Громадська організація “Добротворець” допомагає українському війську від початку бойових дій на Донбасі з 2014 року. За цей час армія стала технологічнішою. Наприклад, вісім років тому військові просили про тепловізори, зараз — необхідні дрони та комплектування до них. Координаторка організації Жанна Король розповідає, що допомога армії в умовах дефіциту товарів стала викликом, а масштаби роботи збільшились в кілька разів. Про те, як вдається збирати мільйони для армії — в її інтерв’ю Суспільному.
– Як змінилися запити військових порівняно з 2014 роком?
– Я думала, що тоді ми волонтерили, втім, тоді ми не волонтерили – ми просто розслаблялися. Військові кажуть: "Думали, що то була війна, але то була не війна". За 8 років наша армія хоче більше технічного забезпечення. У 2014 році із дорогого обладнання хлопці замовляли максимум тепловізори. Зараз замовлення абсолютно інші: просять починаючи від симуляторів для літання на дронах до самих дронів.
– Чи залучаєте ви іноземні фонди для допомоги військовим?
– За період повномасштабного вторгнення я навіть не знаю, скільки листів ми написали та в які фонди ми тільки не зверталися. Закордонні фонди працюють з мирним населенням. Військовим вони дають гуманітарну допомогу.
Розраховувати, що іноземні фонди передаватимуть щось тактичне для військових не варто. Таке трапляється дуже рідко.
В основному з-за кордону передають представники діаспори, нам допомагають і поодинокі громадяни. Фонди все ж таки хочуть нам допомагати гуманітаркою і, мабуть, це так і має бути. Допомога військовим має бути на рівні держав.
– З 24 лютого по 10 червня ви зібрали 1,5 мільйона гривень для ЗСУ, як вам вдалося це зробити?
– Ця сума була зібрана у перший місяць і вона умовна. Це гроші, які люди несли готівкою. Якщо взяти вартість того, що вони приносили для військових, то сума буде більшою в рази три.
На перших тижнях, на перших вибухах, на першій черзі автомата настільки люди зреагували на цю агресію і було таке сильне бажання допомогти військовим.
– Зараз менше допомагають?
– Так, звичайно. І це прогнозовано. Ми з 2014 року допомагаємо військовим, тому знаємо, що основна маса йде на перших порах. Далі допомога вщухає у міру того, як тривають бойові дії. Якщо більш-менш йде стабільність, то донатити перестають. Втім, як тільки трапляються якісь події, потрясіння, які у людей викликають страх і ненависть, вони знову допомагають.
– Чи можете ви сказати про найбільший донат, що вам пожертвували?
– Одним траншем задонатили 240 тисяч гривень.
– Ви сказали, що в перший місяць вам найбільше допомагали грошима. Допомагали українці чи з-за кордону?
– Чернівці та Буковина пов'язані з іншими країнами за кордоном. Було багато випадків, коли друзі приносили гроші, які їм переказували з-за кордону, щоб вони приносили сюди. У перші дні війни 30-40% грошей передавали з-за кордону – це наші люди, які там на заробітках, наші діаспори, просто поодинокі громадяни.
– Чи вистачає вам тих грошей, які надсилають, щоб забезпечити всі потреби військових?
– Мені здається, що це бездонна криниця. Я навіть боюся, що не вкладуся з нулями в суми, які потрібні для того, щоб їх забезпечити. Це однозначно ні. На рівні волонтерів, на рівні держави – ніяк. Тому що це війна. Пріоритети того, що їм потрібно, міняються не щоденно, а погодинно. Тому ні. Я навіть не готова таку назвати. І, звичайно, грошей не вистачає на всіх рівнях.
– Чому ви допомагаєте військовим?
– Чесно, я не знаю, чому допомагаю. Так сталося. Я роблю це з 2014 року і, мабуть, ближче мені все-таки військові. Мабуть, до цього мене більше спонукав батько. Він покійний, помер 5 років тому, був військовим. Коли почалася війна, він сказав: "Ти маєш допомагати хлопцям".
– Чи відрізняється допомога, яку ви надаєте жінкам військовим, від тієї, яку надаєте чоловікам?
– Абсолютно ні. Тому що військова жінка – це боєць. Все те, що потрібно чоловікам, те потрібно жінкам. Звичайно, передаємо якісь "няшечки", ми це називаємо "губи-зуби" – це щось спеціально жіноче. Ми завжди запитуємо бійців-хлопців, тому що в основному контактуємо з ними, бо дівчата скромніші, чи є в них дівчата і завжди ставимо якісь "няшечки" їм. А так, допомога не відрізняється абсолютно.
– Чим саме ви допомагаєте ? Що купуєте та передаєте на фронт?
– Мабуть, легше сказати, що не купляємо та не передаємо – зброю. У процесі ми хотіли визначитися, яким напрямком ми займаємося: чи це тактична медицина, чи тактичний захист, чи гуманітарні вантажі, чи технічні засоби. І так не змогли визначитися.
Нема такого, що підрозділ замовляє щось одне. Коли військовим потрібен дрон, до дрона питають, чи є берци, кросівки, форма, тепловізор, рюкзаки і так далі. Є один напрямок – все на війну, все те, що необхідно бійцям.
– Тобто по запитах працюєте?
– Так, по запитах. Я ж кажу, легше сказати, що не дістаємо. Зброю ні, на жаль. Для цього потрібна ліцензія.
– Де берете допомогу і де її купуєте?
– Спочатку ми оголошуємо про збір для якогось підрозділу, кажемо для кого, що і куди збираємо. Потім шукаємо, знаходимо, порівнюємо ціни. Є зв’язки, які залишилися з 2014 року, проте приблизно 50% повномасштабна війна пустила нанівець, тому що воно все було на сході та півдні країни. Ми відстежували, куди виробники ділися, шукали виходи на людей за кордоном, там і закуповували. Отаким от чином. Помилялися. Помилялися декілька разів. Але інакше ніяк.
– Яку частину допомоги ви купуєте за кордоном?
– Вже приблизно два місяці ми намагаємося відшукати в нас виробників. Люди перекваліфікувалися за кілька місяців. В Україні почали виробляти взуття тактичне, амуніцію. Це дуже тішить. Ми намагаємося цих людей підтримувати і купувати тут. Єдине, що купуємо за кордоном – це дрони, тепловізори, біноклі, приціли. Це основне, що йде з-за кордону. Маю надію, що колись і в нас будемо купувати дрони, тепловізори та біноклі.
– Як працювали у перші дні війни, коли був дефіцит товарів?
– У перший місяць повномасштабного вторгнення був катастрофічний дефіцит. Якщо хтось десь діставав, то це була як манна з неба. У радіусі 100 кілометрів Євросоюзу "вигребли" все, що могли, у перший тиждень. Тому дефіцит був неймовірний. Внаслідок цього підіймались ціни.
Раніше були гроші, але було важко знайти все необхідне. Зараз усе з точністю до навпаки.
– Як змінилися запити від військових з початку повномасштабного вторгнення та зараз?
– Більш продумані запити почали йти. На початку потрібно було все та одразу. Формувалися нові частини, батальйони. Запити були сумбурні. Казали: "Нам потрібно 100-200 біноклів та тепловізорів, мільйон шкарпеток, маєчок, футболочок". Зараз все продумано, все адекватно, чітко сформовано. Наші навіть новостворені батальйони, бійці, які вперше прийшли служити, вже навчилися, що потрібно, а що ні. Не накопичувати. Вони вже знають точно, що отримавши мільйон речей, їх можна залишити на полі бою відходячи, бо пріоритетніше врятувати життя бійців. Наше військо вже в логістиці.
– Що потрібно зробити військовим, щоб ви допомогли їм? Це має бути запит від командира чи може бути запит від військового?
– На конкретне дороговартісне обладнання та автомобілі потрібен запит від частини. Якщо військові хочуть отримати автомобіль, а в нас є можливість його з-за кордону пригнати, або є люди, які готові його віддати, то потрібен запит частини, щоб перетнути митницю. На дрони, тепловізори, біноклі, спецобладнання також потрібен запит частин. Вона має поставити це на баланс, має знати, що воно в неї є.
Варіанти, що кожному бійцю передаватимемо по тепловізору, точно не проходять. Індивідуальні запити, недорогі ми виконуємо. Наприклад, форма горить чи рветься.
– Яким чином ви ведете звіти та розумієте, що допомога найдішла туди, куди потрібно та хто нею користується?
– У нас налагоджений зворотний зв'язок з хлопцями. Якщо допомогу везуть наші волонтери, вони доставляють, тоді телефонують і надсилають звіт або приїздять сюди та кажуть, що все доставлено – цього достатньо, тому що ми працюємо тільки з перевіреними людьми. Якщо відправляємо хлопцям на передову, де є можливість, наприклад, тільки на третю лінію довезти, то вони обов’язково звітують: фото надсилають.
Іноді військові звітують більше, ніж ти від них просиш. Ми намагаємося не просити звіт, бо розуміємо, що це війна. Втім 99,9% посилок, які ми направляємо до хлопців, ми знаємо, що вони точно дійшли.
– За що живе волонтер?
– Волонтер точно не отримує зарплату. Ми всі знаємо, хто це такий. У нас чергування. Сьогодні мій день. Я чергую у вівторок та п’ятницю. На роботі у мене все працює, якщо щось, то я даю консультації. Всі волонтери у нас мають основну роботу. Чергуємо ми в ті дні, коли на роботі в нас менше завдань. Є в нас підприємці, які самі на себе працюють, вони і тут можуть працювати. Тобто всі абсолютно самодостатні. Ще і приносять сюди гроші.
У мене мотивація одна: я хочу жити у своїй країні. Для мене незрозуміло, що хтось має вирішувати, як нам жити, якою мовою нам розмовляти та що нам робити. Це наша країна. Наше завдання – зробити так, щоб до наших хат не прийшли та не почали "рятувати" ті будинки, до яких прийшли уже.
– Розкажіть про кількість волонтерів, які зараз долучені до допомоги, і чи змінилася ця кількість від початку вторгнення?
– Ми невеличка організація: нас 10 людей, які постійно волонтерять. Спочатку до нас люди з Ірпеня, Харкова, Києва приїхали й вони з нами волонтерили – це ще приблизно 20 людей. Вони всі поїхали назад, коли позвільняли їхні міста.
– Хто везе допомогу на фронт?
– Перші два місяці наші хлопці возили. У нас не було проблем з паливом, з допомогою і з людьми. Зараз ті хлопці, які возили, воюють, їх мобілізували. Один навіть залишив нам свого буса. Ми відправляємо допомогу поштою. Також їздимо самі: готуємося тиждень-два і їдемо невеличкими машинами. Зараз ми намагаємося співпрацювати з іншими організаціями. Внаслідок цього величезна економія коштів на пальне.
– Чи були випадки, коли ваші водії потрапляли під обстріл?
– Були, але все закінчилося добре. Ми їдемо до певної межі, до якої дозволяють військові. Це важливо. Просто так десь поїхати та заїхати на самий нуль – це зробить купу проблем нашим військовим. Ми їдемо доти, куди нас пускають військові.
– Скільки часу плануєте волонтерити?
– Сьогодні скажуть, що ми перемогли, і завтра закінчу волонтерити.
Читайте також
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].
