"Коли помирають, я теж плачу" - у день жінок-лікарів сумські медики поділилися історіями

"Коли помирають, я теж плачу" - у день жінок-лікарів сумські медики поділилися історіями

"Коли помирають, я теж плачу" - у день жінок-лікарів сумські медики поділилися історіями
Суспільне Суми

3 лютого - Міжнародний День жінок-лікарів. У цей день, 200 років тому, народилася перша в історії лікарка Єлізабет Блеквел, до неї жінкам не дозволяли здобувати медичну освіту. У день свята кореспонденти Суспільного поспілкувалися з лікарками 5 Сумської міської лікарні.

"Коли помирають, я теж плачу" - у день жінок-лікарів сумські медики поділилися історіями

Людмила Стеценко – завідуюча приймальним відділенням ділиться: "Коли помирають, я теж плачу. І коли радіють, я теж радію. Коли вже привозять і зовсім не можна нічого зробити – все одно робимо, все одно рятуємо, все одно допомагаємо, ну ви ж знаєте, на все Божа воля".

"Коли помирають, я теж плачу" - у день жінок-лікарів сумські медики поділилися історіями
Людмила Стеценко – завідуюча приймальним відділенням.

Людмила Стеценко в дитинстві вагалася: стати артисткою, вчителькою або лікарем. Цьогоріч буде 39 років як обрала медицину. Сьогодні Людмила Олександрівна очолює приймальне відділення лікарні, вона та її колеги – перші, хто зустрічають пацієнта. Жінка розповідає: "Я дуже люблю свою професію, я дуже люблю своїх хворих, я люблю надавати їм допомогу. Коли людина на тебе дивиться благаючими очима, ти для цієї людини можеш зробить все, аби вона одужала і звідси пішла здоровою".

"Коли помирають, я теж плачу" - у день жінок-лікарів сумські медики поділилися історіями

Наталія Кондратюк керує відділенням, яке створили для надання медичної допомоги невиліковним хворим. Каже, що в роботі важливо налаштуватися на те, аби пацієнти не бачили її розпачу. Їх завдання – піклуватися хворими в останні дні їхнього життя.

"Коли помирають, я теж плачу" - у день жінок-лікарів сумські медики поділилися історіями
Наталія Кондратюк – завідувачка відділення паліативної та хоспісної допомоги.

Жінка говорить: "Моє завдання, як і моїх колег - зробити все, щоб забезпечити якість життя останніх днів. Це важко, але це потрібно. Людина не повинна залишатися сама, людина не повинна терпіти біль, людина повинна відчувати, що вона ще комусь потрібна".

Пані Наталія розповідає, що не збиралася стати лікарем, але вирішила, що ця професія – завжди потрібна. З того часу минуло майже чотири десятки років – і вона впевнена у своєму виборі. Говорить: "Ця робота спонукає до постійного самонавчання, ця робота прививає любов до людей, вчить мудрості, вірі, що ти допоможеш навіть в тих випадках, які стають, здавалося б, неможливими для лікування".

Читайте Суспільне у Telegram

Долучайтесь до спільноти у Viber

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди