Вибухи на ринку, вода з опалювальних труб, розмінування та фільтрація — історія подружжя з "Азовсталі"

Вибухи на ринку, вода з опалювальних труб, розмінування та фільтрація — історія подружжя з "Азовсталі"

Вибухи на ринку, вода з опалювальних труб, розмінування та фільтрація — історія подружжя з "Азовсталі"
Юлія та Олександр Шабанови прожили у бомбосховищах "Азовсталі" майже три місяці, доки не дочекались евакуації цивільних. Обоє – працівники знищеного росіянами заводу. Кам'янське, 15 липня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

Понад 20 років інженер Олександр Шабанов працював на "Азовсталі". Востаннє на роботу вийшов 24 лютого: закрив ремонтний цех, підготував бункер і попрямував додому. Однак на початку березня через обстріли російськими військовими житлових кварталів Маріуполя він знову повернувся на завод. Там провів три місяці з дружиною та котом, аж доки подружжя не потрапило у списки на евакуацію. Зараз сім’я на Дніпропетровщині. Суспільному вона розповіла свою історію.

"Треба було запастися цукерками — це калорійно, зручно і не псується"

З інженером та маріупольцем Олександром Шабановим ми зустрічаємось в одному з парків Кам’янського, що за годину їзди від Дніпра. Тут у чоловіка виникають, як він каже "флешбеки" щодо рідного міста: архітектура старих будівель, металургійне підприємство та дим на горизонті.

"Стою в черзі за картоплею і тут свист — міна. Усі порозбігалися. Я подумав: "Ну її, ту картоплю, піду додому".

"У Кам’янському я декілька тижнів. Як колишній співробітник "Метінвесту" в Маріуполі, вирішив працевлаштуватися у цю ж компанію — вона є в цьому місті. Це найбільш віддалений від зони бойових дій варіант, оскільки потрапляти повторно у ті ж ситуації не хочеться", — розповідає Олександр.

На "Азовсталі" чоловік працював з 1999 року. Спочатку був на самому комбінаті, потім — на Маріупольському ремонтно-механічному заводі, який знаходився на території "Азовсталі". Під керівництвом Олександра було з півсотні працівників. Від них, каже, і дізнався про початок повномасштабного вторгнення.

"24 числа вранці я не чув обстрілів, збирався на роботу у звичному режимі. Єдине, що було незвично — у мене "розривався" телефон. Телефонували працівники, які були поруч із епіцентрами обстрілів, питали у паніці: "Що робити?". У мене рекомендацій не було. Тому 24-го вранці всі вийшли на роботу", — згадує Шабанов.

До обіду залишилася частина персоналу, говорить Олександр. До цього часу встигли перевірити бомбосховище та підготувати підприємство до зупинки. "Після надійшло розпорядження керівництва: "По домівках" та бути "на телефонному чергуванні".

Вибухи на ринку, вода з опалювальних труб, розмінування та фільтрація — історія подружжя з "Азовсталі"
Востаннє Олександр вийшов на роботу на "Азовсталь" 24 лютого: закрив ремонтний цех і підготував бункер. На фото – інженер в парку у Кам'янському, куди сім'я переїхала після евакуації з Маріуполя, 15 липня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

Чоловік розповідає, що вже вдень 24 лютого в місті були великі черги в магазини та почалися проблеми з бензином. Проте, каже, він з дружною тоді на паніку не реагував — вважали, дефіцит буде тимчасовим. "У візочки в магазинах скидали з поличок все. Треба було запастися цукерками, як виявилось, — це калорійно, зручно і не псується. Як скупився, через день-наступний пішов у гараж, подумав, що треба заправити машину — бензину вже не було, черги кілометрові. Тож з майже порожнім баком так і лишив машину. Потім, на лівому березі, в районі центрального ринку, стою в черзі за картоплею і тут свист — міна. Усі порозбігалися. Я подумав: "Ну її, ту картоплю, піду додому". Більше в магазин вже й не довелось виходити, та і не було за чим", — розповідає Олександр.

Читайте також: Вразливі. Як живуть ті, хто не може втекти від війни

***

Їдемо Кам’янським. Чоловік продовжує розповідь. Каже, з 2014 року на підприємстві проводилися тренування з евакуації в бомбосховища. "Там постійно запаси води оновлювали, сухпайки завозили. Особливо це було в 2014-2015 роках. У цехах вмикали тренувальні сирени. Час на евакуацію — 3-4 хвилини", — розповідає чоловік.

Олександр говорить, що від початку повномасштабного вторгнення думок про виїзд з Маріуполя у нього не було: "З 2014 року місто перебувало близько до фронту і всі ці роки добре чули обстріли. Те, що Маріуполь був достатньо захищений оборонними укріпленнями, викликало довіру. Хтось евакуювався у перші дні, але це були одиниці з моїх знайомих".

З вікон Шабанових у Маріуполі виднілось море, а вдалині — завод "Азовсталь". До нього було за 20 хвилин пішки. З останнього, що відомо чоловіку: їхній будинок вигорів, сусідній — розбомбили.

Вибухи на ринку, вода з опалювальних труб, розмінування та фільтрація — історія подружжя з "Азовсталі"
У Кам’янському, каже Олександр, усе нагадує про Маріуполь: архітектура старих будівель, металургійне підприємство та дим на горизонті, 15 липня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

"Ми подумали — 200-ті якось мало, ніж 300-ті чи 400-ті"

У Кам’янському подружжя орендує житло. На порозі нас зустрічає кіт Мейсон. Дружина Юлія дистанційно працює бухгалтером у тій же компанії, що й чоловік. "Після чергового обстрілу, коли посипалося скло в квартирі, ми схопили кота, документи, якісь дрібниці та рванули до прохідних заводу. Дісталися благополучно. Нас зустріли — на прохідних вже були військові, навіть довезли до конвекторного цеху на "Азовсталі", де ми вже залишилися", — розповідає Олександр.

"За водою ходили по конвекторному цеху — технічну та дощову збирали. Коли морози настали, вода замерзла, почали зливати з опалювальних труб".

Подружжя не планувало жити на заводі три місяці. Одного разу вирішили повернутися додому за речима, автомобілем та заїхати до сина, який перебував у іншому районі міста.

"Іти до прохідної максимум 20 хвилин. Обстрілів не було. Пройшли десь 2/3 шляху. Стоїть БТР і військово-цивільний джип. Як зараз пам’ятаю, чухаємо з котом, відчиняється вікно, і дивиться військовий з бородою такими очима здивованими: хтось іде тут взагалі? Ми й пройшли. Буквально через метрів 50 ще машина проїжджає, різко затормозила, відкривається вікно, там теж хлопець військовий. "Що ви тут робите?", — каже. "Хочемо туди-то піти", — відповідаю. "Ви що! Вийдете — будете одразу 200-ті". Ми так подумали: 200-ті — якось мало, ніж 300 чи 400. Розвернулися і йдемо назад. Знову підходимо до першого джипа. Двері відчиняються: "Ви хто? Ви що там робите? Давайте хутчіш звідси!". Короче, ми як тільки почали йти, як давай свистіти у нас над головами, як понеслася епопея. Ледь-ледь добігли до свого місця призначення. Такий був досвід виходу", — згадує Олександр.

Вибухи на ринку, вода з опалювальних труб, розмінування та фільтрація — історія подружжя з "Азовсталі"
Юлія та Олександр з котом Мейсоном на орендованій квартирі у Кам'янському на Дніпропетровщині, 15 липня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

10 березня з території "Азовсталі", розповідає Юлія, виходити вже було нікуди. У бункері жінки займалися готуванням та прибиранням. "Продукти в нас були, бо до цього запаси зробив начальник киснево-конверторного цеху. Був запас сухпайків. Та дівчина, яка відповідала за продукти, сказала, що це на крайній випадок. У неї було все чітко, щоб такого не було, що з’їли, а далі будемо сидіти", — розповідає Юлія.

Читайте також: Пекло невідомості. Як в Україні шукають безвісти зниклих військових

Чоловіки ходили між обстрілами, особливо ті, хто добре знав завод "Азовсталь", знаходили продукти, приносили технічну воду. Пляшку питної давали на 7 днів. "Прибирали все. Один склад не встигли розібрати, потрапила ракета, зайнялося. За водою ходили по конверторному цеху — технічну та дощову збирали. Коли морози настали, вода замерзла, почали зливати з опалювальних труб. На складі було багато антисептику, масок. Щоб запобігти захворюванням при таких умовах і кількості людей, антисептик свою справу зробив", — говорить Олександр.

Вибухи на ринку, вода з опалювальних труб, розмінування та фільтрація — історія подружжя з "Азовсталі"
Мейсон весь час був разом з господарями на "Азовсталі". Після чергового обстрілу, коли посипалося скло в маріупольській квартирі, вони схопили кота, документи і побігли на завод. Кам'янське, 15 липня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

"У вас все буде добре"

16 квітня в бункер, де перебувало подружжя Шабанових, зайшли прикордонники. Вони допомогли зв’язатися з рідними цивільних. "Спасибі велике тому військовому, що допоміг мені — вийшов та ввечері, під обстрілами, додзвонився до рідних. А потім вони нам принесли борошно, крупи і макарони. І тоді багато хто з людей ще попросили його додзвонитися до рідних. Він обдзвонив усіх і наступного дня прийшов, розповідав. Розказав родичам, що ми живі", — каже Юлія.

"До мене дівчина причепилася, що в мене вказівний палець затертий був, і звернула увагу чоловіка, який робив скринінг, щоб мене більш старанно перевіряли".

Коли військові приносили продукти, завжди намагались підтримати, говорять Олександр та Юлія. "Хлопець був в "Азові". Коли на евакуацію нас відправляв, пам’ятаю, ми їдемо в мікроавтобусі по "Азовсталі", він повертається, і нас підбадьорює: "У вас все буде добре". Я кажу: "А у вас?". Шкода було: ми їдемо, а вони приречені. А він: "І у нас все буде добре".

Подружжя розповідає, що на набережній навпроти "Азовсталі" чекали півтори години, поки російська сторона розміновувала евакуаційний шлях. Потім — окупаційні війська, батюшка Московського патріархату, новий автобус з написом "Донецьк" та фільтрація. "Українські військові передавали нас через представників Червоного Хреста вже окупаційним військам. Нас вивезли для проходження фільтрації. Про це оголосив представник ООН. У всіх був шок, ніхто не уявляв, що ще їхати на ці фільтраційні речі. Але він заспокоїв. Сказав, це буде під контролем. Роздягали до нижньої білизни. Попросили кота з переноски дістати подивитися. Скринінг пальців робили. До мене чомусь дівчина причепилася, що в мене вказівний палець затертий був, і звернула увагу чоловіка, який робив скринінг, щоб мене більш старанно перевіряли", — каже Юлія.

Вибухи на ринку, вода з опалювальних труб, розмінування та фільтрація — історія подружжя з "Азовсталі"
Зв'язатися з рідними з бункера подружжю допомогли прикордонники у середині квітня. З іжею, водою та евакуацією допомагали азовці, розповідає інженер. Кам'янське, 15 липня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

Після фільтрації всіх відправили ночувати в намети. В бік Запоріжжя евакуаційний автобус випустили тільки наступного дня. "Саме з нашого бомбосховища пропустили всіх, — розповідає Юлія. — Але в моєму наметі, я почула, була дівчина — років 15-16, з сусіднього бомбосховища. До неї зайшли представники ООН, і сказали, що їх з сестрою залишають і ними буде займатися "прокуратура" "ДНР". Потім виявилося, її сестра була поліцейською. У неї знайшли посвідчення, що вона — учасниця бойових дій…"

Читайте також

Курбан байрам в останній неокупованій мечеті на Донбасі. Фоторепортаж

Від муфтія до парамедика на війні. Історія Саїда Ісмагілова

Ми втратили сон і спокій, але війна нас об’єднала. Жителька Маріуполя про життя в окупованому місті

"Пам’ятаєте, як в Донецькому аеропорту? Люди витримали. А бетон — ні. Тут так само". Гайдай про Лисичанськ та окупацію

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди