У Львові на залізничному вокзалі діє волонтерський штаб. Серед волонтерів багато вимушених переселенців. Вони активно вчать українську та допомагають таким самим людям, як і вони, котрі рятуються від війни. Щодня до Львова прибувають евакуаційні потяги з сотнями пасажирів із прифронтових міст. Багато людей вибираються з окупації, тож волонтери, зокрема, надають їм інформацію психологічну та медичну допомогу.
"Я виріс в сім’ї КДБістів. І єдиний серед них – "бандерівець"
Двадцятирічний Януш переїхав до Львова з Одеси. Вже кілька місяців він волонтерить на залізничному вокзалі. На захід країни приїхав сам, адже родина хлопця не підтримувала його проукраїнські настрої.
"Так сталось, що я дуже посварився з батьками на тому ґрунті, що я пішов в військкомат 24 лютого, коли почалася війна. І я отримав, коли приїхав додому – через те, що мене не взяли – я отримав по спині табуреткою за те, що я проявив свідомість до України. Просто я виріс в сім’ї КДБістів. І єдиний серед них – "бандерівець", – розповідає Януш Чамін.
У Януша єврейське та угорське коріння, тож найближча рідня живе за кордоном. З початком війни до Будапешта виїхала і мама хлопця. Сам Януш раніше був російськомовним, тепер говорить українською. За станом здоров’я його не взяли до війська, тож студент вирішив бути корисним у тилу.
"Я не можу йти в армію, я не можу захищати свою державу там, на передовій. Але я можу допомагати військовим тут у Львові. Я можу допомагати переселенцям таким самим, як і я. Тому що в більшості я знаю їх потреби, їх проблеми. Я є патріотом своєї країни, я буду стояти до останнього! Якщо в мене буде можливість – я піду на фронт", – каже волонтер.
"Ми вирішили на своїй лінії фронту допомагати нашій країні"
Родина Шапранів мешкає у Львові від лютого. Переїхали сюди з Дніпропетровщини. Cпочатку волонтеркою вирішила стати Інна. А згодом до допомоги переселенцям залучила чоловіка і сина. Кілька разів на тиждень родина приходить на вокзал, куди постійно прибувають евакуаційні потяги з прифронтових міст. Допомагають приїжджим з гарячих точок та окупації, координують та підтримують.
"На сьогодні у мене вже 77-ме чергування. Це, знаєте, така громадянська позиція. Ми вирішили на своїй лінії фронту допомагати нашій країні, і тим самим наближувати нашу перемогу", – каже Інна Шапран.
А ще родина, яка послуговувалася вдома російською мовою або ж суржиком, перейшла на українську.
"Неважко спілкуватися українською мовою. Але проскакують у нас російські слова. Тому що ми з центру України і ми більш розмовляли суржиком. Але, напевно, десь тижні за три я перейшов на українську мову", – розповідає Володимир Шапран.
"Волонтерство – це дуже потрібна річ. Це люди, які допомагають іншим людям зарядитись емоційно і чимось допомогти. Може, гуманітарною допомогою. Показав там як пройти до перону – для нас це нічого не варто, а для людини це може бути кульмінація його життя", – додає Олександр Шапран.
Волонтери на вокзалі працюють і вдень, і вночі. Щодня зустрічають сотні людей. А ще, кажуть, життя у Львові надихає проводити ненав’язливу українізацію.
"За три-чотири місяці ці люди, які до нас приїхали і були російськомовними, і їхні батьки, і їхні дідусі, родичі говорили російською мовою, в спільноті волонтерів починають природно говорити українською мовою. І це важливо. Ті іноземці, які приїхали до нас, готові допомагати, вони переходять на українську мову. А наші волонтери мають прекрасну нагоду вивчити англійську мову", – каже координаторка медико-психологічної допомоги Галина Бордун.
Читайте також: У Львові шукають волонтерів для допомоги вимушеним переселенцям