Рік тому світ стежив за подіями, що розгорталися в Афганістані: на тлі виведення з країни військ США та їхніх союзників владу захопив "Талібан". Це угрупування, ідеологія якого базується на радикальному тлумаченні ісламу, вже було при владі раніше — між 1996 та 2001 роками. Той час у частини афганців асоціювався з терором, обмеженням прав жінок, переслідуванням та знищенням політичних опонентів. Тож головним питанням, коли таліби знову увійшли в президентський палац, було: чи змінився Талібан?
Про це ми поговорили із правозахисниками, які стежать за ситуацією з правами людини в Афганстані, та афганцями, які опинилися серед тих близько 2 млн, хто виїхав з країни після приходу талібів. А ще — тими, хто принципово залишається в країні — хоча й відчуває обмеження у своїй роботі й політичній чи громадській діяльності. Яке майбутнє у режиму талібів і чи є ймовірність, що він при владі надовго?
Талібан зразка 1990-х та зараз
У 1990-х таліби прийшли до влади на тлі хаосу після виходу з країни радянських військ. Вони боролися з корупцією, будували дороги й створили на підконтрольних їм територіях відносно безпечні умови для торгівлі. Але зараз більшість афганців пригадує про цей час інше — терор і життя за суворими релігійними догмами. Ідеальна держава в уявленні "Талібану" мала бути побудована на законах шаріату у специфічному їх тлумаченні талібами.
Таліби розпустили парламент, скасували вибори, в країні усе "західне" й демократичне оголосили ворожим: від прав жінок до музики, кіно й телебачення. Суворі обмеження щодо зовнішнього вигляду діяли не лише для жінок, а й для чоловіків — їм наказали відростити бороди. А ще "Талібан" запровадив жорстокі покарання і навіть публічні страти. За законами шаріату злочини можуть бути двох типів — ті, які розглядає суд, і ті, за які карати можна без суду. До останніх належать, наприклад, крадіжки — за них передбачено відрубування рук, та подружня зрада — за неї можуть стратити.
Головна асоціація з шаріатом від талібів — обмеження прав жінок: з 10-річного віку їм заборонялося отримувати освіту, під страхом смерті керувати авто чи залишати дім без супроводу чоловіка або брата. Жінкам не можна було ходити на прийом до лікаря-чоловіка, голосно сміятися та працювати. А ще вони мусили носити бурку, яка закриває тіло й обличчя. Сергій Данилов, заступник директора Центру Близькосхідних досліджень, у розмові із Суспільним додає: були й вкрай абсурдні заборони.
"Перший "Талібан" — це режим заборони. Вони вигадували їх постійно. Не можна було, наприклад, тримати пташок: в Афганістані популярно тримати співочих пташок вдома. Заборона музики, загалом усього. Мовляв, ти солдат, маєш вчитися, молитися, збирати хліб і воювати — все. Якщо ти жінка, ти маєш вирощувати дітей. Настанови, з якими ці люди прийшли у 1990-х з медресе, — вони були ось такі прості. За цей час вони трохи ускладнилися. Формально частину заборон вони відновили, але я не бачу останнім часом повідомлень про те, що вони за ними дуже стежать", — каже Сергій Данилов.
Нагіб Хаджа — данський журналіст, письменник та режисер афганського походження, який висвітлює ситуацію в Афганістані,частково розділяє цю думку. Він востаннє був у Афганістані восени минулого року і бачив перші зміни, які відбулися в країні за кілька місяців після приходу талібів.
Читайте також: "Я втік серед ночі" – журналіст з Афганістану про життя під владою талібів і еміграцію
"Усі, включно зі мною, очікували, що "Талібан" знову запровадить суворі закони. Питання навіть було не в тому, чи вони планують це робити, радше в тому, наскільки все буде погано. Частина людей уявляла, що режим талібів буде таким же суворим, як це було в середині 1990-х і до його падіння. Інші очікували, що він буде значно помірнішим. Але врешті "Талібан", яким ми його бачимо — десь між цими двома очікуваннями. Так, це не той "Талібан", який примушував геть усіх жінок носити бурки, зокрема сині бурки, усіх жінок не відправили одразу ж з робочих місць сидіти вдома. А втім, вони усе одно запровадили закони, які притісняють жінок значно більше, аніж це було за попереднього уряду", — каже Нагіб Хаджа.
Активісти під прицілом
Про те, що цього разу буде інакше, говорили й самі представники "Талібану". Після захоплення влади лідери руху на пресконфекренції пообіцяли поважати права жінок "в межах ісламського права" та сформувати "інклюзивний ісламський" уряд. А ще оголосили "амністію", насамперед для представників попереднього уряду і тих, хто з ним співпрацював, та закликали людей повертатися на роботу.
"Після 23 років боротьби ми звільнили нашу країну, зробили її незалежною, ми вигнали кривдників. Ми цього добилися, це наше право. Ми хочемо подякувати Господу за те, що він дав свободу нашому народу. Я вітаю нас з цією перемогою, це гордість для всього народу. Ми ні на кого не ображаємося і не хочемо більше війни", — наголошував Забіулла Муджахід, речник "Талібану".
"Я все ще підтримую зв'язок з багатьма з тих, хто за цей час пережив арешт. Багато з цих людей не становлять якусь небезпеку для уряду".
Частина афганців, особливо ті, які співпрацювали з попередньою владою або міжнародними організаціями, не довіряли словам талібів про амністію та інші пом’якшення, та вирішили виїхати з країни. Правозахисник Джебраель Амін — один з них: він переїхав до Європи. Тепер же в багатьох афганців такої можливості немає. Амін каже, що єдиний спосіб вибратися з Афганістану — отримати пакистанську візу, а придбати її можна хіба на чорному ринку за великі кошти. Нині в країні більша частина населення живе за межею бідності, тож це мало кому доступна опція.
"Перед тим, як попередній уряд впав, я працював з миротворцями в Афганістані. Їздив по країні й точно відчув загрозу, коли все це сталося. Найбільше я боявся за членів моєї родини, не бачив жодної надії на краще, бо ніколи не вірив, що "Талібан" змінився. Я фактично був одним із привілейованих, кому вдалося виїхати з Афганістану. Але інші люди зіткнулися зі страшною ситуацією. Я все ще підтримую зв'язок з багатьма з тих, хто за цей час пережив арешт, або їхні будинки обшукували, грабували, їхні сім’ї вивозили з дому посеред ночі, і вони зазнавали жорстокого поводження, їх били. Багато з цих людей не становлять якусь небезпеку для уряду", — каже Джебраель Амін.
Human Rights Watch неодноразово повідомляла про випадки досудових страт в Афганістані за останній рік. З посиланням на місцеві правозахисні організації, які тепер діють в країні хіба підпільно, вона розповідала про понад сотню закатованих чоловіків — мешканців провінцій Нангахар і Кунар на схід від Кабула. Це місцеві, яких звинуватили у підтримці Ісламської держави — терористичного угруповання, з яким бореться "Талібан". Серед вразливих категорій афганців за останній рік опинилися й національні та релігійні меншини: хазарейці, таджики, мусульмани-шиїти практично виключені з політичного процесу, хоча раніше їхні представники були в уряді.
Вибіркові покарання та збій в координації
Мешканець Кабула Ахмад Зія Ареф вирішив, що не виїздитиме з країни, що б не сталося. Він має змогу продовжувати офісну роботу, але облишив громадську й політичну діяльність.
"Чесно кажучи, це той самий "Талібан", яким він був. Ми сподівалися, що за 20 років може відбутися невелика зміна у поведінці "Талібану" щодо афганців. Але мені здається, вони зараз ще суворіше ставляться до релігійних догм та правил, яким громадяни мали б підкорятися. Якщо так продовжуватиметься і ставатиме лише гірше, більшість людей спробує втекти з країни, це стане останньою краплею", — розповідає Ахмад.
Він наголошує: серед афганців відчувається втома від суворих обмежень та заборон, запроваджених режимом, зокрема щодо прав жінок. І більшість містян їх не підтримує. Виняток — сільські місцевості з і до того більш консервативними традиціями.
"За минулого уряду була взагалі анархічна ситуація в сільських місцевостях Афганістану, бо правоохоронці тоді часто крали в місцевих, ґвалтували, вбивали. І ось тому "Талібан" став таким популярним у селах. Таліби розрослися саме тому, що попередній уряд взагалі не дбав там про права людини. Зараз ситуація змінилася дзеркально: з приходом до влади талібів люди у великих містах опинилися під тиском, хоча раніше їхні права більш-менш поважали. А люди в селах живуть більш простим життям, десь на своїх господарствах. Усе, що їм треба — щоб все було мирно. З їхнього погляду, нинішній Афганістан кращий за той, що був раніше, адже раніше була війна і вони зазнавали насильства на цих землях", — каже Нагіб Хаджа.
Читайте також: "Ми завжди протидіяли наративам, які поширювала Росія на території Близького Сходу і Африки" — спецпредставник України
Журналіст розповідає: безпекова ситуація в країні зараз неоднорідна, і потрапити під репресії можна вибірково — багато залежить від командувача талібів, який відповідає за конкретну територію. Наприклад, тих, хто служив у правоохоронних органах за попереднього уряду, десь таліби ув’язнювали, десь — піддавали тортурам, а десь не чіпали. І попри те, що "Талібан" завжди позиціонував себе як організація із суворою ієрархією, цього разу це не зовсім так.
"Наприклад, я приїхав до Афганістану у серпні знімати зміну влади. У мене був лист від "Талібану", який підтверджував, що я можу фільмувати усюди. Але мене побили таліби біля аеропорту: вони просто накинулися на мене, відібрали у мене камеру. Тож я на власному досвіді переконався, що частина талібів на місцях не поважають накази свого ж керівництва, у цьому випадку — відповідальних за взаємодію зі ЗМІ", — розповідає Нагіб.
Що відбувається з правами жінок в Афганістані
"Ми подбаємо про права жінок, які гарантують закони шаріату. Наші сестри та матері отримають усі права, які Господь дав їм. Жінки є частиною суспільства. Жінки працюватимуть у різних галузях — в освіті, охороні здоров'я та інших", — обіцяли представники "Талібану" в перші дні правління. Однак сталося інакше.
Наприкінці минулого року таліби випустили указ про права жінок, де не згадувалася освіта й працевлаштування. І хоча в документі йшлося про те, що жінка "це не власність, а благородна й вільна людина", у низці регіонів жінок усе ж відсторонили від роботи, а понад 70% дівчат більше не можуть здобувати шкільну освіту, крім початкової — у більшості регіонів вона недоступна. Університети поки що відкриті для жінок, які мають шкільну освіту і вступали в них за попереньої влади, хоча й там вони мусять навчатися окремо від чоловіків.
Читайте також: "Доведеться сховати свої дипломи". Чого чекають та бояться жінки в Афганістані
Гізер Барр, заступниця директора відділу прав жінок у Human Rights Watch, розповідає Суспільному, що її організація наразі може працювати майже виключно за межами Афганістану. А дані про права жінок в країні вона дізнається на умовах анонімності, спілкуючись з афганками, які залишаються в країні, або ж — більш відкрито — лишень з тими, хто виїхав.
"У цих дівчат та жінок були великі плани на життя: що вони будуть вивчати, яку кар’єру побудують, який вибір зроблять щодо власних родин. У них були плани навчатися за кордоном та інше. І все це фактично у них відібрали. Це було покоління молодих жінок, які виросли, слухаючи історії про "Талібан", про те, що "Талібан" зробив з їхніми матерями, старшими сестрами, тітками та бабусями. І вони, думаю, відчували додатковий обов’язок і бажання розправити крила та шукати нових можливостей. Тому що багато з них були першими жінками в родині, які мали таку можливість. І вони не уявляли, що той самий ворог, який відібрав це у старших жінок та їхніх сімей, прийде і забере це й у них", — розповідає Барр.
Виїхати з Афганістану для жінок з приходом талібів теж було проблемніше. Зокрема й економічно: через те, що у більшості родин обмежені ресурси, вони, обираючи з-поміж інших членів родини, радше відправлять молодих чоловіків з надією, що ті зможуть потім заробляти і відправляли додому гроші, або зможуть допомогти іншим членам родини виїхати. Зара Карімі — колишня очільниця організації Her Afghanistan, яка захищала права жінок, і вона змогла залишити країну наприкінці серпня. Каже, що можливості чинити опір у жінок обмежені, але, втім, афганки шукають усіх можливих опцій.
"Чимало жінок і дівчат говорять так, ніби думають про самогубство. Але інші кажуть: що б не сталося, ми будемо боротися вічно".
До річниці взяття талібами Кабула вони вкотре вийшли на протест у столиці. Близько 40 жінок пройшли маршем під будівлею Міністерства освіти, вимагаючи хліба, роботи і свобод. Бойовики "Талібану" стріляли в повітря та били протестувальниць. ""Талібан" використав усі засоби, щоб розігнати натовп і зробити так, щоб протест не відбувся і світ не почув голосів наших жінок. А ось ще випадок був лише кілька місяців тому: кілька афганських активісток зникли. І ніхто не знав, де вони. Декого вбили. Декого розстріляли на вулиці. Я говорю зараз з вами з Мельбурна, але не відчуваю безпеки, говорячи про них. Тому що це не тільки про мене — у мене там сім’я, рідні. І "Талібану" дійсно байдуже, хто ти, хто ці люди — вони просто намагатимуться заподіяти біль у будь-який спосіб", — пояснює Зара Карімі.
"Підпільні школи для дівчат — це ще одна частина опору. Афганки чинять опір, допомагаючи одна одній, вони чинять опір, коли виходять на протести. Хоча, знаєте, чимало жінок і дівчат, з якими ми розмовляли, говорять так, ніби думають про самогубство, тому що вони не бачать причин продовжувати життя. Але інші кажуть: що б не сталося, ми будемо боротися вічно, ніколи не здамося, це таліби врешті-решт програють, бо не зможуть перемогти нас", — каже Гізер Барр.
Чи довго ще втримається влада талібів
Зараз Афганістан переживає економічну й гуманітарну кризу: близько 90% афганців недоїдають. А виключення із системи працевлаштування жінок лиш ще погіршує ситуацію. Але це перша за багато років власне афганська влада, утворена з місцевого населення, і це важливо для афганців, які втратили віру в ефективну іноземну підтримку.
"Друга — але це не сильна сторона, а обставини — відсутність організованих груп, які б їм протистояли. У талібів налагоджені збройні сили — там армія слабка насправді, основний потенціал зосереджено в міністерстві внутрішніх справ Джеллалуддіна Хаккані. Але тим не менше, силовий апарат в країні працює, як для Афганістану більш-менш добре, обслуговує їхні інтереси. Супротивника немає: що там люди будуть бухтіти чи негативно оцінювати їхнє правління — це не має жодного значення", — пояснює Сергій Данилов.
"Сподіваюся, що режим Талібану впаде і афганці знову візьмуть під контроль свою країну".
З самих афганців хтось каже, що головна хиба "Талібану" — його неспроможність будувати нормальні державні механізми. Хтось — критикує попередників талібів на чолі країни як приклад невдалої влади, яка так і не змогла виграти від міжнародної підтримки, була надто корумпованою та слабкою, що врешті й призвело до нового панування талібів.
"Є чимала ймовірність, що люди повстануть — таке багато разів вже було в нашій історії. Або рух опору зможе протистояти їм нарешті — враховуючи їхню (талібів) слабкість, і я сподіваюся, що так і станеться. Якби це залежало від мене, я би повернулася просто зараз. Немає нічого важчого, ніж покинути рідну країну, це найболючіше. Кожна секунда вдалині від моєї країни — тортури. Сподіваюся, я стану здатною щось зробити, повернусь і зроблю це. Або, радше сподіваюся, що режим "Талібану" впаде і афганці знову візьмуть під контроль свою країну", — каже Зара.
"Я вірю у свою країну та у своє майбутнє тут. Але я б не хотів би, щоби воно залежало від когось іншого, він інших держав, наприклад. Ми це спостерігали останні 20 років: міжнародна спільнота прийшла і вклала тут багато грошей, але вони не забезпечили базової інфраструктури для країни. Та й потім все було блискавично зруйновано, і тепер ми знову повернулися до вихідної точки, з якої нам треба все починати заново", — додає Ахмад.
Читайте також
Що сталося в Косово, як вдалося уникнути загострення і до чого тут Росія
