"Наш обов’язок — витягти його з полону" — рідні і колеги про правозахисника Максима Буткевича

"Наш обов’язок — витягти його з полону" — рідні і колеги про правозахисника Максима Буткевича

"Наш обов’язок — витягти його з полону" — рідні і колеги про правозахисника Максима Буткевича
Активіст Комітету солідарності з кримськими заручниками Максим Буткевич під час прес-конференції щодо голодування, оголошеного Олегом Сенцовим, у Києві, 21 травня 2018 р. Фото Ані Брессонова / УНІАН

Правозахисник Максим Буткевич вступив до лав ЗСУ у березні, воював на сході країни та наприкінці червня потрапив у полон. Його мати каже, що дізналася про сина з відео, оприлюдненого російськими пропагандистськими ЗМІ. Раніше Максим виступав за звільнення українських політв’язнів в Росії, після 2014-го допомагав українським біженцям, займався правами людини, досліджував мову ворожнечі. Тепер він у полоні і обов’язок українців — повернути Максима, кажуть його колеги. Суспільне публікує їхні розповіді про Буткевича.

Євгенія Буткевич, мати Максима Буткевича

Ми з батьком сподівались, що Максим закінчить факультет філософії. Почне працювати, можливо, викладатиме. Ні, він пішов на телебачення, на канал СТБ. Там була міжнародна програма. Йому було цікаво, і ми помітили, що він у сюжетах робить акценти на те, що стосується прав людини: якісь акції, мітинги. І якось стало зрозуміло, що його в журналістиці цікавить саме це. Він попрацював кілька років на кількох телеканалах, намагався саме по цій темі.

"Про нього писали, що він фашист під прикриттям правозахисника, що британський шпигун, бо працював на BBC. Ми чекали, що все стихне і він залишиться просто військовополоненим".

Потім він три роки працював на ВВС у Лондоні. А потім повернувся до Києва на телебачення, але сказав, що все-журналістика — це трішки не його. І пішов у правозахисну діяльність. Ми зрозуміли, це було його покликання.

Вони створили організацію "Без кордонів". Є гасло: "Жодна людина не є нелегальною". Тобто світ належить людям, а кордони — це вже таке. Не треба людям заважати їх переходити, якщо так складається, що у своїй країні тебе утискають за політичні, релігійні, сексуальні погляди. Багато біженців спрямували свій шлях до України і просили тут притулку. І їхня організація займалась тим, що допомагала таким людям. З Середньої Азії, з Росії, потім — з Білорусі.

У 2014 році вони почали допомагати нашим переміщеним особам, біженцям. Спочатку кримчанам, потім людям з Донбасу. Шукали житло, допомагали з роботою, збирали для них кошти, ліки. І паралельно він читав лекції, здається, у Києво-Могилянці. Його цікавила тема мови ворожнечі.

"Наш обов’язок — витягти його з полону" — рідні і колеги про правозахисника Максима Буткевича
Правозахісник Максим Буткевич, фото з сімейного архіву

У 2014 році, коли багато його друзів пішли на фронт, він вважав, що більш корисним буде тут. Він дуже добре знав англійську, мав контакти по всьому світу, спростовував міфи, які сіяла Росія. Він був дуже поміркований. Друзі казали: "Твоя улюблена фраза — "Не все так однозначно"". Він завжди дивився на проблеми з різних боків.

24 лютого він нам зателефонував і сказав, що йде до військкомату, бо зрозумів, що запізнився на вісім років. Що припиняє гуманітарну правозахисну роботу, розуміє, що треба брати зброю, бо немає варіантів.

Через те, що він мав військову кафедру, був лейтенантом запасу, йому сказали чекати дзвінка. Дзвінок був 4 березня. Відтоді ми з ним спілкувалися лише телефоном. Спочатку Максим пробув три місяці на базі. 16 червня він мені сказав, що вони вирушають до Дружковки, недалеко від кордону з Луганською областю. Потім ще комусь із друзів написав і сказав, що їх відправляють на "нуль". А 24 червня зателефонувала волонтерка і сказала: "Мені прикро, але з’явилося відео допиту наших, і там є Максим". Ми були нажахані, не розуміли: як тільки-но закінчили навчання й опинились на "нулі"? Перед ними були лише росіяни, а позаду — нікого, всі відійшли.

Читайте також: Пекло невідомості. Як в Україні шукають безвісти зниклих військових

Там зник зв'язок з командуванням. Вони добу були без води і їжі, а це був донецький степ, спека. Вони були виснажені й вирішили піти по воду. Але їм зателефонував один розвідник, сказав, що кільце замикається, вони мають виходити, дав координати — або здаєтесь, або стріляємо. Максим як командир взводу зберіг всім життя.

Ми заповнили всі документи, надали їх координаційному центру, що займається полоненими, і чекали. У той час його відео почало поширюватися в інтернеті, на телебаченні. Про нього писали, що він фашист під прикриттям правозахисника, що британський шпигун, бо працював на BBC. Ми чекали, що все стихне і він залишиться просто військовополоненим. Але воно не стихало, нам кидали це відео родичі, друзі, в нього в Росії було багато друзів. Ми подзвонили в ГУР і отримали консультацію. Сказали, що припиняємо режим тиші після того, як вже пішло про те, що він шпигун. Будемо боротися з російською дурнею.

Ангеліна Карякіна, генеральна продюсерка інформаційного мовлення Суспільного

Ми знайомі з Максимом багато років. Він професійний правозахисник, до цього працював журналістом. До Максима я часто зверталася з якихось чисто професійних, правозахисних питань. Приблизно рік тому він погодився провести тренінги для нашого журналістського колективу про те, як коректно висвітлювати міграцію. Це була важлива для наших журналістів і редакторів лекція. Це тема, якою він професійно займається багато років.

"Усе, що робив Максим — це все, проти чого виступає Росія: захист прав людей, робота з мігрантами, кримські політв’язні. Взагалі поняття прав людини — це червона ганчірка для РФ".

З Максимом ми подружилися в період кампанії за звільнення українських політв’язнів: Олега Сенцова і Сашка Кольченка. Він активно займався цим як правозахисник. Консультував, брав участь в акціях. Я пам’ятаю, як завзято Максим боровся за наших людей. І тепер сам опинився в такій ситуації.

Наш обов’язок — витягнути його, людину, яка системно вкладалася в права людини в Україні і допомогла такій кількості людей. Адже Максим постійно звертав увагу на порушення прав людей, які мігрували або шукали притулку в Україні, яких з різних причин тут могли переслідувати або видавати силовим органам тих країн, де їх переслідують. Це була не популярна тема, але дуже важлива. І Максим в цій галузі є одним з найкращих фахівців. Його праця — важлива складова у великій правозахисній роботі в Україні. Це людина, яку не замінити.

Максим для мене зокрема моральний, професійний маяк. Працюючи з якимись складними темами, я завжди тримала в голові його образ, думала: "Що б сказав про це Макс? А що б можна було його запитати про це? " Мені дуже важливо, що він каже публічно.

Востаннє ми з ним бачилися в Німеччині на події, присвяченій дезінформації. Ми разом виступали і я пам’ятаю, що це була така глибока розмова про те, що відбувається в Україні: як нам боротися за посилення громадянського суспільства, як боротися з пропагандою, з дезінформацією. Звісно, ми багато говорили про те, чи буде війна. Але уявити собі, що він піде на війну і, тим більше, потрапить у полон — це останнє, про що я могла подумати.

"Наш обов’язок — витягти його з полону" — рідні і колеги про правозахисника Максима Буткевича
Правозахисник Максим Буткевич (праворуч), фото з сімейного архіву

Я шкодую, що за час війни не написала йому і не подзвонила. Ми всі були настільки зайняті своїми колективами, родинами, своїми справами. Я, звісно, слідкувала і тримала у фокусі те, що він пішов воювати. У мене багато друзів пішли, і комусь я писала, а йому — не встигла. Я шкодую, що не встигла з ним поговорити про те, як він ухвалив це рішення, як йому взагалі там було. Але я впевнена, що він точно користується повагою людей, які його оточують.

Будь-яка активна, класна, українська людина, яка потрапляє в поле зору російської пропаганди, стає її героєм. Усе, що робив Максим — це все, проти чого виступає Росія: захист прав людей, робота з мігрантами, кримські політв’язні. Взагалі поняття прав людини — це червона ганчірка для РФ. Тому в цьому сенсі, певно, він для них цікавий персонаж.

Читайте також: "Вони нас всюди дістануть". Як живуть під обстрілами в Краматорську та Слов’янську

Насправді, щоб стати героєм російської пропаганди, достатньо просто бути свідомим громадянином чи громадянкою, українцем чи українкою. Захищати свою країну і робити те, що має робити будь-яка людина в демократичній країні.

Моя пересторога як журналістки весь цей час була щодо того, наскільки правильно було виносити питання його полону в публічну площину, оскільки ми переживаємо за його безпеку. Була думка, що після того, як росіяни дізнаються, за що виступав Максим, чим він займався, він може становити особливий інтерес для Росії. Але тепер ми розуміємо, що публічність — напевно, це один з головних його захистів, і будемо робити все, щоб він повернувся додому скоріше.

Анастасія Москвичова, дослідниця центру прав людини "ЗМІНА"

Я знаю Максима багато років, бо він один із експертів з питань міграції, шукачів притулку, мови ворожнечі. Його точка зору завжди була важлива і корисна. Максим — також засновник центру прав людини "ЗМІНА", в якому я зараз працюю, і співзасновник "Громадського радіо". Раніше він був членом правління українського центру Amnesty International, але найбільше відомий за своєю діяльністю в проєкті "Без кордонів", який допомагає шукачам притулку, внутрішнім переселенцям. В Україні війна триває з 2014-го, і багато людей потребує допомоги правозахисників. Максим був одним із тих, хто допомагав.

Він пішов на війну в березні. Пояснював, що попри миролюбність розумів: якщо Росія нас окупує, то про права людини не можна буде говорити досить тривалий час.

Навіщо росіяни знімали те відео про Максима? Вони передусім працюють на внутрішню аудиторію, щоб виправдати злочини, які роблять в Україні. Вигадують собі ворога. І щоб проілюструвати оці свої нездорові фантазії, використовують таких людей, як Макс Буткевич, людей, які проявили діяльність ще до війни. Також, можливо, для того, аби підняти ціну обміну. Проте станом на зараз ми не знаємо, чого вони хочуть.

Вікторія Лещенко, програмна директорка міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA

Docudays UA є міжнародним фестивалем документального кіно про права людини. Відбувається в Україні вже 19 років. Максим працював з нами десь з 2008 року, модерував події та кінопокази і консультував наш фестиваль. Він також мав унікальні перекладацькі навички і часто проштовхував правозахисний контекст.

Макс для мене — особлива людина, бо він неймовірно освічений і неймовірно тонкий, багато всього бачив і знає. З іншого боку, він неймовірно відкритий і простий у спілкуванні, тобто може допомогти, проконсультувати будь-яку людину. Наприклад, він довго проштовхував тему Олега Сенцова і допомагав у їх кампанії, але також допомагав невідомим людям. Для нього було неважливо, чи це якийсь відомий політв'язень, чи ні. Він ставився до кожної людини з особливою повагою.

Макс — дуже освічена, інтелігентна та потужна особистість. Думаю, люди, які його взяли в полон, це відчули. Завжди відчутно, коли ти спілкуєшся з особливими людьми. Думаю, вони хочуть це використати.

Читайте також

Від муфтія до парамедика на війні. Історія Саїда Ісмагілова

Ми втратили сон і спокій, але війна нас об’єднала. Жителька Маріуполя про життя в окупованому місті

Ворожі дрони та щоденні обстріли: репортаж з українсько-російського кордону на Чернігівщині

З-під обстрілів — через Крим: як українці виїжджають з тимчасово окупованих регіонів на півдні

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди