"Військові не вірили, що я до них доїхав". Історія чернівчанина, який возить гумдопомогу на передову

"Військові не вірили, що я до них доїхав". Історія чернівчанина, який возить гумдопомогу на передову

"Військові не вірили, що я до них доїхав". Історія чернівчанина, який возить гумдопомогу на передову
Фото: Суспільне Чернівці

Волонтер з Чернівців від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну возить гуманітарну допомогу — за цей час проїхав приблизно 15 тисяч кілометрів. Раніше він служив в АТО та боровся за Маріупольський аеропорт, зараз розвозить допомогу в деокуповані містечка та військовим на лінії розмежування. Волонтер перевозить їжу, одяг, амуніцію та медичну техніку, а на шляху минає десятки блокпостів. Задля його безпеки розповідаємо історію анонімно.

"У Бородянці тіла лежали прямо на дорозі"

Буча, Бородянка, Ірпінь... Коли я заїжджав у Бородянку, мені сказали їхати не менше, ніж 140-150 кілометрів за годину, бо по лісу ще бігають диверсійно-розвідувальні групи та переодягнені буряти. У місті загинуло багато мирних людей, серед них закатовані. Дуже багато таких, яких знайдуть не тепер, а через роки. Біля Бородянки є кілька сіл, де на парканах пише "Тут діти", а під цими ж воротами — купа розбитої техніки. Машини були побиті, попалені, постріляні.

"Бус завантажуємо так, що боюсь, щоб колеса не полопали". Історія волонтера, який возить гумдопомогу на передову
Напис на паркані. Фото надав волонтер.

Переважно ми возили їжу. Також привозили людям буржуйки, бо вони жили у підвалах. У перші дні після деокупації Бородянки люди, які вижили, не мали нічого. Уявіть собі: приходить старенька бабуся, брудна вся і каже: "Синку, я навіть не маю де помитись". Тоді я взяв пляшку води, щоб вона хоча б лице та руки вмила.

Люди раділи, що ми прийшли, що вдалось позбулись окупантів, але вони мали страх. Страх за кожен рух, кожен погляд — вони боялись. Як це все згадуєш, то сльози на очі навертаються.

"Бус завантажуємо так, що боюсь, щоб колеса не полопали". Історія волонтера, який возить гумдопомогу на передову
Зруйновані будинки. Фото надав волонтер.

"Мікроавтобус вантажимо так, що боюсь, щоб колеса не полопали"

Зараз возимо гуманітарку до "гарячих" точок. У мікроавтобус вантажимо приблизно дві з половиною тони. На схід треба їхати понад добу, бо це майже тисячу кілометрів. Не скрізь можна їхати швидко. А туди як приїжджаємо, знаходимо хлопців, розвантажуємось, з хлопцями говоримо.

Запоріжжя, Дніпро – блокпост на блокпосту. Заїхав в місто – блокпост, виїхав – блок пост. Проїхав 400 метрів – там село якесь і знову блокпост. " – А що везеш? – А те везу. — Ну давай, швиденько їдь. Хто його знає, що до вечора ще буде", – казали військові. Це їхній обов’язок: перевіряти кожну машину, яка щось перевозить. Я хлопців розумію і не засуджую.

"Бус завантажуємо так, що боюсь, щоб колеса не полопали". Історія волонтера, який возить гумдопомогу на передову
Військові з гуманітарною допомогою. Фото надав волонтер

Інколи хлопцям на блокпостах щось підкидую: якусь тушкованку, сигарети. Але, як правило, вони відмовляються від допомоги і кажуть: "Ми поки що в тилу, ти їдеш на "передок", то краще вези туди, там хлопцям більше потрібно". А там хлопці кажуть: "А нам не треба, йди цивільним пороздавай, бо нам і навезли, і держава дала". І тоді починаю пакети з їжею роздавати мешканцям. От бачу: жінка з двома дітьми йде. Вони тримаються за спідницю і видно, що "бідовані-згорьовані". Через сльози даю пакет – вони плачуть дякуючи. Це психологічно важко.

"Бус завантажуємо так, що боюсь, щоб колеса не полопали". Історія волонтера, який возить гумдопомогу на передову
Пакунки з гумдопомогою . Фото надав волонтер

"Коли служив в АТО, волонтери так само допомагали мені"

Починалась моя історія просто. У 2015-2016 роках я служив в АТО. Тоді так само волонтери допомагали мені. Вони одягнули всю нашу спецроту. Тоді були такі ж проблеми як і зараз: форма, взуття, одяг, бронежилети. Тепер, коли розпочалась повномасштабна війна, ми зібрались разом з іншими волонтерами та створили фонд, щоб допомагати військовим на передовій.

Два тижні тому я був на Донеччині. Я завозив обладнання у військовий госпіталь під Покровськом. Ми перевозили хлопців у більш спокійне місце.

"Військові на Донеччині не могли повірити, що я туди проїхав". Історія чернівчанина, який возить гумдопомогу на передову
Фото надав волонтер

Канонаду Часте стріляння з багатьох гармат. чути добре. Особливо коли їдеш, а воно як гупне, то піде хвиля і мікроавтобус з боку в бік хитається, розгойдується. Стараюсь зловити, щоб по тій ґрунтовці не викинуло. Це страшний адреналін. Завжди думаєш, чи доїдеш туди, чи не доїдеш. А якщо доїдеш, чи щось в тебе не прилетить.

Історію волонтера дивіться у відео.

Читайте також

Зустрічали людей на кордоні та готували їжу на фронт. Фото буковинських волонтерів

За гроші з Євробачення Притула купив 10 баггі для армії у волонтерів з Буковини

Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини

Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected]

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди