Марія Креховець, за мемуарами якої нині досліджують український емігрантський рух ХХ століття, народилась у селі Іванівка, що на Охтирщині Сумської області. Книгу "Через вогонь над водою", побудовану на спогадах жінки про українських емігрантів в Новій Зеландії, упорядкувала і видала власним коштом мешканка Австралії Наталія Пошивайло-Тавлер. Але на момент видання невідомо було, де ж насправді народилась авторка щоденників. Про те, що вона – уродженка саме Іванівки нині Охтирського району, з’ясувалось після виходу матеріалу Суспільного про полковника УНР (також емігранта до Нової Зеландії) Миколу Харитоненка. Протягом життя Марія Креховець, побоюючись за рідних, які лишилися в Україні, і їх можливе переслідування КДБ, у своїх записах ніколи не згадувала місце свого народження.
Із родини в селі залишилась сама мати
Нині у селі Кириківка, сусідньому з Іванівкою, звідки родом авторка спогадів Марія Креховець, живе її троюрідна сестра Антоніна Суховєєва.
Жінка каже, що листувалися вони з 1999 року і до смерті Марії у 2001-му. Говорить, що після Другої світової з усієї родини Марії в селі лишилася тільки її мати Параска Новікова.
“Тоді юнаків, дівчат, забирали на фронт – мобілізували, і Петра теж мобілізували, це брат Марії. Він або ж десь загинув – ні похоронка не приходила, нічого. А Марія поїхала у травні на Німеччину, їх відправили звідси, із станції "Кириківка". Вона як поїхала, і не було звістки ніякої. А чоловіка розстріляли, Червона армія, прийшла у 1943 році. Мабуть, тут зіграла роль чи людська заздрість, чи якісь недобрі відносини. Один із сусідів командиру радянської армії, чи хто там був, заявив, що цей Єгор Новіков служив німцям. Як мені мама розказувала, його так поставили до сараю, і розстріляли, без суду і слідства”, - розповідає Антоніна Суховєєва.
До кінця зими 1963-го року, згадує жінка, її тітка – Параска – вважала, що донька Марія теж загинула. Аж одного дня отримала листа…
“Приходить лист із Західної України сюди, бабусі Парасці, і в тому листі було сказано, що донька жива. Вона ж там, в Німеччині, заміж вийшла, в кінці війни, це був Василь Креховець, а він із Львівської області. У нього там залишалася мачуха. Може, Василь дав адресу, що моя дружина з таких-то країв. І це була така радість, це була така ейфорія в душі, просто не передати! Ми з нею дуже рідні були, прийшла і: "я чекаю доньку, раз вона жива, вона приїде". Вона перебілила всю свою хатку, вона ріже кабана, сало, м’ясо, ковбаси, і жде, що приїде донька”, - задує Антоніна Суховєєва.
Там, де була хата, в якій народилася Марія Креховець, зараз пустка – це в селі Іванівка. Місце показує сусідка Тетяна Велитченко, яка дружила з матір’ю емігрантки.
“Запрошувала вона в гості, я заходила, вона відкривала шухлядку столика в кімнатці, і показувала мені листи. Я пам’ятаю конверт "авіа" і листи, які присилала їй донька Марія. Вона жила цими листами. Якщо лист приходить до неї, то вона його виносить на вулицю і читали всією вулицею. Вона весь час хотіла показати, що вона не сама, що хоч десь, далеко, але в неї є родичі, в неї є донька, в неї є онуки”, - згадує пані Тетяна.
Мати Марії Креховець Параска Новікова померла у 1985 році. Вона так і не побачила своєї доньки. На той момент Марії Креховець було 64 роки (вона народилася у квітні 1921 року).
У своїх спогадах емігрантка описує примусову колективізацію, Голодомор, сталінські репресії та навчання в Охтирському педагогічному коледжі. Про його історію нині мало що відомо, розповідає, науковиця місцевого краєзнавчого музею Ірина Журило.
“Виник Охтирський педагогічний технікум у 1921 році на базі вчительських курсів. І проіснував до 1956 року, на жаль. Переведений він був у Глухівський педінститут. Але чому це трапилося, я не змогла знайти даних, навіть офіційних даних”, - розповіла вона.
Зараз у цих стінах працює загальноосвітня школа – носить ім’я репресованого українського письменника Бориса Антоненка-Давидовича.
Замість назви села - три крапки
Вже після смерті Марії, її мемуари упорядкувала і видала у Дрогобичі своїм коштом як книгу спогадів "Через вогонь над водою" регіональна Віцепрезидентка Світового Конгресу Українців (представляє країни Південної, Південно-Східної Азії, Африки, Австралії та Нової Зеландії) Наталія Пошивайло-Тавлер. Вона мешкає в Мельбурні, Автралія.
Меценатка розповіла, чому Марія так і не приїхала в радянську Україну.
“Це показує рівень обережності, яку мали українці, які навіть у власних щоденниках не писали назву села, з якого вони походять. В оригіналі мемуарів, які в мене є, з якими я працювала, назва села не названа, стоїть три крапочки", - говорить вона.
"Якщо ми поглянемо на життєпис Марії, то це таке вільне життя, захищене, в родині на хуторі. Вона багато працювала, вчилася, але були поневіряння з Голодомором, страждання, і вона бачила, що принесла зміна влади: активісти, які забирали хліб, як страждали від розкуркулення, потім як вона сама піддавалася цькуванню, навіть в школі, тому що її сім’я була трохи багатша. Їй не давали того ж хліба, наприклад, як вона вчилась, якусь пайку. Я думаю, в Марії була така мрія зустрітися з мамою, і вона не писала навіть звідки, щоб захистити свою родину, яка, можливо, іще залишилася жива в Україні”, - вважає Наталія.
Шлях Марії та Василя до Нової Зеландії
Детальний опис шляху Марії Креховець з України до Нової Зеландії нині має такий вигляд:
30 травня 1942р. зі станції "Кириківка" (за назвою села - сусіднє з її рідним) її відправили до Німеччини, як остарбайтерку (“OST”). Везли її та інших людей у товарних вагонах повз станції "Суми", "Конотоп", міста Гомель, Мінськ, Белосток, через річки Нарву, Буг, місто Варшаву, річки Варта, Одра, Ельба. Дорога тривала два тижні. Далі була праця на паперовій фабриці.
Взимку 1943р. Марія Новікова познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Василем Креховцем. Навесні того ж року її перевели на роботу до військового патронного заводу в Андреасберзі (нині це частина Браунлаге, Нижня Саксонія). Коли навесні 1944р. почалися нальоти американських бомбардувальників, Марія втекла з заводу до Магдебурга, влаштувалася посудомийнецею в ресторані. Пережила бомбардування - ресторан, де вона працювала, було зруйновано.
Навесні 1945р. місто узяли під контроль американці. Перейшовши через річку Ельба, Марія Новікова потрапила до радянського табору, де колишніх військовополонених та “OST” готували до відправки в СРСР. Зрозуміла, що в СРСР вертатися не варто, й у серпні втекла з табору до англійської зони – Брауншвейга, потім перебралась до Гослара.
У вересні 1945р. Марія та Василь побралися .
У січні 1946-го повінчалися – тепер вона Марія Креховець. У листопаді 1946р. народився син Олег. У вересні 1948р. родина переїхала до Гановера.
Потім переїхали до емігрантського табору, який готувався для відправки до Нової Зеландії.
Шлях до Нової Зеландії. 5 вересня 1950р. відплили з міста Бремергафен. 6 вересня: Північне море – Ла-Манш, Діль (Великобританія). 7 вересня – Довер, 8 вересня – Біскайська затока. 10 вересня минули Францію, Іспанію, Португалію. 11 вересня пройшли Гібралтар, Середземне море. 12 вересня минули Алжир, Туніс. 13 вересня пройшли о. Гаєту, форт Пантеллерія, Мальту. 16 вересня – Порт-Саїд, Суецький канал. 18 вересня – порт Суез. З 18 по 21 вересня – минули Синайські гори, Аден (Ємен). 23-25 вересня –місто Коломбо на о. Цейлон (нині Шрі-Ланка). 1 жовтня перетнули екватор. 8 жовтня підійшли до берегів Австралії – порт Фрімантл. 13 жовтня – зайшли у Тасманове море. 19 жовтня – висадилися у Велінгтоні.
Марія Креховець померла 20 жовтня 2001 р. у віці 80 років в Окленді (Нова Зеландія). В неї залишилися син Олег, донька Ганна та четверо онуків. Її чоловік - Василь Креховець - пережив Марію на 10 років.
Що відомо
- За даними наукової статті Наталії Пошивайло-Тавлер, оприлюдненої виданням Київського національного університету ім. Шевченка 2020 року, наразі у Новій Зеландії проживає майже 2 тисячі українців.
- Завдяки зусиллям української громади 20 листопада 2007 року пошта Нової Зеландії випустила першу в світі марку на вшанування 75-ї річниці Голодомору в Україні.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до спільноти у Viber
