Ганна Поповиченко у 2014 році разом із батьками втекла від російської окупації Луганська до Харкова. 24 лютого 2022 року родина перебувала в Сєвєродонецьку. Під час евакуації росіяни відкрили вогонь — жінка втратила батька та подругу.
У 2014 році Поповиченко евакуювалася до Харкова разом із аграрним університетом, в якому працювала.
У Харкові Ганна прожила сім років і народила дитину. У 2021 році вона поїхала до батьків у Сєверодонецьк, де й перебувала 24 лютого 2022 року — в день повномасштабного вторгнення РФ в Україну.
Понад два тижні родина ховалася від вибухів у коридорі квартири. Коли зникли світло, вода та газ, а на вулиці був мороз — вирішили їхати з міста, говорить Ганна.
"На ранок, через звичайні повідомлення я списалася зі своїми друзями, попитала, кажу, напишіть мені, чи є зелені коридори, чи є вони. Мені сказали, що зелені коридори оголошені. Можна виїжджати своїм транспортом", — розповіла жінка.
Коли родина проїхала Рубіжне, потрапила під обстріл. Окупанти вдарили по українському блокпосту.
"Там стояв український блокпост, і ми потрапили під обстріл. Під щільний обстріл. І на цьому блокпості ми отримали один з прильотів біля машини чи у машину, я не знаю. І осколками мене поранило в ногу і в цей час же поранило батька в голову. І батько одразу загинув", — каже Ганна.
Разом з родиною Ганни їхала її подруга Марина з дворічною дитиною. Жінка отримала поранення в стегно.
"Машина загорілася одразу, миттєво. У мене почав горіти одяг. І я сказала всім — вистрибуємо з машини, тому що знаю, що машина згорає дуже швидко. Мама в цей час намагалася витягнути батька, але вона не знала, що батько вже вбитий і вона його намагалася витягнути, і через це у неї дуже сильно обгоріла рука. Ми намагалися ще трохи далі відповзти від машини, але такий щільний обстріл був з усіх боків. Летіло важке, надважке, і з кулеметів, і з автоматів, тобто ці кулі летіли. Більше двох годин ми так лежали на вулиці було дуже холодно, сніг", — розповіла Поповиченко.
Допоміг пораненим чоловік, який їхав повз. Він забрав її з мамою та двома дітьми.
"Мама кинулася до Марини, до моєї подруги, до дитини. Ми кричали: "Марино, вставай, греби, біжи, як хочеш". Вона каже: "Не можу". Мама забрала в неї дитину, прибігла, кинула в машину. І ми з двома дітьми, я і мама, на чотирьох у нас було загалом 700 гривень, два паспорти — один мій, один мамин, і пенсійне посвідчення мамине, і мої водійські права, більше жодних документів, на дві дитини жодних документів. І телефони розряджені, нема нічого", — розповіла Ганна.
Жінок з дітьми привезли у Рубіжне. Згодом військові запропонували виїхати. Спочатку поїхали до Попасної, потім — у Лиман. Там отримали медичну допомогу, одяг.
"Ми спочатку ще вірили, що Марина жива, вона вийде на зв’язок і мені потрібно буде якось же ж їй віддати дитину. Я їй писала SMS, що я дитину забрала. Що дитина у мене, що дитина суха, вдягнена", — каже Ганна.
“Потім я згадала, що у неї [дитини] є хрещена мати, яка живе у Вінниці. І я думаю, краще я її віддам хрещеній матері. По-перше, у мене немає жодних документів, у мене немає нічого. У мене немає, навіть, на свою дитину ніяких документів. Це страшно подумати, що дитина залишилася в такому віці сиротою", — згадує жінка.
Коли дісталися Львова, дізналися, що подруга померла.
Зараз Ганна відновлює документи у Києві. Каже, що після війни хотіла б повернутися до Харкова, а згодом і до Луганська.
Читайте також
"Хочу допомогти країні у цій боротьбі": механіки з Харкова лагодять автівки для військових
Як у знищеній 134-й школі Харкова відзначили випускний
"Кілька разів плани зривалися". У тимчасово окуповану Борову на Харківщині передали ліки