Історії вимушених переселенців, які понад місяць живуть у дитсадочку в Ужгородському районі

Історії вимушених переселенців, які понад місяць живуть у дитсадочку в Ужгородському районі

Історії вимушених переселенців, які понад місяць живуть у дитсадочку в Ужгородському районі
Суспільне Закарпаття

Понад місяць вимушені переселенці живуть у дитячому садочку "Сонечко" в селі Ратівці Ужгородського району. Наразі в закладі перебувають 40 людей з різних регіонів України. Про це Суспільному розповіла директорка Аліса Мормуль.

За її словами, для вимушених переселенців тут готують, також їм розмістили спальні місця.

31-річна Ірина – вимушена переселенка з Києва. Жінка разом з дітьми живе в дитячому садочку в селі Ратівці. Розповідає, як провели перші дні війни. "Вночі пролунали сирени. Як завжди, ми з дітьми спустилися у своє бомбосховище. Просиділи там до 6-ї ранку. Пролунав відбій тривоги і ми піднялись. Через 40 хвилин знову пролунали сирени. Почули вибухи, затремтіли вікна. Діти злякались. Ця постійна напруга, коли ти підіймаєшся у квартиру і чекаєш, коли воно прилетить, чи прилетить, чи не прилетить. Дуже емоційно виснажує і важко стає. Діти почали лякатися і ми вирішили все покинути і поїхати", — розповіла жінка.

Ірина каже: сумують за домівкою, тому планують повернутися до Києва. "Ми до останнього не хотіли покидати свої домівки, але стало дуже лячно не за себе, а за дітей. Тому зібрали речі, все як було, так і поїхали на вокзал. Сіли в потяг евакуаційний, дякуємо, що нас прихистили тут. Хочеться дуже назад, додому, повернутися до школи, до садочків нашим дітям. Плануємо повернутись додому, але чекаємо, коли настане мир", — розповіла переселенка.

40-річна Ганна в Ратівці приїхала з села Бузова Київської області. Каже: з сім’єю жила в 5 поверховому будинку. Коли почалися обстріли, ховалися в підвалі будинку. "У нас були рюкзаки з документами, з водою. Взяли це й побігли у підвал. Там провели кілька годин. Люди почали нам кричати: "Виходьте, бо у вас горить будинок". Коли трішки менше почали стріляти, ми побігли до школи. У нас там в нашому селі було бомбосховище в підвалі школи. У школу теж стріляли, але підвал витримував. Там 200 людей переховувалося. Там ми провели ніч. Обстріли продовжувалися. Було страшно там знаходитися. Люди почали сідати в автівки, які були цілі, і їхати цілими сім’ями разом з тими, кого брали", — розповіла Суспільному жінка.

Історії вимушених переселенців, які понад місяць живуть у дитсадочку в Ужгородському районі
Суспільне Закарпаття

Ганна каже: разом з дитиною сіла в евакуаційний автобус, а чоловік їхав позаду колони мотоциклом. "Він через пів години телефонує і каже: "Пака, я тут потрапив у аварію. Кров з мене тече". Намагався нас наздогнати, бо ми не знали, куди їхати. Всі таблички були зняті. Ми їхали через села, бо на центральній дорозі були обстріли. Коли їхали, нам дорогу показували на блокпостах й казали: "Їдьте туди і туди". Він боявся нас загубити. Дякую, що приїхала швидка, приїхали та його забрали в лікарню. Ми сюди приїхали потягом. Волонтери нам допомагали завжди. Ми викликали швидку й направили в Ужгородську міську лікарню. Зараз він там знаходиться", — розповіла переселенка.

Ганна каже: не мають куди повертатися: "Квартира в нас в Бузові, там дуже-дуже розгромлено. Місцеві і тероборона кажуть, що все вже розігнали, танки і все очистили, але повертатися не можна, бо там багато мін і все це потрібно почистити. Будинок зруйнований дуже-дуже-дуже сильно. У нас перший під’їзд, другий під’їзд – там половина завалена, тому що якраз на бік траси виходить і звідти танки попадали дуже багато разів. Це в нас там квартира. У Маріуполі в нас мати живе, там також квартира, тобто повертатися нам нема куди. Планувати майбутнє поки не можемо".

Історії вимушених переселенців, які понад місяць живуть у дитсадочку в Ужгородському районі
Суспільне Закарпаття

Ольга Шевченко з Херсонщини. Каже: спочатку разом з іншими їх евакуювали в Миколаїв. Жили вони в дитячому садочку. Далі вирішили їхати на захід України. "Нам запропонували їхати у Львів. Ми записалися. Ми їхали у Львів, але нам порекомендували люди їхати в Ужгород. Моя сім’я, нас четверо людей, вирішили їхати все ж в Ужгород. Я вас усіх дуже люблю, люблю Україну і чекаю перемоги. Я готова стати на коліна перед цілим світом, щоб наші діти, наші воїни, наші мирні жителі залишилися живими", — каже жінка.

Галина Балагура з родиною приїхала з Києва, розповідає: "Спочатку ми ховалися в підвалах від їхнього бомбардування, потім 5 березня ми вирішили тікати з Києва, тому що там неможливо було знаходитися. Ми доїхали потягом до Львова і сіла на той потяг, який був, і приїхали сюди. Потім ми плануємо повертатися до Києва, як тільки все це закінчиться, ми хочемо повернутися у своє рідне місто. Далі їхати ми не плануємо, ми плануємо вертатися в Київ".

Історії вимушених переселенців, які понад місяць живуть у дитсадочку в Ужгородському районі
Суспільне Закарпаття

Директорка дитячого садочка "Сонечко", де живуть вимушені переселенці, Аліса Мормуль каже: приймають людей понад місяць. Для них в закладі готують, а вихователі займаються з дітьми. "Прибули перші переселенці, спочатку 25 людей. Ми теж повинні були підготуватись до прийому людей не тільки фізично, але й морально, адже знали, який важкий шлях вони подолали, які труднощі пережили. Діти були морально виснажені. Ми надаємо їм усіляку допомогу: годуємо, готуємо сніданки, обіди та вечері. З малечею малюємо, бавимось. З дітьми ходимо на ігровий майданчик, аби вони відволіклись та забули, чому опинилися тут. У нас були люди з Києва, Харкова, Чернігова, Луганська, Маріуполя та багатьох інших місць України", — повідомила директорка.

Читайте також:

Читайте нас: у Telegram, Viber та Instagram

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди