Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування

Ексклюзивно
Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Маргарита та Олександр Чікмарьови з синами Матвієм та Климом, фото: Сусп

На звільненій від російських окупантів Київщині досі знаходять розстріляних чи закатованих людей. Загалом уже відомо про понад 1300 вбитих, серед яких — цивільні чоловіки, жінки та діти. Сім’я Чікмарьових, переселенців із Донбасу, — одна з тих, яку зруйнували російські військові. Вони вбили матір та двох дітей. Хто вони — люди, які пострілами забрали їхні життя, з’ясували журналісти Суспільного у розслідуванні "Буча 22".

У Бучу втікали від війни на Донбасі

Чікмарьови родом із Красногорівки, села неподалік Донецька. Коли росіяни розпочали війну на сході України, старший син — Віталій — з сім’єю переїхав на Київщину. Як і багато інших переселенців з Донбасу, вибрав тиху Бучу. За деякий час допоміг перебратися і решті родини — батькам та молодшому братові Олександру з сім’єю. Усі поселилися у Бучі. "Я не можу передати, яке було щастя, що ми разом. У нас же дуже багато кумів, друзів, і всі у Бучі", — розповідає Віталій.

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Віталій Чікмарьов, фото: Суспільне

З сім’єю він оселився у частині містечка, яку називають Лісовою Бучею. Олександр з батьками — у центрі міста, за храмом Андрія Первозванного. "В усі свята — все разом. У матері збиралися. У неї здоровий стіл, дітей купа. Вона казала: "Що ще треба в житті, коли онуки поруч, діти, невістки?", — говорить Віталій.

"Вони не захотіли російських паспортів і не захотіли в Росію. Тільки в Україні жити хотіли", — це вже про синів розповідає Валентина Чікмарьова. Жінка говорить красивою українською мовою. Додає: у Красногорівці ж — українськомовні.

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Валентина Чікмарьова, фото: Суспільне

"Від тієї війни приїхали сюди. Мар’їнку розбомбили, Красногорівку розбомбили. Що нам було залишатися? Син каже: "Я вас заберу сюди, — продовжує Валентина. — Там продали будинок, тут купили. Я не хотіла покидати Донбас, я там 48 років прожила. Але заради дітей приїхала сюди, щоб допомагати їм. Діти — у школу, у дитсадок, я й забирати ходила в школу Матюшу. І Климчика з дитсадка, коли Ріта на роботі була".

Матвій та Клим — сини Олександра. Матвію, або ж Матюші, як називає його бабуся, на початку вторгнення російських військ у Бучу було 9 років. Климу — 4.

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Вбиті росіянами в Бучі Матвій та Клим, фото: Суспільне

Дорога

Війна до Бучі прийшла 24 лютого. "З першого дня ми були у серйозному "капецю", — розповідає Віталій. — Але не знали, що робити, що з батьками, куди втікати. І ми залишилися. А після 25-го вже все — шансів вирватися з Лісової Бучі не було. Сашко міг виїхати, якби хтось знав, до чого воно йде. Знову ж таки: куди він поїде, як батьків покине? По телефону спілкувалися. Вони у підвалі сиділи. Там, у матері, підвал є такий добрячий. А там вже кожен день було все жорсткіше і жорсткіше".

"Матюша у підвалі сидів вісім діб і на ноутбуці писав: "Я дуже люблю Україну. На нас напали росіяни. Я їх ненавиджу! Якби мені було 18 років, я б пішов захищати свою Україну, а мені тільки 9. Але я її дуже-дуже люблю, свою Україну, — так він написав, розповідає Валентина Чікмарьова. — А тоді ж почали так бомбити, що діти вже жахалися, не спали. У підвалі було чутно все. Ми у будинку залишалися з дідом, тому що він паралізований. 4 березня Рита мені каже звечора: "Мамо, ми будемо їхати. Он всі їдуть". 5 березня зранку була тиша. Ну, думаю, все вже, напевно, припинили стріляти. І вони виїхали. Я ворота їм закрила. Рита доходить до хвіртки і каже: "Мамо, ну, бувай". А син не сказав. І я не попрощалася. Я у такому шоці була, що з онуками навіть не попрощалася. Вони спросоння сіли в машину і поїхали".

"Я кажу: "Розвертайтеся". Вона почала кричати. Швидше за все, це вже був другий, третій постріли і так далі. І все — з ними зв’язок перервався".

Олександр з Маргаритою та двома синами мали заїхати спершу до Віталія у Лісову Бучу. Там дозаправили авто і вже всі разом виїхали у бік Києва. Разом з Чікмарьовими виїхали і сусіди — подружжя Олега та Галини і чоловікова мама. Обидві автівки — легковий "Форд" Олександра Чікмарьова та "Додж" сусідів перетнули "Варшавку"Автомобільний шлях міжнародного значення Київ-Ковель і встигли проїхати ще декілька сотень метрів.

Віталій був на зв’язку з Ритою: "Вона каже: "Попереду "ЮТЕМ"Назва групи компаній, що спеціалізується на зведенні енергетичних і промислових об’єктів і щось стоїть на дорозі". Я кажу: "Зупиняйтеся". Сашко призупинився, і тут вона кричить у слухавку: "Ой, у мене попали, у ногу!". Я кажу: "Розвертайтеся". Вона почала кричати. Швидше за все, це вже був другий, третій постріли і так далі. І все — з ними зв’язок перервався".

Віталій не розповів матері, що сталося. У той день його сім’я вирішила не їхати. А у наступні дні Буча вже була під окупацією. Що з братом, невісткою та племінниками, Віталій дізнався лише після 9 березня, коли таки вирвався із Бучі. Кожна спроба виїхати з міста була ризиком втратити своє життя чи життя рідних. Та такий ризик для багатьох був кращим, аніж залишитися під російською окупацією та обстрілами.

Читайте також: "Росіяни відчували: ми будемо відбиватися до кінця", — останні спогади командира "Карпатської Січі" про оборону Київщини

"9 березня ми зрозуміли, чим це все закінчиться, якщо не виїдемо. Сосни почали падати, і будинки — один, третій впав. Ми розуміли, що ризикували, але сіли і поїхали. Коли виїхали, побачили у Фейсбуці, що хтось виклав, що Чікмарьов у лікарні у Бучі. І у мене аж захололо — я зрозумів, що він живий. У цей же день, здається, з’явилася й інформація, що була розстріляна навпроти "ЮТЕМу" сім’я в авто. Я зрозумів, що це наші. Але надіявся, що, може, всі вижили, може, просто машина згоріла", – пригадує Віталій.

Вбивство

Олександр Чікмарьов з сім’єю та його сусіди, побачивши російську військову техніку, зупинилися на вулиці Леха Качинського (колишній Чкалова) — навпроти заводу "ЮТЕМ". "Одразу ж почався обстріл. Ні попереджувального пострілу, ніяких розмов. Дітей, я так зрозумів, вбили одразу. Я встиг подивитися… на Риту і дітей... Уже лежали вбиті. Рита щось мені відповіла і — все", — про той день Олександр розповів журналістам через місяць після трагедії, коли Бучу вже звільнили від окупантів.

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Олександр Чікмарьов, фото: Суспільне

"У мене була поранена нога, я почав спускатися по землі, шматок ноги теліпався. Я сповз до дерев", — пригадує Олександр.

Автівка з вбитими Маргаритою та дітьми загорілася одразу, як Олександр вибрався з неї. У сусідському "Доджі", що стояв позаду Чікмарьових, загинув чоловік. Дві жінки, отримавши поранення, змогли дістатися до лікарні. Олександра врятували перехожі, коли російські військові поїхали геть з вулиці Качинського.

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Місце в Бучі, де згоріло авто сім’ї Чікмарьових, фото: Суспільне

"Почали ходити люди, — розповідає Олександр. — Побачив мене чоловік, я почав з ним спілкуватися. Він знайшов в авто сусідів якусь ковдру, огорнув мені ногу. Потім пішов шукати допомогу. Через якийсь час з’явилися ще два чоловіки. У цей момент якраз проїжджав автомобіль. Хлопці зупинили його, поклали мене на задні сидіння".

Олександра відвезли до амбулаторії на сусідній вулиці Пушкіна, де місцеві волонтери, зокрема колишній АТОвець та військовий хірург Сергій Сахацький, організували центр медичної допомоги. Саме Сергій врятував Олександра, який втратив багато крові, та у тій же автівці доставив його до Ірпінської міської лікарні, що на той час ще працювала у Бучі. Там Олександрові, щоб зберегти життя, відрізали ногу до коліна.

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Олександр Чікмарьов, фото: Суспільне

Коли міську лікарню евакуювали, забрали на евакуацію і Олександра. Брат Віталій, що на той час вже зв’язався з ним, домовився, щоб того поклали до "Охматдиту". Окрім поранення ноги, у тілі Олександра залишається ще багато уламків. З ними, за словами Віталія, будуть розбиратися згодом. Зараз намагаються поставити Олександра на ноги.

"Він дуже схожий на діда нашого. Дід Тимоха — це матері батько, він воював і прийшов з війни. Вони дуже схожі, геть копія. І дід прийшов з війни з відірваною ногою, з лівою, як у Сашка. Я йому кажу: "Капець", — на цих словах Віталію стає говорити важко.

Похорон

Валентині про те, що Олександр у лікарні у Бучі, розповіла врятована сусідка. Змогла додзвонитися, коли ще був зв’язок. Так мати змогла побачити сина до евакуації.

Тіла Маргарити та двох її онуків залишалися лежати у згорілому автомобілі. Через обстріли та заборону росіян забирати та хоронити тіла зробити це не могли 23 дні. Лише 28 березня сусід Чікмарьових — Олег Дорошук, який волонтерив і на свій страх і ризик пересувався Бучею, наважився забрати їх, рятуючи від голодних собак обгорілі рештки трьох людей, яких добре знав.

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Волонтер Олег Дорошук, фото: Суспільне

"Я йшов зранку. Там з’явився ще один мікроавтобус, білий "Фольксваген", теж розстріляний. Як виявилося, жінку поховали у парку, а на могилі поклали номерний знак. Я взяв звідти ковдру, накрив нею тіла сусідів, закрив двері, щоб собаки більше туди не могли дістати, і пішов шукати когось на допомогу. Нікого не знайшов. Пішов назад. Думаю, неправильно все-таки — діти і з мамою, — розповідає Олег. — Я розстелив ковдру, повиймав тіла, взяв якийсь пакет. Череп поклав туди, кістки. Замотав у вузол — і на плече, як мішок, і пішов додому. Дійшов до перехрестя вулиці, де вони жили, і покликав сусідів. Ми зайшли на територію церкви, викопали збоку могилку. Підписали табличку, стояв хрест".

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Фото: Суспільне

Могила трьох Чікмарьових була за кілька метрів від братської, де під час окупації були похоронені десятки вбитих бучанців. Валентині про те, де лежать її онуки та невістка, розповіли тільки за кілька днів. З того часу вона почала щоранку приходити до могили — приносити онукам то млинці, то печиво — те, що готувала їм на сніданок.

31 березня російські війська вийшли з Бучі. 2 квітня Київська область була звільнена від загарбників. У наступні дні світ вжахнувся від рівня звірств та кількості воєнних злочинів, вчинених російськими військовими у селах та містечках  Київщини.

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Храм Андрія Первозванного, на території якого хоронили бучанців під час окупації Фото: Суспільне

На початку квітня тіла закатованих та вбитих почали ексгумовувати. Забрали на експертизу і Маргариту та двох її синів.

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Фото: Суспільне

Похоронити Маргариту, Матвія та Клима після судмедекспертизи родина змогла 19 квітня.

Воєнний злочин

Воєнні злочини — це порушення законів та звичаїв війни. Вони такі ж тяжкі, як і геноцид чи злочини проти людства, і розглядаються Міжнародним кримінальним судом у Гаазі. Відповідно до Женевської конвенції 1949 року, за воєнні злочини передбачена кримінальна відповідальність. Ступень покарання кожна країна визначає сама. В Україні — від восьми років за ґратами і до довічного ув’язнення.

До воєнних зараховують близько 30 злочинів, які вчиняють військові під час воєнних дій. Зокрема, примушування представників іншої сторони воювати проти власної країни, напади на цивільні об’єкти, зґвалтування та умисне вбивство.

"У мене ж нога не просто відвалилася, відстрелилася від чогось. Не зі звичайного ж пістолета чи кулемета. А з великокаліберного. Обстріляли звичайний цивільний автомобіль, який не замаскований. І не поцікавилися, куди ви їдете, чому і чого. Просто почали обстріл. Їм плювати було", — каже Олександр.

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Спалене авто Чікмарьових, яке забрали на звалище спалених та розстріляних автівок у Бучі, фото: Суспільне

Його брат Віталій додає, що автівка, якою їхали, схожа на акваріум — вікна не затоновані, а отже, було видно, що у ній сидять цивільні з дітьми.

Убивство Чікмарьових нині розслідує Управління СБУ у Київській області під процесуальним супроводом Генпрокуратури.

Журналісти Суспільного вели власне розслідування, щоб встановити, який саме з російських військових підрозділів, що були у березні на Київщині, винний у цьому злочині. Поспілкувавшись з місцевими очевидцями березневих подій, експертами та отримавши інформацію від українських розвідників, Суспільне визначило, який з російських полків найбільш ймовірно причетний до вбивства.

На встановлення винуватців знадобилося більше місяця. Найбільш цінним зі свідків виявився чоловік, який відвозив на своєму авто пораненого Олександра до амбулаторії, а потім — до лікарні. Ті, з ким нам довелося спілкуватися, називали його "таксистом", запам’ятавши білу легкову "Тойоту" з нанесеним логотипом, який асоціювався у людей з таксі.

Читайте також: Афера на ухилянтах: як українським чоловікам продають документи для виїзду за кордон

Виявилося, що чоловік не таксист, а радник з питань безпеки приватної фірми, бренд якої вказаний на його авто. У 1990-х він працював у Генпрокуратурі. Його ім’я — Валерій Ранський.

Вранці 5 березня Валерій їхав до Лісової Бучі. Перш ніж виїхати на вулицю Леха Качинського, де вже стояли розстріляні авто Чікмарьових та їхніх сусідів, чоловік проїжджав вулицею Гребінки. "Повертаю я наліво і бачу, що попереду стоїть БМД. Просто стоїть над дорогою. Я її об'їхав, став попереду неї, оглянув. Вона була порожня", — розповідає Валерій.

БМД була з втраченим траком. Валерій запам’ятав бортовий номер — 715. Цей же номер запам’ятав мешканець вулиці Гребінки Володимир Трофимчук, біля будинку якого бойова машина десанту простояла до кінця окупації. За його словами, зранку 5 березня — приблизно у той самий момент, коли були розстріляні цивільні авто — вулицею Качинського їхала колона російської військової техніки. "Йшла колона. 40 штук. А вона йшла 41-ша. І завернула сюди чогось, — розповідає Трофимчук. — Тут розверталася і роззулася".

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Володимир Трофимчук та Валерій Ранський, фото: Суспільне

За словами пана Трофимчука, росіяни кілька разів намагалися відремонтувати БМД або відтягнути її, проте згодом облишили спроби. Машину вже після звільнення Бучі забрали українські військові.

Онук Володимира Трофимчука Роман на телефон записав з вікна коротке відео, на якому видно за парканом їхнього подвір’я БМД з білою літерою "V". Кілька незалежних експертів нам підтвердили, що це БМД-2 — бойова машина десанту, яка на озброєнні російської армії ще з 1985 року. Її використовують підрозділи повітряно-десантних військ.

Також у телефоні Роман знайшов фото за 4 березня — сфотографованої із сильним наближенням колони військової техніки, що стояла на Качинського. За розповідями очевидців, колона заїхала на вулицю 4 березня, а 5-го — після розстрілу цивільних авто — звідти виїхала.

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Колона російської військової техніки на вулиці Качинського в Бучі, фото: Суспільне

У російській армії є 12 десантних полків та бригад. Лише бортового номера машини недостатньо, щоб встановити, якому з них належала БМД, залишена на Гребінки. Адже поряд з номером росіяни використовують різні розпізнавальні знаки — як-от трикутники, кола чи квадрати.

Головне управління розвідки Міноборони спростило наші пошуки, надавши інформацію, що 4 та 5 березня у Бучі перебували підрозділи чотирьох десантних полків РФ: псковські 104-й та 237 десантно-штурмові полки, 51 повітряно-десантний полк з Тули та 137 повітряно-десантний з Рязані.

Під час пошуків у відкритих джерелах ми знайшли БМД-2 та новіші БМД-4 з бортовими номерами, що починаються на "7" та навіть машини з номером "715" у кількох полках. Проте без розпізнавального знаку, який стоїть перед бортовим номером, встановити, кому належала загублена на Гребінки машина, було неможливо.

Пошуки самої машини через військових, тероборонівців та навіть Генштаб не дали успіху.

Важливу роль у розслідуванні зіграв працівник національного військового музею та голова міжнародної пошукової організації Павло Нетьосов. Він був останнім з кількох десятків експертів, до яких ми зверталися. Пан Нетьосов брав участь в обороні Бучі та Ірпеня. Одразу після звільнення Київщини почав збирати експонати для музею — уламки військової техніки, особисті речі загарбників та документи.

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Російська БМД-2, що стояла в Бучі на вулиці Гребінки, фото: Суспільне

Павло Нетьосов у звільненій Бучі був вже 2 квітня. Кожне місце, звідки він бере експонат для музею, старанно фотографує. Слухаючи нашу розповідь про вбивство на Качинського, пригадав, що бачив згадану нами БМД-2 і має її фото.

На фото видно погано зафарбований бортовий номер "715" та трикутник з одиницею всередині. Такий розпізнавальний знак використовує 104 полк 76-ї десантно-штурмової дивізії. На сторінці дивізії в російській соцмережі ми знайшли фото БМД-2 з бортовим номером "715". Його виставили у 2016 році. Тоді машина мала інший маскувальний колір.

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Фото 2016 року тієї ж російської БМД-2, фото: Суспільне

Павло Нетьосов за деталями, які видно на обох фото, підтвердив, що, попри змінений колір, машина та сама. Це видно з особливостей зварювальних швів. Окрім того, на фото, яке він зробив на вулиці Гребінки, помітно, що під брудно-зеленим шаром фарби, що вже почала лущитися — світлий, саме такий, який видно на старому знімку.

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Та сама російська БМД-2, залишена в Бучі на вулиці Гребінки, фото: Суспільне

104-й

104 гвардійський десантно-штурмовий Чернігівський червоного прапора, ордена Кутузова полк входить до складу 76-ї гвардійської десантно-штурмової дивізії разом з 234 та 237 полками. Базується він у селищі Чєрьоха під Псковом.

За даними української розвідки, на початку березня, коли військові з 104-го чинили злочини у Бучі, полком командував росіянин та випускник рязанського десантного училища Алєксєй Толмачьов. Призначений на посаду він був у серпні 2021 року, а до того командував 171-м окремим штурмовим батальйоном, створеним у 2017-му в окупованому Криму.

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Командир 104-го гвардійського десантно-штурмового полку армії РФ Алєксєй Толмачьов, фото: Суспільне

104 полк залишив після себе чимало доказів перебування у Бучі. 27 лютого колону техніки саме цього полку разом з частиною особового складу українські захисники розбили на вулиці Вокзальній. Павло Нетьосов забрав з Вокзальної для музею документи, які залишилися у спалених машинах полку. Також у російських ЗМІ та соцмережах у березні почали з’являтися повідомлення про загиблих військових 104 полку на Київщині, зокрема у Бучі.

104-й — один із тих, на якому росіяни будують міфи про "мужність і героїзм" десантників. Наприклад, на історії шостої роти цього полку, яка майже вся — а це 90 людей — була знищена під час битви у чеченській війні у 2002 році. Такі ж міфи про "героїзм" російська пропаганда складає уже про тих, хто вчиняв і продовжує вчиняти воєнні злочини в Україні.

Через значні втрати полків 76-ї дивізії на Київщині (принаймні саме така версія фігурує в обговореннях у російських пабліках) у середині квітня Владимир Путін призначив нового командира дивізії — Дєніса Шишова. Його заодно нагородили за "проявлену мужність під час воєнної спецоперації в Україні". Фактично, за воєнні злочини, вчинені в Україні проти цивільних, злочинці отримують нагороди у Росії, підвищення та схвалення.

Читайте також: "Евакуація гвинтокрилами – це було божевілля". Як витягали поранених з "Азовсталі"

Війна в Україні — не перша, в якій бере участь 104 полк. Афганістан, Молдова, Чечня, Грузія — вторгнення у ці країни також на рахунку псковських десантників. Окрім того, підрозділи цього полку брали участь у війні на Донбасі. Згадки про їхнє тодішнє перебування в Україні з’явилися влітку 2014-го. У серпні того року частину військових полку знищили та взяли у полон.

Після значних втрат на Київщині у березні 2022 року підрозділи 104-го перекинули на Донбас та у Запорізьку область. З середини квітня у російських соцмережах почали з’являтися згадки про нових загиблих.

24 травня 80-та окрема десантно-штурмова бригада ДШВ Збройних Сил України на сході знищила взвод 104-го полку. Серед загиблих був командир 2-го десантно-штурмового батальйону підполковник Алєксандр Досягаєв. Залишки взводу вивели з України.

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Командир 2-го десантно-штурмового батальйону РФ підполковник Алєксандр Досягаєв, фото: Суспільне

За даними української розвідки, на Запоріжжі російські воєнні злочинці 104 полку продовжують вести бойові дії.

Родина Чікмарьових планує звертатися до Міжнародного кримінального суду у Гаазі, щоб винних у вбивстві Маргарити, Матвія та Клима покарали.

Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Фото: Суспільне

Українські правоохоронці розслідують воєнні злочини, намагаючись встановити не лише підрозділи, військові з яких вбивали та катували українців, але й конкретних військових.

Авторка: Алла Садовник.

Читайте також

Бої за Сєвєродонецьк: чи може стати завод "Азот" новою "Азовсталлю"

"Тримай небо!" Близькі та друзі згадують загиблого в боях київського активіста Романа Ратушного

"Коли чули обстріли, знали: скоро привезуть поранених" — історії лікарів Чернігова

Як живуть прифронтові міста Донбасу. Фоторепортаж

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди