Про слонів, або Як у Харкові опираються пригніченню. 21-й день навали

Про слонів, або Як у Харкові опираються пригніченню. 21-й день навали

Про слонів, або Як у Харкові опираються пригніченню. 21-й день навали
Майдан Свободи у Харкові після атаки 1.03.2022. Фото: Павло Дорогой

Сьогодні була погана ніч. Вчора був поганий день, а за ним — погана ніч. Не вщухали обстріли, розриви, було кілька великих ракетних ударів. Від них здригається земля за кілька кілометрів, і містом котиться луна, а потім — сморід від згарища.

Двадцять перший день опору російській агресії — погляд із Харкова.

Не скотитися у відчай, а ще гірше — апатію, байдужість допомагає мережа. Слабкий, уривчастий інтернет — як повітря — проникає навіть у бетонні сховища. Демотиватори вантажаться довго, але зрештою відкриваються. Часом засмучуєшся, бо жарт несмішний, але переважно радієш дотепності.

Здається, стільки гумору українці не генерували з часів перших тижнів Майдану — безцінна національна риса, рятівний вітамін сміху у кризові миті.

А якщо серйозно — це творення міфології на наших очах. Великий епос, який назавжди залишиться в історії української нації: викрадені танки, роззброєні "асвабадітєлі", спійманий голіруч вовк.

Десять днів тому гучні розриви розбудили вночі батька. Я кажу:

— Президент оголосив, що Харків отримав звання міста-героя!

— О, так оце ми чуємо святковий салют?!

В одному з чатів (раніше їх називали домовими, будинковими, а тепер як — підвальними?) обговорювали фейк про розтрощений артилерією зоопарк: мовляв, містом бігають голодні хижаки. Новина ширилася мережею, набувала деталей: хлопець ледь врятувався, вдершись на дерево.

Реакція чату:

— Слонів там немає? Я б узяв слона, в нього вантажопідйомність хороша.

— Слон же, напевно, їсть як слон…

— Треба мавп на ворогів нацькувати, вони швиденько техніку розберуть на запчастини.

— До нас у двір також дві левиці заходили: одна руда, інша сіра, котячий корм їли.

В будинку, де після тривалої перерви відновили електрику, чоловік пішов перевірити вікна у квартирі сусідів, які евакуювалися. Відкрив холодильник:

— Так от що малося на увазі під хімічною атакою!

Великі компанії розважаються у підвалах — грають в ігри: "Що перше я зроблю після війни", "Як прекрасно, що в нас…" — кожен відповідає по колу. Я наспівую "Батько наш Бандера", але тихенько, бо вокал мій сам по собі є зброєю масового ураження, яку, кажуть сусіди, варто заборонити.

Ми слухаємо радіоперехоплення розмов російських солдатів з матерями і дружинами. Усвідомлюючи пропагандистську (в хорошому сенсі) функцію цих записів. Вони додають впевненості у мить слабкості. Байдужа російська мати, яка на оповідь сина про смертельну небезпеку скаржиться, що унітази подорожчали. Це вкотре маніфестує вже не відмінності, а прірву між нами і "ними".

Ми лишаємося на зв’язку, скільки стає заряду телефона. Наша спільність — наша зброя. Я бачила в мережі роздратовані дописи-звернення до тих, хто евакуювався з України і робить боляче тим, хто залишився, "благополучними" фото і розповідями. Мене такі публікації навпаки розраджують: я наполегливо прошу друзів писати мені саме про мирне життя. Щоби не втрачати розуміння норми, щоби не викривлялася шкала. Мене тішить, що люди у безпеці.

Учора я обіймала друзів і колег. Коротке побачення, десять хвилин розмови, недопитий міцний солодкий чай. І завтра знов обніму. Це — безцінно.

Читайте також

Прапор над Харковом: день 19

Зійшла потужна хвиля панічної масової евакуації: день 18

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди