Двадцять днів від початку повномасштабного вторгнення і до перших днів захоплення російськими військовими Маріуполя, пробув у місті Єгор Рибак. Відстань у 230 кілометрів на стареньких «Жигулях» з окупованого міста на підконтрольну Україні територію чоловік їхав 5 діб. Про життя в оточеному Маріуполі, про банди мародерів і про те, як люди об’єднувалися заради того, аби вижити – дізнавалося Суспільне.
Якби Маріуполь не оточили, його б не взяли
Досі впевнений, якби Маріуполь не оточили, то Маріуполь не взяли б, - так про окупацію говорить 30-річний житель Маріуполя Єгор Рибак. Чоловік з родиною покидати рідне місто не планувала, адже, каже, вірили у «азовців».
«Ми не думали виїжджати з Маріуполя ні на краплю, тому що ми бачили, по-перше, що по всій країні щось відбувається, гатять по всій Україні. По-друге, ми й досі дуже довіряємо батальйону «Азов». Ми бачили, ми їх знаємо особисто. Ми знаємо, як вони захищали Маріуполь. Ми знаємо, що вони за 8 років, чому вони навчилися, ми знаємо, скільки там було людей. І я досі впевнений, якщо би Маріуполь не оточили, то Маріуполь не взяли би», - розповідає Єгор Рибак.
Заготовляли дрова, захищалися від мародерів
Під час одного із бомбардувань Маріуполя, «прилетіло» й у їхній будинок, пригадує Єгор Рибак. Від прямого попадання, каже, у сусідньому під’їзді вигоріли чотири поверхи.
«Саме в мій будинок було вісім попадань. Ми жили на 8 поверсі. Я не пам’ятаю, але жінка розповіла, що після одного з попадань я впав. Тоді чотири поверхи наскрізь прогоріли в сусідньому під’їзді. У дворі стояло десь 20 машин. Виїхало тільки дві, дві тільки були на ходу. І одна з них – моя», - розповідає Єгор.
Тоді з 9-поверхівки переїхали до матері, в триповерхівку, говорить Єгор. Шостого березня у місті пропав газ.
«З того часу все, що потрібно готувати, потрібно було готувати на вогнищі. Якщо у дворі поруч було дуже зелено, то через тиждень половина дерев була спилена.За гроші ти купити нічого не можеш, заробляєш, чим можеш, або бартером. Був такий хлопець, у нього була бензопилка, і не було взагалі нічого. В перші дні війни він просто не зміг скупитися, у нього нічого не було. В нього була ще жінка і дитина. І ось завдяки тому, що пропав газ, а в нього була бензопилка, він просто приходив, його заправляли, і він різав людям дрова. І його за це годували», - розповідає Єгор Рибак.
За словами чоловіка, у місті неодноразово фіксували випадки мародерства.
«Багато випадків мародерства було. Дуже багато мародерів, чесно. Ми проганяли дві невеличкі банди по п’ятеролюдей, як ото у середньовіччі, з сокирами, з палицями», - говорить Єгор.
Бомбосховище в полоні
Уперше ж Єгор Рибак, каже, зіштовхнувся з росіянами у бомбосховищі.
«Патрульна поліція у підвалі, в тирі, вони організували, зробили таке велике сховище, там було дуже багато людей. І там, розмовляючи, через 10 хвилин ми чуємо таку фразу від тещі, що нам росіяни сказали. Тобто, які росіяни? І через 10 хвилин, як ми зайшли туди, ми дізналися, що саме ця будівля, саме це сховище патрульної поліції потрапило в полон, і більше доби вони вже у полоні. Найстрашніший момент був, коли у підвалі кажуть: «Жінки всі виходять на вулицю, а чоловіки залишаються». Жінки наші, вони нікого не дали,з боєм прорвалися, щоб і ми виходили. Нас усіх перевірили вже вгорі», - згадує Єгор.
Якби дізналися, що я ультрас - розстріляли
Поталанило, що російські військові, а саме буряти, не змогли прочитати татуювання українською мовою, каже Єгор Рибак. Додає, якби дізналися, що він ультрас - смертна кара.
«Скільки роздягали, всю дорогу, вони не здогадалися, хто я такий. Татуювання вони не читали. Мабуть тому, що не вміють українською, а фраза «Не здавайся без бою» навіть якщо російською читати, то через букву Зе написано. На нозі емблема футбольного клубу «Маріуполь», - згадує чоловік.
Виїжджали шестеро дорослих і папуга
16 березня Єгор Рибак з дружиною все ж вирішили покинути Маріуполь. Виїжджали на стареньких «Жигулях» шестеро дорослих і папуга.
«Були вибиті всі вікна, крім лобового. Тобто, я їхав, у мене був целофан, були картонки замість вікон. В моїй машині було шестеро людей. Позаду троє, попереду моя жінка та дівчинка, вони такі, маленькі, та клітка для папуги. Сам папуга був у коробці з-під смартфону», - розповідає Єгор Рибак.
За словами Єгора, у Хмельницький вони приїхали до знайомого, котрий раніше проживав у Маріуполі. В обласному центрі разом з дружиною створили громадську організацію з допомоги переселенцям.
Читайте також
- «Працюю на 5 роботах, щоб не думати про дім» - переселенка, яка оселилась у Хмельницькому
- Хмельницький зустрів другу «хвилю» переселенців. Чи вистачає гумдопомоги
- На Хмельниччині придбали будинок для багатодітної родини переселенців
