Від простих жителів до фешн-індустрії: коротка історія української моди часів незалежності

Від простих жителів до фешн-індустрії: коротка історія української моди часів незалежності

Від простих жителів до фешн-індустрії: коротка історія української моди часів незалежності

Українська культура — це не лише музика, кіно та книжки, про які ми багато пишемо. Це ще й світ моди, дуже тісно переплетений як із розвитком держави, так і з культурним прогресом. Ми вирішили пригадати основні моменти розвитку модної індустрії в Україні: що носили наші громадяни на початку незалежності та як вітчизняна мода виокремилась у щось по-справжньому творче та особливе.

Читайте також: "Коротка історія українського гумору. Від Сковороди до Зеленського"

У що і як одягались прості українці в буремні 90-ті

Якщо говорити про початок 90-х, тоді взагалі-то було не до моди. У державних магазинах не те що бракувало одягу — не було продуктів через неймовірний рівень інфляції. Щоби просто купити черевики, вистоювали довжелезну чергу, яка могла тягнутись і цілий день. Держава не контролювала ситуацію, тому з’явився так званий "вільний ринок": продавці почали самі встановлювати ціни й торгувати на "товкучках", стихійних речових ринках. Ціни були зависокі, покупці обурювались — так українці й познайомилися з поняттями "торгувати/торгуватись".

мода 1

Оскільки товарів власного виробництва було відверто мало, то з’явився попит на продавців із величезними баулами в клітинку, які привозили з сусідніх Польщі, Венгрії та інших країн необхідний одяг за низькою ціною. Власне, так і виникло інше важливе поняття української моди — речові ринки з приблизно однаковим на вигляд шматтям, у яке вбирається майже пів країни. "На шопінг" їздили на Троєщинський ринок у Києві, 7-й кілометр в Одесі та по регіонах — наприклад, у Хмельницький чи Івано-Франківськ.

Від простих жителів до фешн-індустрії: коротка історія української моди часів незалежності

Одяг "преміум-сегменту" можна було придбати на Петрівці та Володимирському ринку в столиці: якісні речі з натуральних матеріалів, ціна на які встановлювалась уже в доларах. Справжнісінька еліта України спочатку одягалась у фірмових ательє і так званих "будинках моделей", де їм робили речі на замовлення, які могли обходитись у кругленьку суму — скажімо, 1000$ за плаття чи вечірній костюм. Буквально за кілька років одяг цих дизайнерів еволюціонував від строгих костюмів-двійок до розкішного і сексуального вечірнього вбрання. Тому що публіка вимагала більшого, а головне, тому що в ряди скромних заступників міністрів і дружин народних депутатів увірвалися перші поп-зірки і телеведучі.

Що в цей час відбувалося в індустрії моди

Важливий момент, який відрізняв моду 1990-х від сьогоднішньої — її близькість до народу та авангардизм, дух свободи, творчого пошуку. Початок 90-х був кризовим періодом через те, що відбувався болісний процес становлення держави. Довжелезні черги, купони, талони. Ті, хто прагнули створювати одяг, стикалися з базовими труднощами: де купити тканину, фурнітуру, аксесуари.

Тому творчість була тісно пов’язана з речовими ринками, вже тоді процвітав модний сьогодні ресайклінг (від англ. recycling — творча переробка матеріалу), коли звичним речам — однаковим малиновим піджакам і светрам з ангори — додавали хоча б трохи оригінальності. Були популярними блузки з "мокрого шовку". Виготовляли з того, що було в наявності. Не розкошували, але компенсували це фантазією та творчим підходом.

Від простих жителів до фешн-індустрії: коротка історія української моди часів незалежності

Звісно, жодних спецкурсів, де вчили б на дизайнера одягу, ще не існувало, тому люди навчались самостійно. На щастя, були спеціальні видання. Шили за викройками з журналу "Бурда", в’язали за ними ж — і собі, і чоловіку, і дітям. Дуже часто стара бабусина сукня йшла на переробку — і з неї робили, скажімо, вишукані штани.

Важливі дати української модної індустрії

1994 рік. Киянин Олексій Залевський, лялькар і гример, який нещодавно закінчив одразу два факультети Одеського театрально-декораційного училища, показує на київському фестивалі "Alta Moda" колекцію "Пристрасті за пляшкою". Практично без будь-якого промо — це був його перший публічний показ — він представив дотепне шоу. Театральні за своєю природою костюми Залевського "працювали" як модні об'єкти і створювали революційно нові образи й силуети, до яких глядач у малиновому піджаку, звісно, ще не звик. "Спектакль" справив фурор і став дуже затребуваним — тоді про успіх колекції судили за кількістю пропозицій показати її ще раз.

Від простих жителів до фешн-індустрії: коротка історія української моди часів незалежності

1996 рік. Колекція "Сексуальні іграшки" Олесі Савенко. "Мама" українського модного авангарду, Олеся почала відшивати речі у 1993-му. Й одразу ж стала робити їх епатажними: дивними, жорстокими, специфічними. Дизайнерку цікавили заборонені теми сексуальності та гомосексуальності, які вона і розвивала у своїй творчості, а покази колекцій перетворювала на справжні шоу з якісною режисурою.

1997 рік. Після декількох спроб організувати модний показ національних масштабів формується команда: Ірина Данилевська, Володимир Нечипорук, Сергій Бизов, Лілія Пустовіт, Соня Забуга. Пишеться лист до Палати моди Франції з проханням надати положення про проведення Тижня моди. Після отримання факсу з усіма правилами в Україні влаштовується перший на пострадянському просторі офіційний Тиждень моди.

1997 рік. Виходить проєкт художника Арсена Савадова "Мода на кладовищі" — найскандальніша та найвідоміша фешн-зйомка часів незалежності України. На тлі справжнього похорону, що відбувався на Південному кладовищі Києва, фотографу позують манекенниці, які рекламують фірмовий одяг. Підписи під знімками свідчать: "Туфлі від ... ціна 350 доларів", "Блузка від ... ціна 250 доларів".

Від простих жителів до фешн-індустрії: коротка історія української моди часів незалежності

1999 рік. Після дефолту 1998 року з’являється найяскравіша і домінантна тенденція української моди: використання національного колориту, етнічних мотивів. Першою її підхопила Лілія Пустовіт, яка перевинайшла "етно" і зробила коллекцію плать з тими ж візерунками, що зображені на традиційних жупанах та хустках Центральної України.

2001 рік. Дебютна колекція дизайнерки Айни Гассе, яка зверне на себе увагу не тільки профільної індустрії. До дизайнерів почнуть придивлятись і політичні іміджмейкери. Уже згодом саме Айна створить знамените сіре плаття Юлії Тимошенко, яке запам’ятає кожен українець. А родину Ющенків будуть одягати одразу дві львівські дизайнерки: Оксана Караванська та Роксолана Богуцька.

Від простих жителів до фешн-індустрії: коротка історія української моди часів незалежності

2004 рік. Помаранчевий колір стає хітом сезону через однойменну революцію, а свою першу колекцію на Ukrainian Fashion Week показує молодий Андре Тан, якому судилося стати одним із найбільш комерційно успішних дизайнерів на території України.

2010 рік. Дебют "Київських днів моди", які згодом трансформуються в Mercedes-Benz Kiev Fashion Days. Таким чином Україна отримає одразу два Тижні моди, які почнуть між собою негласну конкуренцію. UFW — більш традиційний, а Kiev Fashion Days — притулок молодих дизайнерів та сміливих дебютантів. Саме завдяки активній роботі KFD Київ починають помічати на світовій карті моди, сюди приїздять закордонні інсайдери, а публікації робіт українських дизайнерів на Vogue Italy чи продаж їхнього одягу в закордонних бутиках — уже не виключення з правил та привід для гордості, а звичні речі. Тобто інтеграція у світові модні процеси відбулась.

Читайте також: "Кохаймося: великий гід українською еротикою"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди