Капелан возить людей та гуманітарну допомогу, в крамницях напівпорожні полиці, а сільрада стала аптекою та центром соціальної допомоги.
Кореспонденти Суспільного побували у Галицинівській громаді та дізналися, як живуть у прифронтових зонах на Миколаївщині та де розміщують людей, чиє житло зруйноване.
Вулиці села Лимани порожні. Поодиноко проїжджають автомобілі, на асфальті сліди від важкої гусеничної техніки.
Продавчиня місцевої крамниці Надія Тищенко розповідає про наявний асортимент та часові рамки активності населення.
"З грошима працюємо, картка працює, на "олівець" зараз ніхто не пишеться. М’ясо, ковбаси — все це завозиться постійно, але їх швидко розбирають. Зранку привезла — в обід вже немає нічого. Тобто ви бачите, що і людей зараз немає. Зранку прибігли, скупились і побігли по домівках", — розповідає Надія Тищенко.
У коридорах сільради лежать пакунки з речами та взуттям, провіант. На столі старости замість повсякденних паперів розкладені ліки — на зараз це аптека. Медикаменти люди забирають за заздалегідь сформованим замовленням.
Доїхати у Лимани або виїхати можна двома шляхами: ловити попутні автівки, або скористатися послугою капелана Анатолія.
Чоловік служить в місцевій церкві та десять разів на день возить жителів громади. Підприємства-перевізники в цьому напрямку зараз не працюють.
"Зараз займаюсь перевезенням людей з села Лимани, Лупареве. Це наш маршрут 114 "Лупареве — Миколаїв". Коли почалася війна, я запропонував, не міг всидіти вдома: давайте щось робити. Можу пісок возити, можу продукти возити, а староста каже: "Зробімо маршрут "114" і будемо возити людей". Так ми і почали возити людей", — розповів капелан Анатолій Марков.
До місцевої сільради в сподіванні знайти житло для шістьох членів родини приїхала Олена. Жила в цій же громаді, але в іншому селі. Питання вирішують у телефонному режимі.
"У Прибузькому все розвалене. Тобто ми шукаємо якийсь прихисток, щоб розміститися. Сказали під’їхати до господарки і нам буде житло", — каже Олена.
Народилась в Росії, але понад 40 років живе в Україні, вільно володіє державною та до нещодавно виховувала дітлахів в дошкільному навчальному закладі Тетяна Ряженко.
"Саме головне зараз — це перемога, адже Україна — це наша ненька! І ми її повинні захищати. І ми обов’язково переможемо. І на нашій землі, на нашій Україні буде мир. І буде сонце світити і обійматимемо своїх онуків, дітей та правнуків", — розповіла місцева жителька Тетяна Ряженко.
