"Більшість мешканців Нової Каховки зрозуміли, що вони втратили з приходом окупантів" — мер міста

"Більшість мешканців Нової Каховки зрозуміли, що вони втратили з приходом окупантів" — мер міста

"Більшість мешканців Нової Каховки зрозуміли, що вони втратили з приходом окупантів" — мер міста
Міський голова Нової Каховки Володимир Коваленко, фото: Вячеслав Ромодан

18 липня стало відомо про виїзд на підконтрольну Україні територію міського голови Нової Каховки Володимира Коваленка і його першого заступника Олега Тарабаки. Вони були одними з небагатьох керівників громад Херсонщини, які до останнього залишались у тимчасово окупованій області.

Після проходження перевірки на детекторі брехні у Кривому Розі Володимир Коваленко виїхав до рідних у Черкаську область, звідки сам родом. Саме там ми з ним зустрілись та розпитали про те, як російські війська захоплювали Нову Каховку, як впроваджували окупаційну владу, про місцевих зрадників, а також про те як місцеві жителі радіють "прильотам" від ЗСУ по позиціях росіян у місті та на його околицях.

Що ви робили 24 лютого?

О п’ятій ранку в кімнату забігла дружина і сказала: "Чуєш, якісь вибухи?" Я набрав керівника новокаховського управління СБУ. Він сказав, що почалася війна. О шостій ранку я вже проводив нараду в міськраді на предмет наших подальших дій. Бо тоді було нерозуміння, що і де вибухає. У перші ж години я попросив одного зі своїх заступників поїхати подивитися, що там відбувається в бік розташованої за містом військової частини протиповітряної оборони. Коли він повернувся, то сказав, що вибухи були саме там.

"У військкоматі вже нікого не було. Я під’їхав туди, в металевій діжці там догорали якісь документи, двері навстіж відкриті".

Я дав завдання директорам комунальних підприємств підготувати на всяк випадок транспорт. О 7:25 в комісаріаті почалася нарада з приводу діяльності нашого батальйону територіальної оборони, яку очолює голова РДА Наталія Стаднік. Паралельно йшла селекторна нарада обласного комісаріату. Перед комісаріатом почало збиратися багато людей. Комісар попросив заправити два автомобілі, щоб виїхати за зброєю для батальйону територіальної оборони до Херсона. Я здивувався: батальйон – наш, а зброя чомусь в обласному центрі.

"Їхній солдат дав нам команду стояти. Неподалік побачили автомобіль, де, як виявилося, розстріляли п’ятьох цивільних".

Заправити було непросто, бо на заправках уже стояли черги. Та близько 8:30 автомобілі заправили й треба було дізнатися, куди та кому треба виїжджати. Але на той момент у військкоматі вже нікого не було. Я під’їхав туди, в металевій діжці там догорали якісь документи, двері навстіж відкриті. Як я згодом дізнався, автомобілі таки до Херсона виїхали, але один не доїхав, а інший повернувся без нічого. До речі, в перші години тоді ще пропускали через Каховську ГЕС.

О першій половині дня?

Коли об 11-й російські війська зайшли на ГЕС, вони людей ще пропускали. Бо один із моїх заступників їздив забирати хвору матір з херсонської лікарні й десь о 13-14:00 їх ще пропустили.

Але зранку ми ще нічого не розуміли. Коли ми біля 10:00 разом із заступниками чекали на якусь інформацію, хтось нам сказав, що на перехресті біля Петропавлівки (село в 30 км від Нової Каховки на трасі Херсон – Генічеськ, — ред) швидко пройшла військова колона. В тому місці стояв наш блокпост, але ми не знали, чи був хтось на ньому. Нам стало зрозуміло: скоро вони будуть у нас.

Пізніше, десь о 16:20 мені зателефонував директор Каховської ГЕС Олег Пащенко і попросив під’їхати. Сказав, на станції знаходиться якесь командування, яке хоче обговорити зі мною можливий режим роботи. Я поїхав. Тоді там уже стояли російські блокпости.

"Більшість мешканців Нової Каховки зрозуміли, що вони втратили з приходом окупантів" — мер міста
Російські військові патрулюють територію біля Каховської ГЕС. Херсонська область перебуває під окупацією росіян з перших днів повномасштабного вторгнення, 20 травня 2022, фото: AP

Коли приїхав, ми зайшли не до адміністративної будівлі, а через машинну залу ГЕС. Розмовляли хвилин 20. Кого я там зустрів? Олега Пащенка, директора ГЕС, а з ним двох чоловіків. Одного з них я добре знав. Це Володимир Леонтьєв, мешканець нашого міста (саме його російські окупанти призначили гауляйтером Нової Каховки й Каховського району, — ред). А другий представився "отаманом івановичем". Ось так, ні імені, ні прізвища. Вони почали пояснювати, чому приїхали, що тут буде, який статус території й тому подібне. Я вислухав і сказав, що мені головне, аби на ГЕС не лише залишався працювати диспетчер, а й весь штат на чергову зміну.

Після ми почули автоматні черги. Виходимо з машинної зали. Їхній солдат дав нам команду стояти. Неподалік побачили автомобіль, де, як виявилося, розстріляли п’ятьох цивільних. Машина була у верхній точці переїзду через Каховський шлюз. Вона перетнула суцільну лінію і вперлася у паркан. Тут же виїхав БТР, розвернувся і став біля входу до основної машинної зали.

Це було з боку Нової Каховки?

Так. Біля машинної зали стояло два БТРи. Військові відкрили ворота, один із них виїхав в бік того автомобіля, зачепив його і попхав в сторону дачного кооперативу "Луч". Я пішов до водія своєї службової автівки, який лежав за колесами з правого боку. Він сказав, що бачив як через Каховську ГЕС проїжджали машини, одна з яких не зупинилася на вимогу російського військового. Він прискорився, пішов на підйом і по ньому почали стріляти.

В тій машині були розстріляні подружжя Федько, їхня невістка і двоє онуків.

Так. Про те, хто там був я дізнався наступного дня, коли мені зателефонував батько цих дітей. Він працював у Херсоні в поліції та просив допомогти забрати тіла. З цим були проблеми. Потім старша медсестра нашого приймального відділення розповіла, що одне дитинча померло у неї на руках.

Читайте також: "Росія навряд захопить Краматорськ та Слов'янськ" — інтерв'ю з аналітиком Інституту вивчення війни

Що ще було 24 лютого?

Вранці на нараду приходили деякі депутати. Інші приходили протягом дня, питали, що їм робити. Але вже станом на 9-10 ранку нікого в місті крім нас не було: будівлі поліції, СБУ стояли порожні. По суті, я як міський голова залишився один.

24 лютого я розмовляв з міським головою Таврійська Миколою Різаком і з головами інших громад. Усі вони були розгублені й говорили, що намагались вийти на зв’язок з обласним керівництвом, але там теж панувало нерозуміння, що робити далі. Чи контактували ви з облдержадміністрацією в перші дні війни?

В перший день я хотів дізнатись, чи буде організована територіальна оборона хоча б десь під Херсоном. Подзвонив, але розмова була на 20-30 секунд. Я розумів, що там повна запарка і більше не телефонував. Зв’язок був пізніше, коли ми приступили до евакуації людей з сіл на правобережжі.

Хоча, звісно, мене цікавили й інші речі. Приміром, чому так швидко до області увійшли російські війська? Що взагалі сталося? Ці питання мені часто ставили люди. Але я відчував, що не маю права вступати в дискусію і піддаватися емоціям. Вирішив, час усе розсудить, а поки треба думати, як ми далі будемо жити.

"В окупантів між собою не було узгоджених дій"

Чимало людей дорікають, що в Новій Каховці не були готові системи оповіщення, бомбосховища. Як місто готувалось до війни?

Це все емоції. Бо десь за 2-3 місяці до війни ми проводили всю цю роботу. На початку лютого завершили інвентаризацію стану бомбосховищ. Мали їх карту, домовилися з керівниками ОСББ щодо їх підготовки. Насправді бомбосховищ, які відповідали всім вимогам, у Новій Каховці було мало: на колишньому "Південелектромашзаводі", заводі "Сокіл" і в центральній міській лікарні. Решта — це, як правило, підвальні приміщення.

25 лютого до мого кабінету увійшли "отаман іванович" і Леонтьєв. "Отаман іванович" поклав на столик у мій бік автомат і сказав, що вони знають весь мій "послужний список".

Ну а сирена не могла включитися в місті самостійно, адже вона була інтегрована в загальнообласну систему. Коли об 11:00 російські війська зайшли до Каховської ГЕС, включити сирену стало набагато складніше.

"На першому поверсі вони поставили пральну машину, купалися там. Мені казали, що там стояв такий запах махорки та спітнілих тіл, що це було неможливо перенести".

Попри вибухи вранці 24 лютого, підстав бігти у бомбосховища в Новій Каховці не було. Бо нічого місту на той момент не загрожувало в плані бомбардувань чи стрільби. Була глуха тиша і розуміння, що повз нас пройшов ворог, який захопив Каховську ГЕС.

Підготовлені бомбосховища, зокрема, в лікарні, згодом таки використовувались. Деякі люди там жили по 1,5-2 місяці. В них були створені всі умови. Частина ж мешканців переховувалися по підвалах.

Як окупанти поводили себе далі, коли зайшли на територію Нової Каховки?

24 лютого їх у місті не було. Лише на околицях. Але старости Веселого і Козацького, що на правобережжі Дніпра, мені доповіли про присутність там російських військових. Вони пройшли аж до Шилової балки. Староста Веселого Людмила Аннас сказала, що на верхніх вулицях села в перший же день були зруйновані будинки, бо ближче до вечора там почалися сильні бої.

25 лютого десь о 10:00 ранку до мого кабінету увійшли "отаман іванович" і Леонтьєв у супроводі якихось військових. "Отаман іванович" поклав на столик у мій бік автомат і сказав, що вони знають весь мій "послужний список", що я гарний господар, що Нова Каховка їм подобається і попросив, щоб поряд зі мною посадили людину, яка б контролювала мою діяльність. Тільки він це сказав, забігає якийсь солдат: щось там сталося. Вони швидко зібралися і зникли. Але надвечір знову почали заходити в місто, на околиці.

"Більшість мешканців Нової Каховки зрозуміли, що вони втратили з приходом окупантів" — мер міста
Міський голова Нової Каховки Володимир Коваленко, фото: Вячеслав Ромодан

25 лютого?

Так. Навколо міста стояли різні російські частини, між якими не було узгодженості дій. Це я зрозумів наступного дня, коли вони вкотре прийшли і я спитав, чому ми не можемо допустити жителів міста на територію дачних кооперативів. Росіяни сказали, що не можна, бо там стоять не їхні підрозділи й вони "не мають з ними жодних контактів".

Це було 26 лютого вранці. Російські військові тоді зайняли будівлю міськради й ті ж люди, які були у мене напередодні, знову повторили, що хочуть мене залишити на робочому місці. Я їм подякував, але сказав, що у свої 65 років займатися таким не буду. Попросив годину забрати речі й щоб речі могли забрати мої заступники.

26 лютого я Леонтьєву сказав, що мене не цікавить їхня політика: чи буде тут якась "республіка", чи Росія. Бо я працюю в законодавчому полі України, за бюджетним кодексом і маю структури, які повинні забезпечити життєдіяльність Нової Каховки: лікарня, водоканал, прибирання сміття. Тому і я, і решта структур виконавчих органів міськради перейшли до КП "НК Екосервіс", нам там виділили приміщення. Ми почали працювати звідти.

Читайте також: Вічний цикл приниження. Пітер Померанцев про телеобраз Путіна та як росіян "відмивають" від відповідальності за війну

Чи дали окупанти можливість забрати особисті речі іншим співробітникам міської ради, районної ради?

Весь цей процес займав декілька тижнів. Нам треба було забрати не лише речі, а й технічне забезпечення, програми. Фінансовому управлінню вони дозволили щось забрати десь днів через вісім. А Каховська райрада і редакція міського радіо нічого не встигли забрати. Там усе розграбували ті, хто охороняв будівлю.

Хто це був?

Російські військові, які вже на той час перебували в приміщенні міськради. Вони ж виставили свою охорону за периметром центрального кварталу між проспектом Дніпровський, картинною галереєю і музеєм історії міста. В самій будівлі міськради знаходилося до 40 їхніх людей. На першому поверсі, де була громадська приймальня, вони поставили пральну машину, купалися там. Мені казали, що там стояв такий запах махорки та спітнілих тіл, що це було неможливо перенести.

Загалом більшість наших працівників змогли забрати речі. Але не всі.

А хто були ті військові, яких ви бачили в Новій Каховці?

Важко сказати, бо я намагався ні з ким не спілкуватися. Якось побачив в одному з місцевих кафе, куди зайшов за тістечками, хлопців "кавказької національності". Придивився – на їхній машині написано "Кизляр". Дагестанці. Як виявилося, вони прийшли до того кафе, бо дізналися, що його господарка якийсь час жила в Кизлярі. Тож дагестанці в місті були точно.

Також багато було з Краснодарського, Ставропольського краю. Були хлопці на вигляд з Елісти, Калмикії або з глибокого Сибіру — Читинська область, буряти. Це було видно по обличчях. Знаю, що деякі російські офіцери поперевозили до Нової Каховки сім’ї. Бачили, як вони гуляли з ними по парку.

"З Нової Каховки виїхало понад 65% жителів"

Десь тоді стало відомо про вбивство російськими військовими водія новокаховського водоканалу Віктора Гімбаровського.

До цього було інше вбивство. 25 лютого по вулиці Промисловій йшла жінка. Її рідні сказали, що вона хотіла чи то козу нагодувати, чи то якусь іншу живність. Снайпер вистрілив їй в серце.

"Я їхав через Запорізьку область і там, у 5-6-кілометровій колоні було багато новокаховчан. Люди розуміють, що потрібно дати можливість ЗСУ зробити свою справу і звільнити місто".

А вже потім вони розстріляли Віктора. Машина водоканалу їхала вулицею, здається, Електромашинобудівників, а там йшла військова колона. Водій водоканалу пішов на обгін і його застрелили. Десь днів чотири нам не дозволяли забрати тіло. Він так і лежав на вулиці в автомобілі.

"Заїхали до музичної школи у Веселому. А там порізані ножами баяни, вибачте, купи лайна на піаніно. Погнуті та побиті всі труби, прострелений портрет Шевченка…".

Потім поранили іншу людину. Мабуть, в неї влучив осколок — це в районі школи №3. А десь 27 лютого ми з Тарабакою рухались на автомобілі по вулиці Історичній в бік Парку Слави та картинної галереї й в розмові між собою не помітили, як нам махнув хтось із росіян. Вони почали стріляти. Постріли пройшли в пів метра від нашого авто. Я закричав, щоб не робили цього. До нас вийшов "отаман іванович" і наказав військовим не стріляти.

Цей "отаман іванович" був там за головного? Вам було відоме його ім’я?

Володимир Коваленко: Я знав лише, що його звати Валентин.

Валентин Іванович Мотузенко.

Його прізвище я не знаю. Він носив військову форму з "кожанкою". Десь пізніше, як говорили, він щось там у когось "віджав", людина пожалілася і "отамана івановича" викинули з Нової Каховки.

Чи розуміли самі жителі Нової Каховки, яка небезпека їх може очікувати фактично на кожному кроці?

Тоді страх сковував всіх так, що люди в перші дні намагалися навіть не виходити з будинків. До того ж усі мали якісь запаси їжі. Потім перед нами постала інша проблема: людям потрібно було десь купувати продукти та якісь інші предмети першої необхідності.

Також йшли жорсткі бої у Веселому і Козацькому. Там люди опинилися без води, газу, продуктів. Виявилося, що тамтешні жителі не звикли робити запаси харчів, бо постійно їздили до Нової Каховки й купляли собі стільки, скільки потрібно. Тому ми почали вмовляти підприємців поновити роботу торговельних точок. Поступово нам це вдалось і ще протягом двох місяців місто не відчувало проблем із продуктами.

"Більшість мешканців Нової Каховки зрозуміли, що вони втратили з приходом окупантів" — мер міста
Міський голова Нової Каховки Володимир Коваленко, фото: Вячеслав Ромодан

Які були руйнування у Веселому і Козацькому?

Росіяни туди зайшли одразу ж і у великій кількості. Вони зайняли у Веселому стадіон, винзавод князя Трубецького, прогнали з будівлі колишньої сільради старосту. У городі старости Козацького закопали танк. Військової техніки там було безліч, посеред житлових будинків. В перші дні війни були сильні бої в тому районі аж до Шилової балки. Снарядами зруйновано багато будинків, особливо в верхній частині Веселого. Знесло навіть верхні квартири житлової п’ятиповерхівки.

Яка зараз ситуація в цих селах? Як багато там залишилося людей?

Взагалі в Новій Каховці понад 65% жителів виїхали. Вони прискорилися виїжджати після точкових ударів по військових базах. Багато виїжджає через Крим. Я їхав через Запорізьку область і там, у величезній 5-6-кілометровій колоні було багато новокаховчан. Люди розуміють, що потрібно дати можливість ЗСУ зробити свою справу і звільнити місто.

А тоді, в перший тиждень війни, лише за два дні ми евакуювали з Веселого і Козацького 1200 людей. За годину до того як відправити автобуси через Каховську ГЕС ми намалювали на простирадлах червоні хрести, почали їх чіпляти, як мені подзвонили та сказали, що ті колони розстріляють. Я набрав голову ХОДА Геннадія Лагуту і сказав йому, що не уявляю, як житиму далі, якщо таке станеться. Але жителі тих сіл на той момент готові були пішки йти через ГЕС, чого їм не дозволяли: лише проїхати автобусами. Губернатор надіслав мені розпорядження про дозвіл на початок евакуації, водії сіли за кермо і поїхали. Завдяки моєму першому заступнику Олегу Тарабаці вдалося тоді проїхати та випросити в окупантів пропустити через ГЕС ще з 30-40 цивільних автівок.

Читайте також: Вразливі. Як живуть ті, хто не може втекти від війни

Проблем було дуже багато. Одна з них — забезпечення людей пенсіями. Надходження ж готівки не було! Ми домовилися з "Укрпоштою" і хлібозаводом, щоб вони уклали між собою фінансові угоди. Завод передавав виручену за хліб готівку пошті, а вона видавала завдяки цьому пенсії.

Зверталися до нас ті, хто потрапляв до "підвалів" окупантів. Багато з них були жителями інших районів і навіть областей! Пам’ятаю тракториста 1984 року народження з Березнегуватого Миколаївської області, якого росіяни знайшли в полі. Вони сприйняли GPS-навигатор у його тракторі за пристрій для передачі інформації про їхні переміщення українським військовим.

Пам’ятаю, в якому стані була спина голови Новоолександрівської сільської територіальної громади Бериславського району Олександра Левечка, він сам мені її показав після полону. Ми йому знайшли бензин, автомобіль.

Його тримали в Новій Каховці?

На останньому етапі так. Він казав, що його спочатку били за те, що він зняв український прапор, бо цього вимагали одні окупанти. А потім прийшли "днрівці" і почали вимагати повернути прапор.

Яка ситуація була в Райському, Дніпрянах, Тополівці та в інших селах вашої громади, на лівому березі?

По лівобережжю не було важкої ситуації. Лише проблеми з ліками для інсулінозалежних, психічно- і онкохворих. А також нестача готівки.

Ми постійно виїжджали з начальниками відділів у села. Пам’ятаю, заїхали до музичної школи у Веселому. А там порізані ножами баяни, вибачте, купи лайна на піаніно. Погнуті та побиті всі труби, прострелений портрет Шевченка…

Коли ми заїжджали в села, була велика підтримка для людей. Вони казали: "Ми думали, про нас забули". Ну а в цілому більше постраждала права сторона.

Читайте також: "Я прощався зі своєю пекарнею багато разів". Як переживають війну малі бізнеси в Україні

Чи доводилось вам проводити засідання виконавчого комітету міської ради під час перебування в окупації і які рішення на них приймались?

На той період змінилася законодавча база і повноваження міських рад по фінансах передали виконкомам. У нас навесні було два засідання, коли ми збиралися, а наступні ми перевели в онлайн режим. Нам було потрібно вирішувати питання закупівлі паливно-мастильних матеріалів, щоб забезпечити водоканал, лікарню, швидку допомогу, комунальні підприємства для вивезення того ж сміття, бо місто було захаращене. В місті навіть гроби не було з чого робити! Я звернувся до підприємців і вони надали все необхідне.

Домовились з АЗС на підконтрольній українській території, проводили з ними розрахунки й вони дозволили користуватися залишками пального на заправках. Приміром, на АЗС біля "Південелектромашзаводу" за довоєнними цінами викупили 35 тонн.

"Морально від війни постраждали всі"

Як багато людей постраждали у Новокаховській громаді?

Морально постраждали всі. Крім того, у багатьох було враження, що на підконтрольній території України на них якось "не так" поглядають. Але коли відбувся вже перший "приліт" біля Райського по колишній автобазі Дому марочних коньяків "Таврія", люди цьому зраділи.

Був період, коли Нову Каховку ніде не згадували. Хоча за концентрацією військ і за тою увагою, яку нам приділяли окупанти, мабуть, наше місто для них було важливішим, ніж Херсон.

Великих пошкоджень до того як 11 липня була зруйнована військова база за ринком і коли був “приліт” по центру міста, по суті, у нас не було. Крім Веселого і Козацького, звісно.

Як це тоді відбувалося і що відчували мешканці міста?

До того були "прильоти" в район шлюзу, Райського, меблевого комбінату. Тому коли почалися вечірні постріли, люди зрозуміли, що йде "опрацювання" російських військових баз. Єдине що — 11 липня це було набагато потужніше, ніж раніше.

У наступний день я поїхав на вулиці Французьку, Букіна. Торговельного центру "Оскар" — практично нема. Супермаркету будматеріалів "7 елемент" — немає. Багато пошкоджень у будинках: повилітали вікна. Люди бідкались, що не мають грошей купити нове скло. Багато після цього виїхали через Крим до країн Балтії. Але в цілому я не чув якоїсь злоби або проклять. У всіх було розуміння, що сталось.

"Окупанти понабирали кого завгодно, людей без досвіду і знань"

6 березня в Новій Каховці відбувся проукраїнський мітинг, який закінчився розстрілом мирних людей. Багатьох обурювало, що ви не були на ньому і нібито переконували людей взагалі не виходити на цей мітинг. Що відбувалося в той день у місті?

Мої заступники та секретар міськради Дмитро Васильєв знають тодішню нашу розмову. Я сказав усім якомога більше зустрічатись з людьми та запрошувати їх на мітинг. І просив запросити на мітинг якомога більше депутатів міськради. Також я дав команду бути присутнім там начальникам усіх наших відділів.

Я на мітинг не ходив. Бо перед тим зателефонував колегам — мерам міст, які теж опинились в окупації. Вони порадили, що правильною буде позиція, аби міський голова залишався живим. Ми повинні були все це організувати й ми це зробили. Хоча я нікого не боявся.

"Більшість мешканців Нової Каховки зрозуміли, що вони втратили з приходом окупантів" — мер міста
Мітинг в Новій Каховці, фото: видання Нова Каховка.City

Тоді мене також покликали до будівлі міської ради й почали вимагати, щоб я дав згоду на співпрацю [з окупантами]. Я відмовився. Мене супроводжував [гауляйтер міста] Володимир Леонтьєв, я його спитав: "Що це за порнографія?" Він відповів, що, так, тиснути на мене не має жодного сенсу, що мене треба лише переконувати. А іншого варіанту для мене не могло бути. Бо я ж заздалегідь і дружину, і онуків відправив на підконтрольну українську територію, і зять мій зараз воює. Як би я тоді повернувся туди? Як би я тоді жив?

Чимало людей з вашого близького оточення стали колаборантами. Серед них Роман Пашкевич, Віктор Васильєв, Руслан Агаєв, "почесний громадянин міста Нова Каховка" Едуард Репілевський та інші. Що ви відчували, коли про все це дізнавались і чи розірвані трудові відносини з тими, хто працював у структурах міської ради?

Розірвані. Вони жодної копійки від нас не отримують. Єдиний, хто мене не здивував — Роман Пашкевич. Я знаю його давно і слово "юлити" є формою його життя. А решта здивували. Той же Віктор Васильєв — ти ж капітан першого рангу, працював у ЗМІ, ти пенсіонер, у тебе загинув на війні син, твоя онука член збірної України по боксу серед юніорів… Це мені важко зрозуміти.

Як тільки я дізнавався про співпрацю когось з окупантами, припиняв з ними будь-яке спілкування. Лише одного Пашкевича я не бачив жодного разу, бо з 24-25 лютого він узагалі не з’являвся на робочому місці. Я ще міг зрозуміти, коли людина пішла на це від голоду. Був випадок з директором Новокаховського ліцею №10 В’ячеславом Рєзніковим, який 17 днів сидів "на підвалі", намагався порізати собі вени. Вийшов. Не знаю, може, його там зламали, але він пішов з ними співпрацювати (росіяни призначили Рєзнікова керувати "відділом освіти" в Новій Каховці — ред).

Що мене тішить – коли той же Рєзніков збирав директорів наших шкіл, то всі вони відмовились з ним співпрацювати. Крім колишньої директорки школи №7 Лілії Гришагіної. Серед дитсадків згодилася співпрацювати завідувачка і деякі співробітники дошкільного закладу "Золотий ключик". Рєзніков збирав керівників закладів профтехосвіти. Знаю, що у вищому професійному училищі чоловік 35 погодились на співпрацю — це старше покоління. Молоді відмовились.

Читайте також: "Пам’ятаєте, як в Донецькому аеропорту? Люди витримали. А бетон — ні. Тут так само". Гайдай про Лисичанськ та окупацію

Зараз окупанти ведуть роботу, аби працівники комунальних підприємств звільнялись і переходили в так звані "новостворені" окупантами підприємства. Є такі, хто переходить.

Окупанти понабирали кого завгодно, людей без досвіду і знань. Начальниця нашої інспекції у справах захисту прав споживачів Антоніна Прокопенко почала з ними співпрацювати. А всі решта — жоден начальник нашого відділу, управління не погодився. Для тих, кого примушують зараз залишається один вихід — виїжджати.

Чи були ви присутні під час повернення пам’ятника Лєніну в центрі міста? І навіщо ви його зберегли?

23 лютого 2014 року я запропонував його цивілізовано зняти. Так ми й зробили, і поклали його на території котельні. Коли приїжджало контрольно-ревізійне управління, то постійно нас питали, чи не здерли ми з нього бронзу? Потім ми готувалися разом із директором музею історії міста поставити Лєніна на його території разом з іншими пам’ятниками епохи тоталітаризму — той же пам’ятник начдиву Солодухіну, думали "серп і молот" з проспекту Перемоги теж туди перенести.

"Більшість мешканців Нової Каховки зрозуміли, що вони втратили з приходом окупантів" — мер міста
Міський голова Нової Каховки Володимир Коваленко, фото: Вячеслав Ромодан

Скажу більше — окупанти хотіли зруйнувати меморіальні дошки на честь загиблих, які були встановлені на території 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Ми акуратно їх перенесли й зараз вони зберігаються на складах комунального підприємства.

Читайте також: Знедолені чи колаборанти. Як українські підприємці виживають в окупації та чи багато з них йде на співпрацю з РФ

Ви згадували, що розмовляли з людьми, яких викрадали, катували. Як багато їх було?

Десь понад 20. Я бачив Дмитра Маркова, голову організації воїнів і ветеранів АТО "Біла стріла", який прийшов весь побитий, з паличкою. Бачив співробітника КП "Муніципальна охорона" Леоніда Кондрацького, він двічі був у полоні.

Ми допомагали рідним усіх воїнів АТО, поки вони перебували у полоні. Багатьом допомагав фінансово з власної кишені. Бо більшість викрадених були не з Нової Каховки, тому вони звертались по допомогу: як їм виїхати, адже часто вони приходили без одежі, без їжі. Їх забирали в полон хто в чому був.

"Якщо в окупації ти піддаєшся страху — це загибель"

Чи б могли ви щось порадити тим, хто опинився в полоні або тим, кому загрожує небезпека на тимчасово окупованих територіях?

Як краще поводити себе в полоні мені важко сказати, бо там трапляється різне. Мені розповідали, що якось серед 17 полонених у когось там щось знайшли. Постраждали всі: побили всіх 17 людей.

"Ти будеш чекати, коли тебе замотають у трикольоровий прапор і будуть возити потім у клітці по місту?"

Треба думати про що і з ким ти розмовляєш. Був випадок у стаціонарі лікарні, коли медсестра записала розмову хворих і передала її представникам окупаційних військ. Ті вдерлися до палати, все там поперевертали, передивились всі телефони.

"Місцеві жителі кажуть — далеко не всі серед них стали зрадниками. Тож нехай інші погано про наше місто не думають".

Чому ви вирішили виїхати з Нової Каховки тільки зараз?

"Віджато" все, на що я міг впливати й де була потрібна моя присутність. Тож залишатися там необхідності вже не було.

Також до мене звернувся мій перший заступник Олег Тарабака і сказав: якщо ми не виїдемо зараз, нас заберуть. Відчуття небезпеки було, також нам передали інформацію, що нас очікує. Тому я вирішив, що можу виконувати свої повноваження дистанційно. Крім того, я не хотів, щоб мені довелось виправдовуватись перед відповідними структурами. Хоча спитайте будь-кого: контактів з окупантами у мене практично не було.

Виїжджати також мені порадив мер одного з великих міст України. Він сказав: "Ти будеш чекати, коли тебе замотають у трикольоровий прапор і будуть возити потім у клітці по місту?" Тому я й наважився.

Як ви виїжджали?

Напередодні ми відправили з Нової Каховки начальницю фінансового управління Ірину Фурсєєву разом із начальниками інших відділів і їхніми сім’ями. Вранці 15 липня разом з Олегом Тарабакою виїхали з міста.

Прискіпливі перевірки були на двох блокпостах. Причому, на одному з них стояв п’яний чоловік — мат-перемат. А я взяв з собою трьох жіночок, одна з них важкохвора разом з онуком. Адже окупанти звертали увагу на те, хто їде в машині, щоб не було чоловіків, дивилися на вік.

Читайте також: Про рідну Херсонщину, російських друзів і кумів, дерусифікацію: велике інтерв'ю з Ігорем Кондратюком

Проїхали ми лише на четверту добу. Ночували в селі Скельки Запорізької області. Мешканці цього і навколишніх сіл надавали величезну допомогу тим, хто виїжджає, дозволяли ставити машини у дворах. Люди там були звідусіль: Мелітополь, Енергодар, Херсон, Брилівка.

Як ви плануєте налагодити роботу Новокаховської міськради?

Я пройшов спецперевірку в Кривому Розі й ми почали думати над тим, щоб облаштувати саме там наші структури. Скоріше за все, саме в Кривому Розі ми організуємо благодійну, гуманітарну та інформаційну роботу для тих, хто виїхав за межі міста. Бо Нова Каховка не повинна втратити відчуття, що про неї пам’ятають.

Як і чим зараз живе Нова Каховка?

Визначились ті, які зрадили та пішли прислужувати окупантам. Є такі, кому нікуди виїжджати й нема за що. Залишаються в місті й тверді патріоти, які допомагають настільки, наскільки можуть. Але абсолютна більшість Нової Каховки зрозуміла, що вона втратила з приходом окупаційної влади.

Знаєте, навесні у нас запрацював парк культури та відпочинку, який тримався до останнього. Але діточок залишилося мало. Окупантам особливо нема для кого запускати ті ж школи. Однак місцеві жителі кажуть — далеко не всі серед них стали зрадниками. Тож нехай інші погано про наше місто не думають.

Читайте також: З-під обстрілів — через Крим: як українці виїжджають з тимчасово окупованих регіонів на півдні

Про що ви мрієте?

Повернутися до Нової Каховки та, якою б вона не була, відновити її. Бо рівно 70 років тому її збудували, після Другої світової війни. Значить, на нашу долю випаде відновлення міста.

2 серпня буде рівно 40 років як я вперше приїхав до Нової Каховки. Тоді я злякався цієї пустельної території. А тепер за неї, якщо потрібно, я й голову відірву.

Матеріал створено в рамках проєкту "Життя війни" за підтримки "Лабораторії журналістики суспільного інтересу" та IWM.

Автор — Олег Батурін.

Читайте також

Готові йти пішки заради ліків — як пацієнти програми замісної терапії рятуються з окупованих територій

"Росія не зможе утримувати території, які захопила" — аналітик Том Купер про бої на Донбасі й контрнаступ на Херсонщині

Залякування, звільнення та "нові" стандарти освіти. Як завершився навчальний рік на тимчасово окупованих територіях

"Якось вони це все роблять — із задоволенням" — звільнений з полону староста на Херсонщині про катування й допити

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди