“Нас робить людьми мистецтво, за нього ми й воюємо” — історії українських експолонених

“Нас робить людьми мистецтво, за нього ми й воюємо” — історії українських експолонених

“Нас робить людьми мистецтво, за нього ми й воюємо” — історії українських експолонених
Сергій Захаров, фото: Суспільне

У вересні минулого року Володимир Зеленський передав генсеку ООН Антоніу Гутеррешу список із майже 450 українців, яких на той час утримували у РФ й на тимчасово окупованих територіях. Їх було більше, проте з 2014-го відбулося декілька обмінів. Після 24 лютого 2022-го частина з колишніх полонених, як от режисер Олег Сенцов або журналіст Станіслав Асєєв пішли воювати. Частина — як, наприклад, Ірина Довгань — мешканка Донецька, яку вісім років тому катували, прив’язану до стовба, займається волонтерством. У День пам’яті жертв політичних репресій Суспільне розповідає історії ще двох українських експолонених.

“Війна — це натхнення. Займаюся тим, що люблю”

Сергій Захаров потрапив у полон у 2014-му. Він малював карикатури на бойовиків так званої “ДНР”, на вулицях рідного Донецька розвішував зображення, зокрема військового злочинця Ігоря Стрєлкова. Що не сподобалося окупаційній владі.

“Нас робить людьми мистецтво, за нього ми й воюємо” — історії українських експолонених
Робота Сергія Захарова, фото: Суспільне

“Я не очікував, що хтось буде шукати художника, який щось там зробив, щось намалював”, — розповідає Сергій. Однак, його затримали. У  полоні він пробув майже два місяці. До нього, каже Сергій, застосовували тортури.

“Нас робить людьми мистецтво, за нього ми й воюємо” — історії українських експолонених
Робота Сергія Захарова, фото: Суспільне

“Перший день — це поламані ребра, інсценування розстрілу, підвали. Це навіть не тюрма — жодних умов там немає, люди розміщуються просто на підлозі. Це був короткий період, але цього достатньо для будь-якої людини, щоб зрозуміти, що це і є “руський мір”, як він прийшов до тебе, до твого міста”, — пригадує Сергій.

“Нас робить людьми мистецтво, за нього ми й воюємо” — історії українських експолонених
Сергій Захаров, фото: Суспільне

Після звільнення художник переїхав до Києва. Найкращою реабілітацією після пережитого, за словами Сергія, для нього було створення коміксу “Діра”.

У ньому митець розповів про досвід в полоні. Цю книгу переклали й видали вже майже 10 мовами. Нині Сергій і надалі продовжує малювати, його роботи представленні на багатьох європейських артмайданчиках, зокрема на Венеційській бієнале.

“Нас робить людьми мистецтво, за нього ми й воюємо” — історії українських експолонених
Комікс Сергія Захарова, фото: Суспільне

“Нас робить людьми мистецтво, за нього ми й воюємо” — історії українських експолонених
Комікс Сергія Захарова, фото: Суспільне

“24-го лютого я заходжу в майстерню, дивлюсь по стінах. Думаю: Божечки, що я робив усе життя? Це нікому не потрібно, якесь штучне, ні для кого, надумане. Є тільки одне — життя або смерть. Все. Чорне і біле, решти не існує”, — каже художник.

“Я почав розуміти, що те, що нас робить людьми — це мистецтво, і за нього ми якраз і воюємо”, — розповідає Сергій про стимул все ж працювати далі.

“Нас робить людьми мистецтво, за нього ми й воюємо” — історії українських експолонених
Сергій Захаров, фото: Суспільне

“Воював і буду воювати до останнього подиху, поки не переможемо”

Сергій Захаров воює проти окупанта мистецтвом. Інший звільнений полонений — Роман Терновський, з перших днів війни долучився до територіальної оборони, і нині перебуває на Ізюмському напрямку на Харківщині. Терновського затримали 2017-го року в Ростові-на-Дону, коли він приїхав до хворого сина. ФСБ Росії змушували українця зізнатися у плануванні теракту.

"Інвалід — не інвалід, є інфаркт — немає інфаркту, буду воювати поки не переможемо”.

“Електрошокери, струм. У мене був інфаркт, не знав, що він виник, і мікроінсульт. Удари по голові — це пережити можна, але струм — це дуже жорстко”, — пригадує Роман, як з нього намагалися вибити зізнання.

“Нас робить людьми мистецтво, за нього ми й воюємо” — історії українських експолонених
Роман Терновський, фото: Суспільне

Та чоловік не зізнався у тому, чого не вчиняв. Натомість йому інкримінували участь в екстремістській організації. За гратами Роман Терновський провів два роки, після чого йому заборонили в'їзд на територію РФ і вивезли на кордон з Україною. Після Роман жив у Києві, переніс ще один інфаркт та операцію на серці. А в кінці 2021-го поїхав в Ізюм, де народився, аби отримати військовий квиток. Бо, каже, знав — війна буде.

“Логіка підказувала, що війна буде, бо, пройшовши полон, поспілкувавшись з ФСБшними виродками, я розумів, що вони не залишать нас. Питання, які вони тоді ставили, давали розуміти, що вони будуть іти на все, аби захопити наші території”, — говорить Роман.

З перших днів повномасштабного вторгнення Терновський — в територіальній обороні Ізюма: “Отак я і воюю з двома інфарктами й стентом. Інвалід — не інвалід, є інфаркт — немає інфаркту, буду воювати до останнього подиху, поки не переможемо”.

Читайте також

"Якщо очікування перейде у розчарування, нам буде важко зберегти людей" — інтерв'ю з мером тимчасово окупованого Херсона

"Якось вони це все роблять — із задоволенням" — звільнений з полону староста на Херсонщині про катування й допити

"Я помираю кожен день", "Це не війна, це вбивства" — що розповіли родичі захисників "Азовсталі"

"Отруєння ненавистю триває дуже довго": Ярослав Грицак про Другу світову, ставлення росіян до України і "вату" в головах

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди