"Неможливо з чимсь порівняти". Лідерка України з метання молота – про відновлення, ЧС й підготовку до сезону в час війни

"Неможливо з чимсь порівняти". Лідерка України з метання молота – про відновлення, ЧС й підготовку до сезону в час війни

Ексклюзивно
"Неможливо з чимсь порівняти". Лідерка України з метання молота – про відновлення, ЧС й підготовку до сезону в час війни
AP

Екслюзивне інтерв'ю Ірини Климець для Суспільне Спорт.

Збірна України з легкої атлетики розпочинає виступи на чемпіонаті світу-2022. На турнір Україна відправилася у складі 22 спортсменів - через війну збірній не вдалося повністю скористатися усіма доступними ліцензіями.

Уже у перший день змагань, який розпочнеться 15 липня в Орегоні, збірна України матиме представництво у кваліфікаціях. Однією з них стане Ірина Климець - представниця України у жіночому секторі з метання молота.

Для Климець чемпіонат світу-2022 стане другим у кар'єрі. На попередньому турнірі, що відбувся у 2019 році, українка вела боротьбу за медалі, але посіла у підсумку п'яте місце.

Климець пройшла непростий шлях до другого чемпіонату світу у кар'єрі. Перед Олімпіадою-2020, на якій українка припинила виступи вже у кваліфікації, її прооперували на плечі, після чого вона не виконала жодної спроби далі 71 метра. А після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, яке спортсменка зустріла у Луцьку, вона була змушена готуватися до виступів у сезоні і до самого чемпіонату світу без особистого тренера Ярослава Чмира.

Читайте також: Тренер збірної України з легкої атлетики - про готовність та стан спортсменів перед стартом ЧС-2022

В ексклюзивному інтерв'ю Суспільне Спорт українська метальниця молота розповіла про вплив повномасштабного вторгнення на її перші виступи у сезоні. А також про те, як відбулася її підготовка, і у якому стані вона перебуває перед головним стартом року.

  • Як Климець зустріла повномасштабне вторгнення Росії

"Війну я зустріла в себе вдома. За ніч до вторгнення повернулась до Луцька з зимового чемпіонату України в Мукачево. Я була в ліжку, коли пролунали перші вибухи в моєму місті. Тоді в багатьох авто в моєму дворі спрацювала сигналізація, а я не могла зрозуміти, що трапилось. Потім пролунали інші вибухи, і все стало ясно".

  • Про виїзд на Кубок Європи з метань

"Ми не готувалися до цих змагань, бо вони мали розпочатися 13-го березня, а я перші два тижні [повномасштабної війни] не мала змоги тренуватися. Луцьк був під бомбардуваннями перші дні, було страшно, усі були дуже перелякані. Про те, що ми виїдемо на Кубок Європи, я дізналася за два дні до від’їзду. Тим спортсменам і спортсменкам, які мали змогу, допомагали виїхати. Наприклад, у нас були легкоатлетки з Дніпра, які діставались до три доби. За ними виїжджав президент Федерації легкої атлетики Дніпропетровської області, там були дуже серйозні блок-пости. У четвер я прийняла рішення, що поїду, якщо буде можливість, а вже в суботу нам купили квитки, і ми виїхали шостого березня завдяки зусиллям ФЛАУ, Європейській федерації легкої атлетики та польській федерації, що прийняла нас у Варшаві. Тож до 13-го березня в нас був час трохи потренуватись. Це був єдиний шанс покинути Україну на той момент за їхньої допомоги".

  • Про моральний стан під час Кубка Європи

"Це були перші складні змагання, з важкими відчуттями. Напередодні, 12 березня, я дізналася, що знову атакували моє місто. Підірвали нафтобазу, здається. Це було неподалік від мого дому, а там мої батьки лишилися. Дуже страшно було, і я ще не мала усвідомлення, що це дійсно відбувається в нас і з нами. З одного боку, було легше, коли ти в Україні. Бо коли ти за кордоном, а твої рідні вдома так далеко… Це вдвічі складніше переживати, відчувати цю відстань. Було надзвичайно важко виступати не через те, що не було необхідної форми, а тому, що ти представляєш Україну і відстоюєш її честь. На той момент ми зробили все, що могли. Продовжуємо робити все, що в наших силах: спортсмени, наші захисники та інші люди".

  • Про підготовку до літнього сезону

"Ми мали паузу, потім виїхали до Португалії, а далі нас прийняли на збори в турецькій Анталії. Ми тренувалися жіночим складом, бо тренерів чоловіків на той час не випускали. Мій тренер Ярослав Чмир призовного віку – йому 54 роки, і він не зміг покинути Україну. Перші п’ять тижнів я тренувалася сама. А в мене дуже технічний вид, і ми, як могли, зв’язувалися з тренером через Інтернет. Відео відправляли, зідзвонювалися. Потім мені надійшла пропозиція вирушити до Португалії, туди мені запропонували поїхати знайомі метальники молота з Польщі, щоб я не була сама. Це було у квітні, а в травні я приїхала до Варшави і надалі тренувалась поруч у Спалі. Загалом я виїхала з дому шостого березня і повернулась після чемпіонату Балканських країн – 22-го травня. Приїхала в Луцьк на три дні".

Читайте також: Лідер збірної України зі стрибків у висоту Проценко – про націленість на вихід у фінал ЧС та "важку підготовку"

"Дуже складно цього сезону, бо якщо ми раніше виступали, то знали, що після змагань зможемо повернутися чи в Київ, чи до Львова, поїхати далі додому. А зараз кожен день ми прокидаємось, і часто буває таке, що не знаємо, куди ми завтра поїдемо чи де зупинимось. Якщо це збори, то відомо, що тиждень або менше чи більше будеш там-то. А коли змагання, то це досить непередбачувано – можуть не знайти квитків, щось скасували в останній момент, доводиться повертатись у готель. Це неможливо з чимось порівняти, це надзвичайно складний сезон. Але це – наше життя, і ми його обрали, тому маємо витримати всі перешкоди на нашому шляху".

  • Про повернення до України перед чемпіонатом світу

"Я дуже скучила за рідними і домом. Я була у Варшаві, а до Луцька, здавалось, що шлях недалекий, але дорога була жахлива. На кордоні до України я простояла чотири години, побула три дні, а назад при виїзді стояла дев’ять годин. Між Луцьком та Варшавою близько 320 кілометрів, а я витратила на дорогу більше 18 годин. Під час сезону такий шлях вибиває тебе на 2-3 тренувальні доби. Але, отримавши можливість поїхати додому, я її використала, і стало легше на душі".

  • Про возз’єднання з тренером

"Ми вперше з ним побачились, коли він приїхав до Польщі на три дні, подавати документи на візу США – із 13 до 16 травня. А наступного разу – коли вже приїхали на збори до Варшави. До цього ж я бачила його ще 20 лютого в Мукачево, тобто пройшло майже три місяці".

  • Про друзів у ЗСУ та ТРО

"У мене дуже багато друзів з Луцька, а також родичів – двоюрідних та троюрідних братів, які воюють зараз. Один із братів ходив до військового ліцею, був у армії. Він із багатодітної сім’ї, де шість дітей. А його батько, мій дядько, у якого лишилося чотири донечки і ще один син, якому півтора роки, теж пішов воювати. Він сказав: "Це що ж мій син буде воювати, а я тут буду сидіти?". Тобто він зміг залишити ще п’ять дітей вдома і пішов зі старшим воювати, захищати нас і нашу країну".

  • Про результати в цьому змагальному сезоні
"У мене технічний вид спорту. Щодо фізичних показників, то я досягла необхідних. Водночас є багато помилок, і коли ми спілкуємось з тренером після тренувань по відео, то обговорюємо це. Однак відсутність наставника на тренуваннях дуже дається в знаки. За тиждень, що ми разом, намагаємося все охопити і наздогнати. Звичайно, що так не можна".

"Якщо зробити все правильно, то, авжеж, я готова показувати кращі метри. Дещо заважають помилки, які треба підправити. При цьому насамперед треба налаштуватись, адже 70 метрів для мене – це не якийсь великий результат. Так, сезон був складний. У мене були провальні старти, після яких були сльози. Під час виступів найбільше мотивувало те, що потрібно не здаватись у такі важкі часи, коли ти один, і все складається важко".

"На чемпіонаті Балканських країн я показала 71.41 метр, якщо не помиляюсь. Зараз я налаштована позитивно та хочу метнути далі на чемпіонаті світу. Думаю, що після нього повернуся до України на базу в Конча-Заспі, якщо все буде добре. Підготовка до чемпіонату Європи буде там або в Німеччині. Ми будемо обговорювати це питання так, щоб бути разом з тренером. Матиме змогу він виїхати, то поїдемо, якщо ні, то швидше за все будемо в Україні. На Євро будуть уже всі шанси взяти медаль".

  • Про самопочуття після операції на плечі у 2021 році та відновлення

"То був дуже складний час – карантин і COVID-19. Коли ж все почало поступово проходити, стартувала підготовка до Токіо, що перенесли на 2021 рік. Саме тоді я показувала особисті рекорди – на штанзі та інших приладах. І тут за три дні до зимового чемпіонату України я отримала серйозний вивих плеча під час метання – розірвала суглобову сумку та ротаторну манжету. За тиждень мені зробили в Києві складну операцію, лікар сказав, що все було набагато гірше, ніж він думав, і що реабілітація триватиме шість місяців. Я сказала: "Вибачте, але в мене за п’ять місяців Олімпіада".

"П’ять тижнів я проходила в нерухомому бандажі, потім почала розробляти руку. Думала, що сильний біль був на другий-третій день після операції, але ні. Найскладнішою була якраз реабілітація – як морально, так і фізично. У квітні суперниці метають уже по 72-75 метрів, а американки – узагалі по 80. Вони спокійно тренувались весь час, а мені тільки зняли бандаж, і я навіть не могла підняти руку".

"На перших змаганнях – командному чемпіонаті України в травні – у мене ще не піднімалась рука, але я вже робила розмах. Страхуючи травмовану руку, я виграла командний і звичайний чемпіонат України. Зрештою, поїхала на Олімпіаду, хоч і не заклала необхідну базу перед нею. Уже на Іграх в Токіо я показувала серйозні кидки [на тренуваннях]. Здається, тоді були 68 метрів [на змаганнях]. Мені було шкода своєї праці, себе, бо не змогла показати ті метри, що були на тренуваннях. Після Олімпіади я завершила сезон, повернулась на реабілітацію і почала все з початку вже цього сезону".

"Зараз із плечем усе добре, нічого не турбує. Намагаюся зараз сильно нікуди не рватися, усе робити правильно і поступово".

  • Про очікування від чемпіонату світу
"Поки не знаю. Приїзд на змагання – це завжди хвилюючий момент. А в мене кваліфікація одразу в перший же день – 15-го липня. Але вже на тренуваннях ти себе так налаштовуєш, аби тренуватися ще сильніше, виконувати максимальні кидки. Проте все ще немає тієї змагальної атмосфери, змагальних нервів та адреналіну. Думаю, що вже по прильоту [до Юджина] з’являться ті відчуття".

"Звичайно, я налаштована боротися, і всі налаштовані, щоб показувати хороші результати. Насамперед потрібно заспокоїтись і зробити свою справу. Нам вдасться все, на що ми натренувалися та підготувалися".

Що потрібно знати перед стартом ЧС-2022 з легкої атлетики

Категорії
ФутболЛегка атлетикаУсик - Джошуа 2Збірна України з футболуЧС-2022 з футболуСанкції проти РосіїБіатлонТенісКомандні види спортуБоксГімнастикаФехтуванняПаралімпійський спортФормула-1Українці за кордономВодні види спортуФутзалБаскетболХокейЗимовий спортВелоспортКіберспортШахиБіатлон: відео гонокОлімпіада-2022Дзюдо