"Якомога більше говорити": акторка з Харкова створила виставу з дітьми в евакуації

"Якомога більше говорити": акторка з Харкова створила виставу з дітьми в евакуації

"Якомога більше говорити": акторка з Харкова створила виставу з дітьми в евакуації
Українські діти у школі Лейпцига працюють над створенням спектаклю. Фото: Тетяна Турка

В одному з районів Харкова ховаються мешканці багатоповерхівок. На руках — чужа дитина, поруч налякані дорослі. Стіни здригаються від ударів — сиплеться стеля. Таким акторка Харківського театру ім. Шевченка Тетяна Турка згадує березень, коли напівоточений російською армією Харків обстрілювали з усіх боків. Поруч з будинком, де вона переховувалася у підвалі, влучила російська ракета. Згодом жінка захворіла на запалення легень, а ліків знайти не змогла — вирішила евакуюватися до Німеччини. Після пережитого Тетяна психологічно відновлюється — разом з українськими дітьми, які втекли від війни.

Будинок вигорів, машини розплавилися

Березневий обстріл Тетяна запам'ятала до деталей.

"Я розумію: якщо нас зараз засипле, встигнуть нас відкопати — будемо живі. Чоловік поруч каже, щоб дістали свої паспорти й тримали при собі. Дівчинка мала кричить, а батьки стоять, вони самі шоковані. У моєї сусідки — шалена панічна атака, вона не може знайти паспорт, кричить на мене: "Віддай мій паспорт!" А він у її валізці. Стоїть, дихати не може. А я дитину обіймаю, її трясе", — згадує обстріл Тетяна.

Ранком жителі дому побачать наслідки: після удару половина багатоповерхівки вигоріла, будівля вкрита чорним кіптем, автомобілі поруч розплавилися, перед під’їздом — шматок моноліту з сусіднього дому.

У холодному підвалі та переході метро, де ночувала напередодні, жінка захворіла на запалення легень. Аптеки поруч закрилися після того, як російський снаряд вбив одну з жінок у черзі. Виїхати з-під обстрілів до залізничного вокзалу допоміг знайомий. У неопалюваному вагоні, з лихоманкою та цукерками від незнайомки у поїзді рушила з міста до Німеччини.

Театр як реабілітація

Тетяна викладала акторську майстерність в одній з балетних шкіл Харкова. Після переїзду до Лейпцига завдяки одному з німецьких проєктів почала викладати дисципліну українським учням 11-13 років. За задумом, театр мав стати своєрідною реабілітацією. Серед вихованців акторки — діти з Харкова, Куп’янська, Дніпра, Павлограда, Чернігова, Київської, Одеської та Херсонської областей.

тетяна турка лейпциг харків
Малюнок школяра для українських бійців. Лейпциг, 2022 рік. Фото: Тетяна Турка

"Розповідали, як на вокзал потрапили, як на долівці спали, один хліб роздавали, з однієї чаші пили. Потім роз’їхалися, люди у вагоні на голові стояли. Для них, коли стріляли — це одне, а коли вони вже поїхали — це вже інша історія почалася. Ніби пригода", — ділиться враженнями дітей Тетяна.

Валерія з Бучі

Викладачка розповідає про дітей-біженців, з якими познайомилася у Лейпцигу. Вони часто згадують дім, але повертатися планують не всі, розповідає Тетяна: "Розмови весь час про Україну: "У мене батько на передовій", "А ми можемо ярмарок зробити, будемо пекти й армії кошти передамо?" Я питала, чи повернуться додому. Половина каже, що повернеться, а половина каже, що ні. У багатьох зруйновані будинки. У деяких… Мені здається, дівчинка з Бучі не повернеться. Бо те, що вона бачила...".

З-поміж інших вирізнялася Валерія з Бучі. Про жахи окупації дівчинка розповідала спокійно.

"Вона говорить так спокійно, а в мене аж холод"

"Вона мене вразила, що коли почала розповідати — з такою посмішкою, як у Мадонни, і весь час з цією посмішкою. У мене дрижаки по тілу, а вона все так спокійно розповідає. І чим спокійніше, тим більш мене стискає зсередини", — каже Тетяна.

тетяна турка лейпциг харків
Малюнок школяра для українських бійців. Лейпциг, 2022 рік. Фото: Тетяна Турка

Наприкінці лютого російська техніка заїхала у двори, стояла на вулицях, місто взяли в облогу, розповідала дівчинка на заняттях. Батько одразу відправив їх з мамою та маленькою сестрою у підвал. Далі — частина з монологу дівчини для вистави.

"Не було світла, газу, інтернету. У будинку було дуже небезпечно перебувати. Нам доводилося спати у підвалі. Коли не було світла, окупанти поїхали в посадку, готували їжу на вогні. Батько пішов у хату, зі сторони окупантів почали стріляти "Градами", батько зірвався з будинку, прибіг босий до підвалу майже без одежі, на вулиці було дуже холодно", — розповіла Валерія.

Згадувала дівчинка, як вони з родиною виїжджали до бабусі та дідуся: "Нам сказали, що ми можемо виїхати. Там були три російські блокпости кожні 20 метрів. Окупанти перевіряли, хто сидить в машині, і якщо хтось їм не сподобався, вони розстрілювали. Нам дуже пощастило, що ми змогли виїхати".

"Як я хочу татка побачити!"

Батько іншої дівчинки з Павлограда захищає Україну. Дитина плаче щоразу, як чує "Ой у лузі червона калина".

"Вона обстріли трішки застала. А батько в неї воює. І вона каже: "Як я хочу татка побачити!" На репетиції, як починаємо "Ой у лузі червона калина" співати", вона починає ревіти. І я думаю, хай плаче, хай усе це виходить. Підійду її, обійму. Я розумію, що там травма", — говорить Тетяна.

"Подорослішала у дорозі"

Для ще однієї учениці одним з найважчих епізодів війни була довга дорога з сестрою та її двома немовлятами.

"Дівчинка Аліна з Вінниці гарно співає, їй 11-12 років, вона вже така доросла. Вона їхала зі сестрою та її двома грудними дітьми. В дорозі вони провели п’ять днів. І на кордоні довго стояли. Для неї було найважче, коли у дитини немає, що поїсти, попити не було. І ці блокпости. Я думаю, що вона саме за цю дорогу подорослішала", — вважає Тетяна.

Адаптація у німецькій школі

Окрім травматичного досвіду, діти переживають підлітковий вік, тому зараз вкрай необхідно знаходити способи з ними порозумітися та виховувати, каже Тетяна.

"Я їм кажу: "Ви приїхали, німці на вас дивляться. Ви — нація, яка дала відсіч Путіну, кіборги, козаки! На вас зараз дивляться під лупою. В тебе є відповідальність за те, що ти українець", — пояснює Тетяна.

тетяна турка лейпциг харків
Малюнок школяра для українських бійців. Лейпциг, 2022 рік. Фото: Тетяна Турка

Найважливіше — якомога більше говорити з дітьми, упевнена Тетяна. Бажано, щоб це робили психологи.

"З ними повинні працювати, вони мають виговорюватися. Інакше воно там буде сидіти, а потім десь проявиться: коли музика якась буде грати, коли вона щось побачить асоціативне, ляск якийсь почує", — вважає Тетяна.

Кожен досвід — особливий. Власним ділиться неохоче.

"Багато не дуже приємних деталей. Вони не застільні. Як і смерть, так і деякі речі не дуже красиві. Вони з поганим запахом", — говорить акторка.

"Передаю вам техніку"

У липні в школі в Лейпцигу презентували спектакль "Українські діти. Біженці". На ньому підлітки читали монологи — власні історії переїзду. Багато німців, які були присутні на виставі, плакали, говорить харківська акторка.

"Про Україну багато говорили, йде час, і люди вже забувають. А якщо ми ще раз нагадаємо і розкажемо цим німцям, вони розкажуть своїм родинам, своїм діткам", — впевнена Турка.

тетяна турка лейпциг харків
Малюнок Марка Крапового для українських бійців. Лейпциг, 2022 рік. Фото: Тетяна Турка

Разом із дітьми створили малюнки на підтримку українських військових: "Вони такі проукраїнські. І такі вдячні були, що я ці малюнки відправила, це так для них було важливо. Один хлопчик намалював винищувач, танк і бронемашину й написав, що поки вам інші щось надсилають, я передаю вам техніку, щоб ви їх там громили".

Читайте також

"Stop bombarding Kharkiv": у Лейпцигу пройшла акція на підтримку України — фото

"Про жіночу силу". У Львові відбулась прем'єра вистави харківського режисера "Вона Війна"

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди