Іде третій місяць російського полону Юлії Паєвської.
Повномасштабна російсько-українська війна триває вже майже три місяці. На початку травня Організація об'єднаних націй (ООН) опублікувала дані щодо цивільних українців, які загинули внаслідок військового вторгнення Росії за підтримки Білорусі. За офіційною статистикою, було вбито 3 381 особу, ще 3 680 було поранено. При цьому в ООН зазначають, що ці цифри можуть бути в рази вищими, адже інформація з регіонів, де велись і ведуться інтенсивні бойові дії, надходить із великою затримкою.
Не кращою є ситуація з українцями, що перебувають у російському полоні. У квітні під час брифінгу віцепрем'єрка України Ірина Верещук заявила, що на той момент у полоні перебувало близько 700 українських військових і близько тисячі цивільних. Відомо, що серед них була й українська парамедик Юлія Паєвська, позивний якої "Тайра".
Читайте також: Вона допомогла дістати з-під завалів 66 жінок, дітей, літніх людей. Історія парамедикині Тайри, яка потрапила у полон РФ
"Тайра" із 2014 до 2018 року була добровольцем-парамедиком, після чого два роки служила за контрактом на сході України. У 2020-му Паєвська демобілізувалась і думала про завершення військової кар'єри, готувалась до виступу на Invictus Games. Однак напередодні початку повномасштабної війни Юлія повернулась до Донбасу, аби знову рятувати людей на добровольчих засадах. Саме під час вивезення постраждалих "зеленим коридором" до Запоріжжя з тимчасово окупованого Маріуполя парамедик потрапила до полону.
Із березня з "Тайрою" немає зв'язку, але її родина робить усе можливе, аби про неї дізналась світова спільнота та допомогла з визволенням. Так, 19-річна донька Юлії Паєвської, Анна-Софія Пузанова, вирушила на Ігри Нескорених до Гааги. Як сказала Анна-Софія в інтерв'ю для Суспільне Спорт, вона взяла участь у Invictus Games "не замість мами, а для мами".
Читайте також: "Україна стоїть на захисті миру". Збірна України виступає на Іграх Нескорених із особливою місією
"Я була в захваті від того, що мама допомагає людям"
Медичною справою "Тайра" почала займатись ще під час Революцї Гідності, викладала тактичну медицину. Дівчина зауважила, що тоді їй було лише 11 років, але вона добре розуміла, чим займалась матір.
"Я ставилась до цього завжди тільки добре. Я була в захваті від того, що мама допомагає людям", – підкреслила Анна-Софія.
Уже після подій на Майдані у 2013-2014 роках "Тайра" почала їздити на фронт як доброволець, надавала там медичну допомогу, згодом створила довборольчий підрозділ парамедиків "Ангели Тайри" із базою під Маріуполем.
"Часу приїздити додому до Києва в неї зовсім не було. Маму я могла не бачити кілька місяців, вона приїздила на тиждень, максимум – на два. Звичайно, її діяльність вплинула на мене. Із 2014 року я, може, і не знаходилась на території бойових дій, але розуміла, що це. Коли в тебе родина пов’язана з армією та фронтом, починаєш трохи раніше усвідомлювати, що таке війна, яка роль у ній цивільної і військової людини, влади. Ти бачиш ці речі прозоріше, ніж інші діти", – зауважила Анна-Софія.
Попри високий ризик у роботі мами, донька Юлії Паєвської зізналась, що спокійно до цього ставилась, адже база "Тайри" була не безпосередньо на лінії розмежування, там був більш-менш стабільний зв'язок. За словами Анни-Софії, вони зідзвонювались майже кожного вечора – саме тоді в Юлії був вільний час, коли вона не виїздила на виклики. Цей алгоритм застосовувався родиною "Тайри" і з початком повномасштабної війни у 2022-му. Однак із кожним днем проблеми зі зв'язком збільшувались, а бої в Маріуполі та навколо нього ставали запеклішими.
"Мені з самого початку здавалось, що з Маріуполем буде серйозна біда. Я дуже вірю в хлопців і дівчат із ЗСУ, у парамедиків і волонтерів. Але я усвідомлювала, яка ціна в Маріуполя для росіян. У мене не було ніяких ілюзій, що вони не проб’ються, що їм не потрібен буде Маріуполь. Я розуміла, що це буде один із основних пунктів, який їм буде необхідний", – наголосила Анна-Софія.
"Місця в госпіталі вже не було, навіть для того, аби поспати кілька годин у куточку"
Анна-Софія Пузанова зазначила, що зв'язок із Юлією Паєвською був стабільним до четвертого березня – тоді вперше "накрили" мережу в Маріуполі та в сусідніх населених пунктах. "Тайри" не було онлайн кілька днів, однак потім вона сконтактувала з родиною, знайшовши місце, де ловив телефонний зв'язок.
"Із початку війни всі розмови не були довготривалими. Зазвичай складались із «привіт, як справи?» Була лише одна розмова, де вона розказала дуже коротко, що коїться. Мені врізався в пам’ять один момент. Мама мені сказала, що вона кілька днів поспіль виїжджала на виклики, завозила людей у госпіталь. Місця в госпіталі вже не було, навіть для того, аби поспати кілька годин у куточку. У той момент вона якраз шукала собі місце, аби відпочити", – розповіла донька Юлії Паєвської.
Уже 14 березня "Тайра" знову перестала виходити на зв'язок. Але цього разу Анна-Софія відчула, що щось пішло не так, адже раніше її матір завжди приїжджала приблизно на одне й те саме місце, аби поспілкуватись із родиною, запевнити, що все гаразд.
"Ми з татом не знали, що сталось, намагались себе заспокоїти тим, що просто немає зв’язку. Увечері 16-го березня моя подруга кинула мені скріншот зі статті, де йшла мова про те, що мама потрапила в полон. Тоді це ще було недостовірне джерело інформації, але «дзвіночок» уже був. Після цього ми зв’язались із нашими знайомими, і вони підтвердили – вона потрапила в полон", – сказала Анна-Софія.
"Я побачила в неї на обличчі замащений синець – він був зеленуватого кольору"
"Перші емоції, що я відчула від цієї ситуації з полоном – це лютий гнів, – підкреслила донька Юлії Паєвської. – Тобто я не була пригнічена, я була розлючена, бо я навіть ніяк не могла їй допомогти".
Після того, як "Тайра" потрапила в полон, інформація про неї не з'являлась протягом наступних шести днів, а тоді в ефірі російського телеканалу НТВ вийшов сюжет разом із Юлією Паєвською. У ньому вона зверталась до тих, "від кого залежала евакуація з Маріуполя". Вона наголосила, що в місті залишалось чимало цивільних жителів, а ситуація ставала дедалі гірше. Водночас Паєвська ні разу не згадала ні російську, ні українську сторону.
"Коли я побачила сюжет, то видихнула, адже мама була жива, скоріше за все, у більш-менш нормальному стані, бо вона їм потрібна для пропаганди. Це давало нам гарантію того, що вони [росіяни] ставитимуться до неї, може, не так по-звірськи, щоб вона була в змозі говорити.
Авжеж, я роздивлялась її і прислухалась до того, що вона говорить. Я намагалась зрозуміти її стан. Мене тримав у напрузі той факт, що на ній дуже багато одягу. Він усе перекривав. Мама в цьому сюжеті ще дуже сильно терла груди, а в неї астма. Також я побачила в неї на обличчі замащений синець – він був зеленуватого кольору.
Але щодо того, що вона казала і що про неї казали в цьому сюжеті...Від мене їй великий респект. Моя мама така людина, яку не змусиш говорити, що вона не вважає за потрібне, навіть під дулом пістолета, автомата, кулемета – неважливо. Усе це інтерв’ю було побудовано лише на тому, що голос за кадром вигадує нісенітницю без жодних фактів, аби це підтвердити. А моя мама казала все більш-менш, як є насправді", – зауважила Анна-Софія.
На думку доньки Юлії Паєвської, її матір могли взяти в російський полон, зважаючи на її медійність і на те, що вона допомагала українцям, що перебували в зоні бойових дій. При цьому Анна-Софія сумнівається, що російські військові погодяться зробити обмін за участю її матері. Із 22-го березня жодних нових відомостей про "Тайру" немає.
Читайте також: "Таких хлопців і дівчат на візках будуть тисячі". Збірна "нескорених" закликала не мовчати про війну
"Я приїхала на Ігри не замість мами, а для мами"
Ще перед початком повномасштабної війни Юлія Паєвська готувалась до Ігор Нескорених. Їх двічі переносили через пандемію COVID-19 і, зрештою, вони мали відбутись у 2022 році в Гаазі. Паєвська була єдиною жінкою, яка увійшла до складу збірної України на Invictus Games. Вона мала брати участь у змаганнях зі стрільби з лука та з плавання, але плани змінило вторгнення Росії до України.
Уже після того, як "Тайра" потрапила в полон, її донька Анна-Софія прийняла рішення їхати в складі української команди, аби розказати про те, що сталось із її мамою якомога ширшій аудиторії. За словами дівчини, у середньому вона давала по 4-7 інтерв'ю за день для іноземних ЗМІ, але по-справжньому прикути до себе увагу українка змогла після здобуття "бронзи" в стрільбі з лука.
"Я приїхала [до Гааги] як частина дипломатичної делегації, як підтримка. Але 16-го квітня мені запропонували піти на тренування та познімати те, як я стріляю з лука. Уже більше року Netflix знімає документальний серіал про Ігри Нескорених, і моя мама була однією з головних героїнь, тобто там повинна була бути ціла серія, присвячена їй, її підготовці та тому, що, на жаль, не сталось – її виступу. Тому за мною ходила знімальна група. Вони знали, що я займалась стрільбою з лука, плюс – мама мала б виступати в цій дисципліні. Тому ми вирішили познімати, як я тренуюсь", – розповіла Анна-Софія.
Коли Анна-Софія разом зі знімальною групою домовлялась про зйомку з організаторами Ігор Нескорених, ті запитали, чи не хоче вона взяти участь у змаганнях. Дівчина відмовилась, але вже того ж вечора до неї звернувся менеджер, що відповідав саме за стрільбу з лука на Invictus Games. Він запропонував українській спортсменці зробити показовий виступ у рамках офіційного турніру. Ба більше, уже записав її до переліку учасниць без її відома.
"Мені одразу сказали: якщо я щось виграю, то мене не будуть нагороджувати, я не буду йти в офіційний залік. Думаю, вони не очікували, що я зможу нормально виступити за такий короткий термін підготовки. Таким чином у нас виникла проблема, коли я виграла бронзову медаль. Однак усе вирішилось – ми розділили її [з канадійкою Амелі Шунар]. Адже мені було б дуже совісно, якби я забрала у ветеранки медаль", – зізналась учасниця Ігор Нескорених від України.
Читайте також: Донька полоненої Юлії Паєвської "Тайри" виграла "бронзу" для України на Іграх Нескорених
Анна-Софія зазначила, що відчувала змішані емоції після того, як виграла медаль. З одного боку, це були її перші змагання, і вона не тримала лук у руках майже пів року, а з іншого – у Гаазі мала б виступати її мама Юлія.
"Знаєте, я приїхала на Ігри не замість мами, а для мами. Тому мені, авжеж, дуже сумно, що так склалось. Це мої перші змагання, це дуже цінний досвід. Але все ж таки повинна була виступати мама. Якби була мама, вона б узяла «золото»", – підкреслила донька Юлії Паєвської.
До слова, цю нагороду Анна-Софія виборола ще й у 19-й день свого народження, тож, як згадала українська спорстменка, тоді журналісти не давали їй і двох метрів пройти спокійно. Працівники медіа пропонували українці інформаційні платформи, аби розповісти про полон "Тайри" та безперервно висловлювали підтримку Україні й українському народу.
"Як маму звільню, то можу поплакати"
Наразі головне завдання, що перед собою поставила Анна-Софія, – це боротьба з російською пропагандою. Дівчина підкреслила, що хоче доносити правду таким чином, аби нема чого було протиставити її аргументам. Її головним девізом на Іграх була фраза: "Make truth, not war".
Саме заради того, аби розповсюджувати правду, яка б допомогла наблизити Україну до перемоги у війні з Росією, Анна-Софія залишилась на ще кілька тижнів за кордоном після змагань у Гаазі. Серед її планів було виступили перед великою іноземною аудиторією та розповісти про те, що відбувається в Україні. Зокрема, українка вже виступила в Страсбурзі перед представниками Європейського парламенту.
"Я розповідаю про те, що сталось конкретно в моєму випадку і прошу світову спільноту долучитись до визволення моєї мами. Бо немає жодної інформації про неї. Її захопили в полон, потім ролик [НТВ] опублікували – і все. Ми не знаємо, де вона і в якому вона стані. Як ми зрозуміли, то її не збираються обмінювати. Так що наше головне завдання – звернути увагу світової спільноти, світових лідерів. Вона вже не є військовослужбовцем, вона – звичайна цивільна людина, парамедик і волонтерка. Тому ми звертаємось до світу з проханням врятувати її", – наголосила Анна-Софія.
Полон Юлії Паєвської триває вже майже два місяці, коли повномасштабна війна в Україні – майже всі три. Однак на запитання, чи змушували її всі ці обставини плакати, 19-річна Анна-Софія відповіла стримано та спокійно:
"Я не дуже схильна плакати. Я – людина дії. Посидіти, поплакати – це іноді базова потреба, аби заспокоїтись. Я не плакала в перший день повномасштабної війни, узагалі в лютому не плакала. Я більше була зайнята тим, що координувала своїх знайомих, допомагати їм. Коли ж я дізналась, що мама в полоні, то так, мене пробило трохи. Це нормально. Однак із того моменту – ні. Знаєте, є ще сльози гніву. Я коли плакала, то більше злилась. Треба маму визволяти, їй допомагати. Часу на те, аби розчулитись, немає. Як маму звільню, то можу поплакати".
Що відомо
- Юлія Паєвська – 53-річна українська парамедик. До 2014 року Юлія займалась айкідо та була дизайнеркою.
- У квітні 2014 Юлія створила навчальний курс із тактичної медицини. Поступово почала працювати волонтеркою-парамедиком у зоні лінії зіткнення на сході України.
- Із 2018 до 2020 року Юлія була військовослужбовицею і очолювала евакуаційне відділення 61-го мобільного шпиталю в Маріуполі. У 2022 році парамедик знову вирушила на схід України для надання медичної допомоги постраждалим, але вже як волонтерка.
- У березні 2022 року "Тайра" потрапила в російський полон. Наразі про неї нічого невідомо.
- У команду Invictus Games Юлія Паєвська потрапила ще у 2020 року. На змаганнях у Гаазі Паєвська мала б виступати в плаванні та в стрільбі з лука. Збірна України провела кілька акцій #SaveTaira в Гаазі, аби звернути увагу світової спільноти та допомогти визволити українку з полону.
