З 24 лютого, коли почалася повномасштабна війна, аби захистити рідних та місто, миколаївець Олександр Глущенко пішов до лав територіальної оборони Миколаївщини. Дружину з донькою відвіз в інший регіон. Підтримують зв'язок на відстані.
Вже протягом місяця подружжя Глущенків спілкується у телефонному режимі. Намагаються телефонувати один-одному щодня. Проте у місцях виконання бойових задач не завжди є зв'язок.
"Намагаємося розмовляти на якісь побутові теми: як вони, що вони робили вдень, що нового донька зробила. В неї просто якраз такий період, коли вона росте і змінюється, щодня якісь нові навички. Їй рік і три місяці, то вона якраз зараз розвивається, період становлення", — розповів Олександр.
Родина була готова до війни, говорить Олександр. Більшість речей були зібрані, а Олександр вже мав плани йти до лав територіальної оборони.
"Я прокинувся, сказав їй збирати речі. Донька ще спала, а дружина вже о 5:00 почала збирати речі. Потім я вже приїхав о 9:00, ми дозбирали речі їхні, я завантажив їх у машину і ми поїхали. Ми зібралися з хлопцями у нас в штабі, обговорили план дій, заправили автомобілі. Потім я вивіз сім’ю свою, приїхав у місто і ми всі вступили до лав територіальної оборони", — сказав Олександр.
Зараз Олександр майже весь час перебуває за містом, виконує бойові завдання, тренується. Востаннє був у Миколаєві півтора тижня тому. Вперше з початку війни п’є каву. Сьогодні має вихідний. Привести себе до ладу, знайти батарейки та необхідне для тероборони — плани на сьогодні.
"Ми приїхали з завдання, поки у нас такий відпочинок, декілька днів. Я бачу, що місто змінилося. Я тиждень тому проїжджав у місто, бачив, що людей мало, автомобілів мало. Зараз дивлюся, люди ніби трохи приходять до тями, йдуть на роботу. Це дуже добре, що в нас починається життя в місті", — розповів чоловік.
Читайте також: "Приїхав з Німеччини, аби захищати Миколаїв — інтерв’ю з бійцем ТрО та волонтером Іллею Шполянським"
Місяць війни був важким, але страху немає, говорить Олександр. Ділиться спогадами за цей період.
"Дуже багато людей їхали з Херсонського напрямку, багато дітей, сім’ї, які втратили своїх родичів, і діти, які втратили батьків, евакуюють їх всіх. І з інших напрямків, де були ворожі обстріли, люди поранені їхали, з різною тяжкістю поранень: від легких уражень м’яких тканин до важких поранень, де людина на межі смерті", — розповів Олександр.
Шикування, тренування, укріплення позицій та виконання бойових завдань — такі нині будні Олександра. Мотивація єдина — перемога.
"Країна у нас одна і її потрібно захищати. Я хочу, щоб моя донька жила у вільній Україні — це найголовніше", — сказав Олександр.
