Хмельницький спортсмен Сергій Нагорний: "Я не тікатиму з міста ніколи!"

Хмельницький спортсмен Сергій Нагорний: "Я не тікатиму з міста ніколи!"

Хмельницький спортсмен Сергій Нагорний: "Я не тікатиму з міста ніколи!"
Фото: Суспільне Поділля

Хмельницький олімпійський чемпіон Сергій Нагорний на початку війни записав та виклав у соцмережах звернення до спортивної еліти. Передусім, каже, до російських і білоруських спортсменів і тренерів із закликом не вірити російській пропаганді та підтримати українців. Відтоді минуло три тижні, і тепер, каже спортсмен, його думка про колишніх колег, товаришів по збірній команді СРСР, змінилася докорінно. Суспільне дізнавалося, чому.

На Олімпійських іграх у Монреалі у 1976 році тоді 19-річний хмельницький спортсмен Сергій Нагорний з напарником, білорусом Володимиром Романовським, у байдарці-двійці стали чемпіонами в заїзді на тисячу метрів та здобули срібло на п’ятсотметрівці.

Відтоді й дотепер, розповідає заслужений майстер спорту, він товаришував з усіма, хто був у збірній Союзу. Більшість, каже, живуть в Росії, в Москві. Саме до них і звернувся чемпіон у соцмережах. Каже, що хотів розповісти правду про військові злочини проти України і її мирних людей: "Ми були однією командою, ми їли з однієї тарілки, ми разом приносили спортивні перемоги. А зараз білоруси і росіяни ракетами й танками знищують мою країну! Люди, схаменіться! Виходьте, зупиніть війну! Що ви робите? Ця війна вбиває не тільки нас, вона вбиває й вас! Слава Україні!"

За його словами, сподівався, що його авторитет серед спортивної еліти і давня дружба допоможуть донести правду. Та, каже, помилився: "Я звертався до всіх, хто мене знає, абсолютно до всіх, хто міг прочитати мої пости, які мають відношення до спорту. В Москві в мене друзі були, там непробивна взагалі ідеологія. Їм так задурили голови, що вони зовсім не розуміють, що відбувається в них і в Україні. Вони живуть в своєму світі, зомбовані".

Із його слів, ніхто з російських спортсменів і тренерів йому не повірив. Тому, каже, навіть шкодує, що затіяв з ними марну полеміку: "Я б зараз по-іншому звернувся. Звернувся до солдатів наших, щоб вони не брали ні полонених, ні поранених, а тільки повертали російських фашистів в целофанових мішках додому. Тому що навіть на цинкові домовини вони не заробили. Вони бомблять ракетами наші мирні міста, вбивають старих, дітей і жінок. І яке ще може бути до них ставлення?"

Та каже, що сподівається достукатися до здорового глузду білорусів: "В мене дуже багато друзів білорусів, але країна з їхнім батькою стоїть на межі війни. Хоча народ не хоче, але їх можуть заставити воювати в якості гарматного м’яса. Я тому ще хочу звернутися до них, щоб вони переглянули свої позиції".

Каже, знає спортсменів, в тому числі білоруських, які воюють тепер за Україну. Та чимало українських спортсменів, теперішніх й колишніх, які пішли на фронт чи в загони тероборони. Сам він, озповідає, після операції на серці воювати не йде, але й свого міста не залишить нізащо: "Я не міг покинути свою країну, своє місто. Я народився тут, я тут тренувався, в цій спортивні школі, на цій річці. І я тепер побіжу від цих фашистів? Та не буде цього ніколи!".

Новини Супільне Поділля - у Вайбер та Телеграм

На початок