прийти до Верховної Ради і захистити Незалежність України. У Києві почалася "масова мобілізація". Московську делегацію в столиці України зустрічають люди з плакатами за Незалежність і з синьо-жовтими прапорами.
Далі були перемовини — "торгувалися" до ранку. Делегація з Москви використовувала аргумент, що мовби Україна намагається зберегти комуністичний устрій. Українські демократи і Леонід Кравчук (тоді ще голова Верховної Ради і майбутній перший президент України) переконали Руцького і мера тодішнього Ленінграда Анатолія Собчака, що Незалежність України не є спробою утворити "заповідник комунізму". Росіяни оприлюднили комюніке, у якому заперечили територіальні претензії до України.
Реакція в США на процеси в Україні та Росії
У Сполучених Штатах процеси в Києві та Москві і далі не викликали оптимізму. У першу чергу Штати боялися, що вийде з-під контролю атомна зброя.
Чи не єдиним американським політиком, який не бачив загрози в тому, як розгорталися події, був тодішній міністр оборони Дік Чейні. Він переконував президента США Джорджа Буша та членів його уряду, що США будуть в кращій позиції, якщо на місці одного Радянського Союзу буде 15 країн, розповідає історик Сергій Плохій.
Сергій Плохій, історик, автор книги "Остання імперія": "З великою підозрою ставилися до Єльцина, частково через його абсолютно непередбачуваний спосіб поведінки, такий інколи дуже дивний. Ставилося питання: наскільки ці люди стабільні, що від них чекати, чи з ними можна мати справу? А для США на коні стояв не тільки новий світоустрій, але також безпека Вашингтону, Нью-Йорка, Бостона, Сан-Франциско тощо — у випадку ядерного конфлікту на території Радянського Союзу".
25 вересня 1991 року Леонід Кравчук прибув до Вашингтону. Після зустрічі з Бушем Кравчук заявив пресі: "Я переконаний, президент Буш починає змінювати свою точку зору". Йшлося про визнання Незалежності України.
Леонід Кравчук, голова Верховної Ради України, перший президент України: "Буш мені цього не говорив, але те, що відбулося, — і держсекретар, й інші посадові особи говорили, що в Білому Домі настрій змінюється".
27 листопада, за декілька днів до виборів та референдуму в Україні (1 грудня в країні одночасно відбувався референдум та голосування за президента) у США на честь Дня подяки відбулася важлива зустріч, розповідає співзасновник фундації "Україна — США" Роберт Макконелл. Представники церков, громадських організацій та української діаспори зустрічалися з Джорджем Бушем. Саме тоді Макконелл почув про те, що Штати можуть визнати Незалежність. А ще — дізнався про умови, які висунуть Україні.
Роберт Макконнел, співзасновник фундації "Україна — США": "Брент Скоукрофт, радник президента з національної безпеки, в якийсь момент сказав: "Якщо Україна проголосує за Незалежність...". І ось те "якщо" врізалося мені у вухо, бо ж невже не очевидно, що вони проголосують за Незалежність? Тож він сказав: "Якщо. Тоді буде шість речей, які я вимагатиму, перш ніж я визнаю Незалежність України".
Роман Попадюк, заступник помічника президента США, заступник прессекретаря Білого Дому з питань зовнішньої політики 1991 рік: "Я пам’ятаю, що президент висловив підтримку Незалежності України. А наступного дня у пресі з’явилася історія про те, що президент пообіцяв підтримати Україну на шляху до Незалежності, і, здається, хтось із американців українського походження сказав про це і на пресконференції після зустрічі".
Цей витік інформації, на думку і Романа Попадюка, і Сергія Плохія, також зіграв свою роль і надихнув людей. Хоча ті, хто був всередині країни, не сумнівалися: на референдумі українці скажуть "так" Незалежності.
Марта Дичок, кореспондентка газети The Guardian у Києві у 1991 році: "Я тоді об'їздила багато областей, щоб знати не тільки, що в Києві відбувається, але і на заході, і в центрі, і на сході, і на півдні України. Були й в Одесі, і в Харкові, і в Тернополі. Це не було формальне опитування, просто в дорозі постійно когось питаєш: чи таксиста, чи якісь там інтерв’ю береш у голови міськради. Майже всі на питання: "Як ви будете голосувати на референдумі?" відповідали, що вони будуть голосувати за Незалежність".
Микола Вересень, кореспондент всесвітньої служби ВВС в 1991 році, також згадує: дискусії точилися лише про кількість відсотків "Чи буде кваліфікована більшість? Чи трошки менше, чи трошки більше? Тобто 67 відсотків, чи 65, чи 70".
Референдум за Незалежність 1 грудня 1991 року і перегони Польщі та Канади
Велику роль у голосуванні 1 грудня зіграла не лише воля народу. Без позиції влади могло б нічого не відбутися.
Володимир Філенко, народний депутат, заступник голови Верховної Ради в 1991 році: "Треба вчергове віддати належне Леоніду Макаровичу і комуністам, і керівникам підприємств, бо багато людей голосували, як начальство скаже. У нас у селі, не дай Боже, хтось не прийшов на вибори — так це ж ледь не ворог народу. Явка мала бути 99,9%. І всі знали: треба йти й ставити птичку там, де сказало начальство".
Леонід Кравчук, голова Верховної Ради України, перший президент України: "Для мене були важливіші наслідки референдуму, ніж наслідки голосування за президента. Скажу, чому. Я знав, що за мене проголосують. А от за референдум — мав сумніви. Дзвонить голова ЦВК і каже: "Леоніде Макаровичу, ви перемогли! Я тут же йому запитання: а як референдум?" І коли він назвав цифру майже 91%, я сам собі зааплодував. Усе було завершене".
Коли референдум закінчився, Польща почала терміново шукати представника МЗС, який би виступив із визнанням України, розповідає Ян Кшиштоф Белецький, прем’єр-міністр Польщі в 1991 році.
"Потрібен був заступник міністра закордонних справ, щоб формально надіслати ноту з визнанням України як незалежної держави. І все було вже підготоване, але цього міністра ми ніяк не могли знайти, був вечір неділі. Якимось чином ми його нарешті відшукали й завдяки цьому перемогли у гонці на першість з прем’єр-міністром Канади. І я мушу підкреслити – ця перемога була для нас неймовірно солодкою".
Дійсно, згадує Леонід Кравчук, коли консули Канади та Польщі прийшли до нього святкувати референдум, вони жартома сперечалися: хто перший заявив про визнання незалежної України.
Натомість Канада наполягала, що була першою західною державою, яка визнала українську Незалежність, згадує журналістка Марта Дичок.
Умови США та визнання України
Тим часом Сполучені Штати й далі не поспішали визнавати Україну. На столі лежали "5 умов Джорджа Буша".
Роман Попадюк, заступник помічника президента США, заступник прессекретаря Білого Дому з питань зовнішньої політики у 1991 році: "У нас було по 4-5 умов для кожної з цих республік, і однією з умов напевне було проявити відповідальність у владнанні питання з атомною зброєю".
Перелік умов, які озвучив Держдеп США, — список Бейкера для України:
- колективний централізований контроль над ядерною зброєю;
- без’ядерна Україна;
- імплементація наявних договорів щодо роззброєнь;
- повага до прав людини, права національних меншин.
Так, визнання — це була нагорода, яку Сполучені Штати Америки давали лише на своїх умовах: вони хотіли гарантій, що колишні радянські республіки позбудуться ядерної зброї. Україна погодилася. Уся ядерна зброя була передана Росії.
Юрій Костенко, народний депутат України, член Народної Ради в 1991 році: "На той час Буш уже був переконаний, що має бути один центр після розпаду Радянського Союзу, центр управління стратегічною зброєю, і цим центром мала бути Росія. І всі боєголовки ядерні стратегічні й тактичні мають зосереджуватися саме в Росії".
Створення СНД
Інавгурація Леоніда Кравчука відбулась 5 грудня. У новому статусі за кілька днів він полетів на зустріч із Борисом Єльциним. Вона планувалася з рутинним порядком денним: енергоносії, зима, газ. Але був ще один момент: у Біловезьку пущу Борис Єльцин прилетів з місією від Михайла Горбачова. За словами державного секретаря при президенті РФ Геннадія Бурбуліса, Горбачов попросив переконати Кравчука повернутися до теми нового союзного договору.
Геннадій Бурбуліс, державний секретар при Президенті РФ 1991 рік: "Леонід Кравчук дуже спокійно – підкреслюю – і дуже рішуче і впевнено заявляє таке: "Борисе Миколайовичу, про це не може бути й мови. Я навіть права не маю на цю тему щось обговорювати".
Леонід Кравчук, голова Верховної Ради України, перший президент України: "Я йому говорю: "Борисе Миколайовичу, аби, скажімо, ви мені це сказали два місяці тому, я б сказав: "Дайте мені час, поїду в Київ, попрошу, щоб скликали Верховну Раду. Я їм поставлю питання, що от є така пропозиція, як ви поставитеся". І тоді я б дав вам відповідь. А зараз в мене відповідь готова: український народ на референдумі проголосував за Незалежність і обрав мене президентом, щоб я їхню волю виконував".
Геннадій Бурбуліс, державний секретар при Президенті РФ 1991 рік: "Леонід Макарович із властивою йому інколи прямотою і категоричністю каже: "Борисе Миколайовичу, я ж вам пояснював: от сьогодні для мене, я й не знаю, хто взагалі такий Горбачов". Входить в цей такий ентузіазм, раж кравчуківський, голос його твердне, і він каже: "Я взагалі не знаю, де знаходиться якийсь там Кремль. Я цього не знаю". Бентежне визнання. Взагалі неочікувана категоричність. Пауза. Безмовність".
Тоді, згадує Бурбуліс, народилася ідея співдружності. Каже, що за приклад взяли Британську імперію, яка передивилася масштаб імперськості й подарувала світовій спільноті приклад переформатування у співдружність. Перший президент України погоджується.
"Той самий Кравчук, що прицвяхував Горбачова, прицвяхував Кремль зі всіма його баштами, він раптом ніби розквітає, раптом стрепенувся і каже: "Та це ж прекрасне поняття — співдружність. Так, чому б нам не дружити?", — розповідає Бурбуліс.
Леонід Кравчук згадує іншу проблему перемовин. Що написати про Радянський Союз? Зрештою Генадій Бурбуліс пропонує зафіксувати: сторони, що створили у 1922 році СРСР, констатують, що він як суб’єкт міжнародного права і як геополітична реальність припиняє існування.
"І коли прийняли оце положення, далі пройшло, як по маслу. Уже можемо пропонувати положення, формулювати пункти документу, враховуючи те, що Радянського Союзу немає, що ми приймаємо документ про нове утворення — СНД", — розповідає Кравчук.
Держсекретар Джеймс Бейкер спеціально їде в колишній Радянський Союз: у Москву, в Алмати, у Київ, у Мінськ — і проводить розмови з керівниками республік, розповідає історик Сергій Плохій. Нарешті Штати отримують гарантії від лідерів республік про ядерне роззброєння і про мирний сценарій розлучення.
25 грудня Михайло Горбачов заявляє, що йде з вже по суті неіснуючої посади президента СРСР. Цього ж дня 41-й президент США Джордж Буш записує звернення, в якому констатує розпад СРСР, перемогу демократії та визнає Україну як незалежну державу.
Хто розвалив Союз і що дала українцям Незалежність
Виробництвом серіалу «Колапс. Як українці зруйнували імперію зла» на замовлення Суспільного мовника займалася команда кінематографістів документалістів з Esse Production House. Режисер серіалу — Сергій Лисенко, сценарист — Олександр Зінченко. Оператор — Сергій Михальчук. Продюсер та автор ідеї — Ярослав Лодигін. Продюсери — Віталій Шеремєтьєв, Ольга Безхмельниціна, Ірина Бубнова, Сергій Недзельський.
