Зінаїда Луценко: "Письменництво для мене – це як в дитинстві писати щоденники"

Зінаїда Луценко: "Письменництво для мене – це як в дитинстві писати щоденники"

Зінаїда Луценко: "Письменництво для мене – це як в дитинстві писати щоденники"

Як вчителька з містечка Цибулів на Монастирищині стала однією з найкращих сучасних письменниць України, де шукає сюжети для своїх книг та чому її роман про школу й досі лежить у шухляді – про це розповіла Зінаїда Луценко в інтерв’ю для програми "Арт-студія" на Українському радіо Рось.

Досьє

Народилася Зінаїда Луценко на Черкащині. Закінчила філологічний факультет Уманського педуніверситету ім. П. Тичини. Працювала вчителькою української мови та літератури у Цибулівській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів Монастирищенського району Черкаської області. Її твори публікують в полулярних українськиїх виданнях. Вона – лауреатка конкурсу "Коли скінчилися уроки", Премії Всеукраїнського конкурсу найкращих творів для дітей ім. В. Кобилянського, лауреатка міжнародного конкурсу на найкраще коротке оповідання 2012 року від міжнародного літературно-мистецького журналу "Склянка часу", Міжнародного конкурсу романів, п'єс та кіносценаріїв "Коронація слова 2012". Переможниця конкурсу фантастичних оповідань на Міжнародній літературній конференції "Дні фантастики у Києві". Дипломантка Всеукраїнського конкурсу романів та кіносценаріїв "Коронації слова 2013".

Я декілька разів подавала свої твори на конкурс "Коронація слова". Я просто дуже хотіла, в мене була така ціль, пунктик – потрапити на конкурс. Коли у 2012 році перемогла з романом "Необдумана Міловиця", це було незрівнянне відчуття.

– Чи правда, що ідея назви роману «Необдумана Міловиця», за який ви отримали перемогу в конкурсі «Коронація слова» прийшла до вас, коли ви пилососили. Як ви надихаєтеся, коли здебільшого приходять ідеї щодо ваших творів?

– О, так, назва роману "Необдумана Міловиця", з яким я перемогла в конкурсі "Коронація слова" вигадала, коли я пилососила. Здебільшого "Муза" відвідує мене на прогулянках: коли ідеш, відволікаєшся від усього, маєш час подумати, подивитися довкола. Потім пригадуються якісь розмови, якісь історії, народжується сюжет,оповідання. Буває прихожу до дому – і записую. Трапляється, місяць нічого не пишу. Інколи ж, за добу пишу цілу повість. Отак назбирується, а потім виливається в історії.

Зінаїда Луценко: "Письменництво для мене – це як в дитинстві писати щоденники"

Зінаїда Луценко: "Письменництво для мене – це як в дитинстві писати щоденники"

Звідки берете теми для історій? Вони здебільшого вигадані, чи реальні?

– Взагалі я пишу про те, що чула, бачила і пережила. Мої історії можна назвати реальними. Їх мені розповідали старші жінки і мої сучасниці. В основу оповідань покладені реальні життєві факти та історії. Дещо трішечки я художньо домислила, але, то не далеко тікає від того, що було насправді. Наприклад, у мене є історії про моїх близьких подруг. Я знаю, як то сталось, що вони переживали. Виходить, що я пишу із життя. Є в мене фентезі, але більш відомі твори саме ті, що побудовані на реальних подіях.

– Після народження доньки у вас була перерва у творчості, з чим це пов’язано?

– Я тільки завершила навчання, вийшла заміж, народила дитину, пішла на роботу… і все це – одночасно, а мені лише 19 років. У мене за той період є два списаних товстих зошита. Я спостерігала за дитиною: як вона росла, як говорила, і занотовувала. Однак тоді був важкий час – 90-ті. Мої сучасники знають, пережили. Безгрошів’я. А гроші – це певна енергія. Коли їх маєш, це якась свобода. А коли їх немає, думка тільки про те, як їх здобути. Тому всі сили витрачалися на те, щоб вижити. Разом із тим, материнство накладає обов’язки: думаєш насамперед про дитину. Я була дуже сильно виснажена. А коли відпочила, набралась енергії, тоді знову почала творити.

– Ви довгий час працювали вчителькою і збирались опублікувати роман про шкільне життя. Коли покинули вчительські лави, вдалось його опублікувати?

Писався той роман так: от, було щось для мене важке, неймовірне, образливе, непереборне, а я не знала що робити. Я приходила зі школи, сідала і виписувала. Так він народився. Такий погляд із середини, на труднощі та важкості вчительського життя. То була, можливо, якась психотерапія для мене. Я його відправила на "Коронацію слова" в рік, коли в мене вийшла друком книга "Я, Миколайко…". І коли мені зателефонували з конкурсу, я думала, що саме він пройшов відбір видавців. Але ні. І я видихнула з полегшенням. Та книга, то якийсь катарсис. Вихлюп усього того важкого, негативного, критичного. І звичайно, мої колеги там би себе впізнали. Є там доволі кумедні речі і жорстокі, і епатажні. Зараз я навіть не готова запропонувати його комусь до друку, бо розумію, що я все рівно працюю в школі. Нехай і психологом, але в школі.

Зінаїда Луценко: "Письменництво для мене – це як в дитинстві писати щоденники"

Зінаїда Луценко: "Письменництво для мене – це як в дитинстві писати щоденники"

– Ви живете в маленькому містечку. Чи впливає це на можливості для письменника?

Нині кордони стерті через те, що є інтернет і можливість вільно подорожувати. Хіба що немає спілкування з такими людьми як я, віч на віч. Цього дуже б хотілось. Коли в мене є потреба, я їду в місто, іду в кінотеатр, спілкуюся зі своїми однодумцями. Звісно, в умовах того середовища в якому я живу, не вистачає спілкування. Та до письма, то не заважає. Звичайно хотілося б більше подорожей, бо це враження. Але це не залежить від місця де живеш.

– Чи знайомо вам відчуття фіаско? Що ви з нього для себе винесли в житті?

Я зараз розумію, що фіаско має бути у житті в кожного. Якщо відбувається неочікуваний крутий злет, він трошечки затьмарює, і виникає зіркова хвороба. Це, до слова, доволі серйозна річ. Фіаско вчить того, що процес важливий. І в житті у мене якось так складалося, те що я задумувала досягала. Тільки можливо проблема в тому, що я задумувала не так грандіозно, не так багато і не те, що можливо потрібно. Але якось коли я щось захотіла, воно стається. У 93-му у мене народилась донька, а в 95-му я вступила в університет. Важкі були роки дуже, було й таке, що мені не було що взути. Я в Умань поїхала у гумових чоботах, але вступила в університет попри все. Тому що я того хотіла. Так було і далі. Але фіаско ні, мені не подобається. Я не люблю програвати. Мої звершення маленькі, але нехай в них я буду переможницею.

– Колись ви мріяли стати золотим письменником України і отримати Шевченківську премію, про що мрієте зараз?

Я побачила по телевізору першу рекламу "Коронація слова". І подумала, що це якесь свято, це, якось так чудово! Як би і собі туди потрапити! Книгу "Необдумана Міловиця" (це історії про мою бабусю), спочатку я просто писала для себе, а потім, коли загорілася потрапити на "Коронацію слова" це була моя мета. Не стати письменником, а потрапити на конкурс. І я відправляла із року в рік свої твори. І раптом перемогла. Це було щось таке грандіозне здійснення мрії! Це було чудово! Тепер я мрію стати психологом, жити в Києві, продовжувати і розвиватись як письменниця.

– Що пишете зараз, над чим працюєте?

Десь я читала, що кожен майбутній письменник веде щоденник. І письмо для мене залишається до сих пір щоденником. Нещодавно я підготувала до друку збірку оповідань "Я вас люблю, Люся!". Це збірка історій про кохання. Про любов, краще сказати, бо про кохання якось вузько, а любов більш широке поняття. Моя аудиторія – це жінки, дівчатка від 15 до 115 років, а також звичайно чоловіки. Те, чим ми живемо – любов, гадаю, цікава всім. Чийсь досвід, тим паче я пишу з реальних історій, те що насправді відбувалось.

– Наскільки нам відомо, у вас нині є новий грандіозний проєкт. Розкриєте карти?

Наразі я здобуваю другу вищу освіту, вивчаю психологію, закінчую магістратуру. Я цікавилась психологією з 12-ти років. У мене є зошити, в яких я записувала свої думки. Я думала, то була філософія, а виявляється психологія. Потім навчалась по книгам. Неформально я здобула цю освіту вже давно. І вирішила, що в мене має бути офіційний диплом. Тож незабаром здійсниться ще одна моя мрія.

Спілкувалися Олена Захарова та Олексій Юрін

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди