"Ми залишаємось, щоб тримати місто". Історія жительки тимчасово окупованого Херсона

"Ми залишаємось, щоб тримати місто". Історія жительки тимчасово окупованого Херсона

Ексклюзивно
"Ми залишаємось, щоб тримати місто". Історія жительки тимчасово окупованого Херсона
Фото: Суспільне Херсон

3 місяці тому війна в Україні вийшла з Донбасу і анексованого Криму на всю територію. Вже за тиждень до Херсона зайшли російські війська і для містян почався фільм жахів наяву. Це час руйнівного страху, невимовного болю від втрат, упертих сподівань і несамовитої віри у визволення. У це однаково вірять і херсонці, які поїхали, і херсонці, які залишились. Світлана з родиною прийняли рішення з міста не їхати. Своєю історією вона поділилась з Суспільним.

Ми вирішили не їхати. Не тому, що нікуди, не тому, що немає грошей, не тому, що згодні жити на росії. А тому, що Херсон – це наше місто, це місто нашої сили, місто нашого життя і не знайшлося валізи, щоб усе його туди вмістити.

У тебе щоразу зупинялося серце, коли люди виходили зі спільних чатів, бо ти розумів, що вони їдуть.

Спершу було дуже страшно, коли містяни почали виїздити масово. Твої друзі їхали потайки і дзвонили вже з підконтрольної ЗСУ території. У тебе щоразу зупинялося серце, коли люди виходили зі спільних чатів, бо ти розумів, що вони їдуть. Хтось не активний у соцмережах, значить теж десь у дорозі.

Я весь час шукала підтвердження правильності прийнятого рішення, звертала увагу на різні дрібниці і дуже засмутилась, коли на сусідньому подвір’ї не побачила песика, який зранку завжди грався з котом, але трохи заспокоїлась, коли біля будинку поруч з’явилась випрана білизна. Вона і досі там висить час від часу, а це означає, що там живуть люди.

Херсонці в окупації поводяться по різному

Херсонці в окупації поводяться по різному. Хтось поставив життя на паузу, вивівши власний закон збереження енергії, щоб більше її залишилось на відбудову після перемоги. Хтось навпаки наполягає на тому, що життя не можна відтерміновувати через окупантів. Хтось присвятив себе турботі про родину і людей та тварин, які поруч, бо так склалося, що окрім тебе допомогти їм зараз нікому.

Хтось наполегливо шукає роботу, бо вже нічим годувати дітей. Хтось без сумніву приймає російську гуманітарку і торгує на повну товарами з Криму. А хтось збирає гуманітарну допомогу і примудряється доставити її у зону інтенсивних боїв, бо навіть там залишаються мирні жителі. Хтось шукає рідних, які виїхали і не виходять на зв'язок. Можливо, їх вже немає серед живих, як і тих, кого окупанти вивели з дому і довго не повертають.

Мені з окупантами тісно на одній території, тому намагаюся не перетинатися з ними.

За все душа не просто болить, вона розривається, бо ти усвідомлюєш усю трагедію свого народу, але разом з тим ти розумієш, що на передовій і у селах поруч з нею, де окупант не тільки стріляє, а і краде та гвалтує, – пекло і твою ситуацію, якою б складною чи страшною вона не була, з тим не порівняти.

Ти інтуїтивно шукаєш людей, близьких тобі по духу, хто поділяє твої думки і прагнення, хай навіть це не твої знайомі, ти віртуально примикаєш до якогось волонтерського руху, шукаєш способи підтримати рідних і сусідів.Мені з окупантами тісно на одній території. Тому намагаюся не перетинатися з ними, щоб зберегти психіку у більш – менш стабільному стані.

У тебе несподівано вивільнилося багато часу і його треба заповнити, інакше можна з’їхати з глузду.

З часом розумієш, що твоя обізнаність у подіях і постійний інтерес до новин шкодять твоєму здоров’ю, бо від люті і безсилля вискакує серце і страждаєш від безсоння. Починаєш дозувати інформацію і більше займати руки, щоб дурні думки у голову не лізли.

«Дякуючи асвабадітєлям», тобі зранку вже не треба поспішати на роботу, школярі дочасно закінчили навчальний рік, ти не чекаєш гостей, не готуєшся до їх приходу, бо багато друзів виїхали, а тим, хто залишився, якось не до гостин. У тебе несподівано вивільнилося багато часу і його треба заповнити, інакше можна з’їхати з глузду. Шукаєш різну роботу по хаті чи на дворі. Все, що було до цього хоч якось механізоване, знову перейшло у ручний режим. У бік різні кухонні комбайни, міксери, блендери.

Ми залишаємось, щоб тримати місто, щоб не дозволити наповнити його якимись зайдами і знищити у ньому український дух.

Міський голова говорить, що у Херсоні залишилось більш ніж половина жителів, додалися і переселенці з гарячих точок. Всі ці люди дуже сильно ризикують, але треба вистояти і вижити. Ми чуємо звуки боїв навколо Херсона, в місті теж лунають вибухи і автоматні черги. Розуміємо, що за нас борються. Додають сил і надії херсонські партизани, які все голосніше про себе заявляють.«Нова влада» розказує про свої міфічні плани, на які ніхто не зважає, бо часу на їх реалізацію ЗСУ не дасть.

Ми залишаємось, щоб тримати місто, щоб не дозволити наповнити його якимись зайдами і знищити у ньому український дух. Ми залишаємось, щоб зустріти наших захисників і пройти цей шлях визволення. Про це говоримо не лише ми у родині. У нас багато однодумців. Нас підтримують ті, хто поїхав, але дуже вже хоче повернутись, а хтось вже і повертається. Разом з тим є знайомі, які виїхали назавжди. Війна підштовхнула до кроку, який вони довго не наважувались зробити.

А мені війна показала, як сильно я люблю своє місто. Я пишаюсь своїми земляками, які виходили на мітинги проти окупації і голіруч зупиняли ворожу техніку. Весь світ побачив, що Херсон – місто героїв. Віримо у ЗСУ! Чекаємо їх з нетерпінням! Молимося за них! Нехай тільки будуть живими наші захисники. У нас попереду дуже багато роботи.

Читайте також:

  • "Їх познайомила і назавжди розлучила війна". Історія Героя України та його дружини з Херсонщини.
  • "Щодня мрію, як я повернусь, відчиню двері, зварю каву і сяду в мамине крісло". Історія переселенки з Каховки

Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон

Підписуйтесь на Суспільне Херсон у Viber

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди