Волонтер з Чернівців від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну возить гуманітарну допомогу — за цей час проїхав приблизно 15 тисяч кілометрів. Раніше він служив в АТО та боровся за Маріупольський аеропорт, зараз розвозить допомогу в деокуповані містечка та військовим на лінії розмежування. Волонтер перевозить їжу, одяг, амуніцію та медичну техніку, а на шляху минає десятки блокпостів. Задля його безпеки розповідаємо історію анонімно.
"У Бородянці тіла лежали прямо на дорозі"
Буча, Бородянка, Ірпінь... Коли я заїжджав у Бородянку, мені сказали їхати не менше, ніж 140-150 кілометрів за годину, бо по лісу ще бігають диверсійно-розвідувальні групи та переодягнені буряти. У місті загинуло багато мирних людей, серед них закатовані. Дуже багато таких, яких знайдуть не тепер, а через роки. Біля Бородянки є кілька сіл, де на парканах пише "Тут діти", а під цими ж воротами — купа розбитої техніки. Машини були побиті, попалені, постріляні.
Переважно ми возили їжу. Також привозили людям буржуйки, бо вони жили у підвалах. У перші дні після деокупації Бородянки люди, які вижили, не мали нічого. Уявіть собі: приходить старенька бабуся, брудна вся і каже: "Синку, я навіть не маю де помитись". Тоді я взяв пляшку води, щоб вона хоча б лице та руки вмила.
Люди раділи, що ми прийшли, що вдалось позбулись окупантів, але вони мали страх. Страх за кожен рух, кожен погляд — вони боялись. Як це все згадуєш, то сльози на очі навертаються.
"Мікроавтобус вантажимо так, що боюсь, щоб колеса не полопали"
Зараз возимо гуманітарку до "гарячих" точок. У мікроавтобус вантажимо приблизно дві з половиною тони. На схід треба їхати понад добу, бо це майже тисячу кілометрів. Не скрізь можна їхати швидко. А туди як приїжджаємо, знаходимо хлопців, розвантажуємось, з хлопцями говоримо.
Запоріжжя, Дніпро – блокпост на блокпосту. Заїхав в місто – блокпост, виїхав – блок пост. Проїхав 400 метрів – там село якесь і знову блокпост. " – А що везеш? – А те везу. — Ну давай, швиденько їдь. Хто його знає, що до вечора ще буде", – казали військові. Це їхній обов’язок: перевіряти кожну машину, яка щось перевозить. Я хлопців розумію і не засуджую.
Інколи хлопцям на блокпостах щось підкидую: якусь тушкованку, сигарети. Але, як правило, вони відмовляються від допомоги і кажуть: "Ми поки що в тилу, ти їдеш на "передок", то краще вези туди, там хлопцям більше потрібно". А там хлопці кажуть: "А нам не треба, йди цивільним пороздавай, бо нам і навезли, і держава дала". І тоді починаю пакети з їжею роздавати мешканцям. От бачу: жінка з двома дітьми йде. Вони тримаються за спідницю і видно, що "бідовані-згорьовані". Через сльози даю пакет – вони плачуть дякуючи. Це психологічно важко.
"Коли служив в АТО, волонтери так само допомагали мені"
Починалась моя історія просто. У 2015-2016 роках я служив в АТО. Тоді так само волонтери допомагали мені. Вони одягнули всю нашу спецроту. Тоді були такі ж проблеми як і зараз: форма, взуття, одяг, бронежилети. Тепер, коли розпочалась повномасштабна війна, ми зібрались разом з іншими волонтерами та створили фонд, щоб допомагати військовим на передовій.
Два тижні тому я був на Донеччині. Я завозив обладнання у військовий госпіталь під Покровськом. Ми перевозили хлопців у більш спокійне місце.
Канонаду Часте стріляння з багатьох гармат. чути добре. Особливо коли їдеш, а воно як гупне, то піде хвиля і мікроавтобус з боку в бік хитається, розгойдується. Стараюсь зловити, щоб по тій ґрунтовці не викинуло. Це страшний адреналін. Завжди думаєш, чи доїдеш туди, чи не доїдеш. А якщо доїдеш, чи щось в тебе не прилетить.
Історію волонтера дивіться у відео.
Читайте також
Зустрічали людей на кордоні та готували їжу на фронт. Фото буковинських волонтерів
За гроші з Євробачення Притула купив 10 баггі для армії у волонтерів з Буковини
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected]