"Ми розуміли, що можемо навіть не долетіти" — боєць "Азову" про те, як проривались у Маріуполь

"Ми розуміли, що можемо навіть не долетіти" — боєць "Азову" про те, як проривались у Маріуполь

Ексклюзивно
"Ми розуміли, що можемо навіть не долетіти" — боєць "Азову" про те, як проривались у Маріуполь
Боєць полку "Азов" на позивний "Сонце". 23 березня він та ще 30 бійців вилетіли на "Азовсталь". Фото: Veжа / надане Суспільному

Без достатньої кількості води, їжі й озброєння оборонці Маріуполя захищали місто 83 дні. Щоб доставляти припаси, медикаменти й підкріплення до оточеного металургійного комбінату "Азовсталь", екіпажі українських вертольотів Мі-8 долали щільну оборону російських ППО і авіацій. За даними української розвідки, всього відбулося сім місій із постачання на "Азовсталь" продовольства, озброєння й військових. У них брали участь 16 гелікоптерів Мі-8, з них російські війська збили два — під час п’ятого й сьомого вильотів.

У першій операції із прориву в Маріуполь брав участь і боєць полку “Азов” на позивний “Сонце”. 23 березня він та ще 30 бійців вилетіли на “Азовсталь”.

“Сонце” — корінний маріуполець. Ще у 2014-тому обороняв місто у складі підрозділу “Свята Марія”. З 2018-того по 2020-ий був хорунжим, ідеологом і сержантом по виховній роботі у “Національних дружинах”. Проводив вишколи й навчання.

В інтерв'ю Суспільному він розповів про те, як у перші дні полк “Азов” по суті з нуля формував нові батальйони для оборони столиці, як приймали рішення про прорив для деблокади Маріуполя та як вибиралися з “Азовсталі”.

"У моєму підпорядкуванні опинилося 200 людей, лише 10% з яких тримали у руках зброю".

Для мене війна не стала несподіванкою. За тиждень до того, як ми почули о четвертій ранку вибухи, я готував своє оточення до того, що вторгнення може розпочатися. 24 лютого я зустрів війну у місті Вишгород під Києвом, де ми живемо із сім'єю. О 09:00 зібрав невелику групу людей, здебільшого своїх друзів із якими у Вишгороді у нас власна справа – спортивний клуб “Легенда”. Із тренерами ми почали гуртувати навколо себе хлопців й вже о 13:00 зібрали 50 людей й разом підійшли під Вишгородський військомат. Знайшли воєнкома, пояснили, що у нас є хлопці із бойовим досвідом, всі спортивні, але воєнком почав годувати нас сніданками: “Чекайте, чекайте”. Почекали до 18:00. Й знову почули: “Чекайте, чекайте, чекайте”. Через півтори години військкомат закрився.

Тож я вирішив: треба зателефонувати з хлопцями з "Азова". Набрав друга “Крука”, Царство йому небесне. Він назвав локацію, куди необхідно під'їхати. З першочергових 50-ти охочих, надвечір нас залишилося 20. Наступного ранку о 07:00 ми всією групою зібралися біля мого будинку. Але група була ще меншою. Ми думали, що вже у цей день за декілька годин будемо приймати перший бій. Готових на це було лише восьмеро.

Я по максимуму спорядив хлопців тим, що готував ще до початку російського вторгнення: роздав усі, які мав тактичні кросівки, наколінники, штани у стилі мілітарі. Закупили що могли: воду, батончики, мінімальні сухпайки, ліки, антисептики, бинти, джгути. Приїхали на точку дислокації, де на той момент формувався перший батальйон, й з порогу друг "Крук" приголомшив мене фразою:

— О, "Сонце", привіт, очолиш роту.

Коли я побачив роту, яку мав очолити, я вжахнувся. Всі хлопці із бойовим досвідом на той час уже були задіяні у перших боях в складі першого батальйону. У моєму підпорядкуванні опинилося 200 людей, лише 10% з яких тримали у руках зброю.

Прямо в коридорі я почав формувати з них групи по 10 осіб. Призначати десятників, тридцятників. На місці одразу ж перевірили фізичну підготовку. Тим, хто не міг банально присісти чи кувиркнутися, пояснив, як вони можуть бути корисними: волонтерство, логістика.

Все треба було робити з нуля. Запитав у кого є автомобілі, хто знається у механіці. З них сформував автовзвод. Ми їх випадково обізвали “автоботами”, так вони називаються і досі. Свого знайомого, який займається будівельним бізнесом, призначив опікуватися фортифікаціями. Тих, які у мирному житті були рестораторами, попросив взяти на себе польову кухню й провізію. Тим, хто знається на логістиці, дав контакти на той момент не численних волонтерів. Потроху почали створювати медслужбу.

У рекрутинговий центр "Азову" продовжували приходити люди. Ми проводили співбесіди, відбір, формували більш-менш бойові групи. З ветеранів полку зробили інструкторів із тактики ведення польового, ближнього, міського бою. Паралельно з навчанням виводили хлопців на другу, на третю лінію, щоб вони "понюхали пороху", були пристріляними, посиділи під обстрілами й не боялися звуків війни.

У перші дні війни в Києві був повний хаос, ми ж намагалися якомога якісніше налагодити роботу. У такому шаленому режимі пройшов місяць.

"Ми розуміли, що можемо навіть не долетіти" — боєць "Азову" про те, як проривались у Маріуполь
Після повномасштабного вторгнення РФ 24 лютого Рада запровадила воєнний стан, люди масово заправляли авто, виїжджали з Києва. Затор на виїзді із Києва, 24 лютого 2022 р. Фото: УНІАН
“Ми зрозуміли, що станемо першою групою, яка спробує прорватися в Маріуполь на “вертушці”.

На початку квітня з'явилася інформація, що із ветеранів “Азову” формується група на деблокаду Маріуполя. На зборах штабу зробили оголошення, подали списки охочих нашому командиру. Чим ми туди діставатимемось, хто буде у складі групи ми до останнього не знали.

Увечері 23-го березня нас всіх зібрали "на точці". На прорив у Маріуполь відібрали 30 бійців, хоча охочих було більше.

— Збираємось на Маріуполь, ніхто нікому нічого не каже, — сказали усій групі.

Я тихонечко зібрав на базі своє екіпірування. Й разом з іншими бійцями ми рушили на на точку дислокації. Там перевірили аптечки, форму, щоб вже в Маріуполі не було несподіванок. І вночі з Києва рушили у напрямку Дніпропетровська. Перед нами стояли два вертольоти М-8. Ми зрозуміли, що станемо першою групою, яка спробує прорватися в Маріуполь на "вертушці". Ми були по суті експериментальними “вертушками”, тож розуміли: швидше за все можемо банально навіть не долетіти.

Завантажувались по 15 людей у ​кожен вертоліт, загрузили боєкомплекти, продовольство, фармацевтику для поранених на “Азовсталь” й вилетіли до Маріуполя. За кілька годин ми приземлялися на “Азовсталі”.

Перший вертоліт у правильному місці. Другий — ні. Поки ми екстрено вивантажувалися, пілот “вертушки” вступив у бій із кулеметним розрахунком. За мить на один кулеметний розрахунок у росіян стало менше. Не бажаю їм Царства небесного.

"Ми розуміли, що можемо навіть не долетіти" — боєць "Азову" про те, як проривались у Маріуполь
"Азовсталь" 2 травня, фото: батальйон "Азов"
"Нас запитали: "Хто хоче у саме пекло?"

Пілот благополучно вилетів, ми знайшли місце для укриття, зв'язалися з бійцями на "Азовсталі" та близько години чекали доки нас заберуть. А далі події розвивалися, як в американських бойовиках: прокотилися вантажівкою до бункера, спустилися в бункер, отримали дані щодо будівлі, розбились на групи, далі трьох чи навіть пяти кілометрова пробіжка по “Азовсталі” під артобстрілами з повним екіпірування. У штабі у нас взяли дані, перерозподілили залежно від військової професії, уміння користуватися зброєю й запитали:

— Хто хоче в саме пекло?

Я і ще кілька людей зголосилися. Далі автомобіль, катер, знову машина, нічна пробіжка Маріуполем. Наша група стояла на позиціях у центрі міста неподалік Драмтеатру.

Конкретно на нашій ділянці бої відбувалися не проти Російської Федерації, а проти бійців так званої псевдореспубліки "ДНР". На жаль, за вісім років війни навчилися воювати.

Співвідношення сил було страшне. Їх завжди у 20-30 разів більше, техніки у них в 20-30 разів більше. Кожні 5-10 хвилин авіаудари. Я не кажу, що вони били конкретно по наших позиціях. Не було зрозуміло куди вони б’ють. Міномет ти чуєш, а авіаудар просто відбувається.

"Попросив дати мені гранату й відступити, хотів наостанок зустріти "земляків" з подарунком".

Декілька днів інтенсивних боїв. Перші травмовані. Перша тактична евакуація. Наступного дня вранці вилазка. Кілька годин сну. І я прокидаюся від того, що вже точиться бій. Вступаємо у боротьбу. Частину нашої групи відрізають від основної. Треба витіснити противника, який засів у згорілій будівлі пострілом із “Мухи” (ручний протитанковий гранатомет — ред.). На жаль, іншого нічого не було.

Постріл. "Молоко" (простір навколо мішені — ред.) — неефективно. Заходжу з іншої позиції. "Муха" не спрацьовує. Є таке правило, якщо щось не спрацьовує, ти маєш зміститися. Розвертаюсь, щоб втекти із лінії вогню. Ловлю кулю в пах. Якби я стояв прямо до того, хто стріляв, то куля влучила б мені хребет. Натомість вона зайшла в пах і вийшла через сідницю, прорвавши сечовий міхур, зачепивши тазостегнову кістку.

Ноги підкосилися. Тієї ж секунди на руках я заповз за кут. Хлопці відтягли мене до підвалу. Далі стан напів притомності: сильний озноб, внутрішня кровотеча. На фоні чую: "Ми у жорсткому кільці".

До нас не можуть прорватися. Група "Алігатора" на сусідніх позиціях просить дати їм чотирьох бійців. У них таке ж становище. У відповідь мої хлопці повідомляють: "У нас вже троє трьохсотих". Моєму другові Максу куля влучила у передпліччя. На той момент я ще не був травмований, тож надав йому першу допомогу. Коли я "зловив кулю" вже Макс відтягував мене вцілілою рукою. З нами на цих позиціях була ще невелика група моряків із цивільного мореплавства. Молоді хлопці. Хоч вони й не були до цього воїнами, боролися дуже гідно. Один із них теж отримав поранення.

У мене почалася істерика. Я ж прилетів воювати, а тут таке дурне поранення. Попросив дати мені гранату, намагався змусити їх відступати з цих позицій. Хотів наостанок зустріти кілька своїх земляків з подаруночком. Та Макс вихопив у мене гранату, повідомив по рації, що у нас важкий трьохсотий.

Група "Алігатора" на той момент вже відбила у себе атаку. Хлопці прорвалися до нас на позиції. Розбили кільце “ДНРівців”. Евакуювали пораненого морячка і мене. Макс вийшов сам.

На той момент я вже був напів свідомому стані. Щоб не знепритомніти, гриз губу з усієї сили. Розгриз до крові, аби лиш "не вирубитися". Далі швидка. Катер. Бункер. Шпиталь "Азовсталі". Стіл. Світло операційної. Сон. Операція. Бункер. Купа трубок, які із мене стирчать. Мізерне харчування. Мінімум води. Волога. Пил. Купа поранених побратимів. Думка про те, що ми залишатиметесь тут до деблокади Маріуполя. У в такому стані — більше тижня.

"Ми розуміли, що можемо навіть не долетіти" — боєць "Азову" про те, як проривались у Маріуполь
Укриття на території "Азовсталі", де українські військові тримали оборону. Там також переховувались цивільні, був облаштований шпиталь для поранених. Фото: Дмитро Козацький "Орест"
"Ми до останнього не розуміли, чи вилетимо звідти живими".

В одну з ночей до нас забігли хлопці.

— “Сонце”, “Буйвол” та ще кілька людей, готуйтеся, — вигукнули до нас.

Якимось дивом стався ще один виліт на "Азовсталь". І ось нас, найважчих лежачих поранених, вирішили евакуювати, поки була така можливість. Одягнули теплі речі. Нас поклали на ноші й повезли до точки евакуації. Ми до останнього не розуміли, чи вилетимо звідти живими.

Місця у "вертушці" було мало. Друг "Буйвол" всю дорогу провів у нас на руках. Ворог відкрив по вертольоту вогонь. Вони випустили по нас 12 ракет. Весь хвіст вертушки в дірках від кульових. Та на щастя, всі залишились живі.

А далі було лікування, попереду ще місяці реабілітації і знову в бій.

Єдине, про що я зараз жалію — що отримав таке безглузде поранення. Але це війна. Не все залежить від наших умінь. Мені не пощастило. Я радий лише, що хлопці, які мене евакуювали, витягли "Муху", яка не спрацювала, перезарядили і вона все ж таки вистрілила. Друг, який мене евакуював каже: "Сонце", не хвилюйся, ми твою "Муху" таки використали. Даючи зрозуміти що той, хто мене поранив, "підсмажився".

Про своє рішення поїхати в Маріуполь не жалію. Я не міг прийняти іншого рішення. На той момент там було багато моїх друзів, хлопців, які приходили до мене на вишколи. Це ті, з кого я свого часу виховував майбутніх "азовців". Плюс Маріуполь — моє рідне місто. Я там народився і виріс. Я не міг не бути там.

Читайте також

"Місце моєї смерті і мого життя" — захисник Маріуполя опублікував фото з "Азовсталі" і закликав поширювати їх

Сто днів. Ключові події повномасштабної війни Росії проти України

Війна в Україні. Всі новини.

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди