Інна Рєзнік — єдина жінка у Запорізькій області, яка очолює одночасно волонтерську та ветеранську організації у Веселівській громаді Мелітопольського району. На початку військових дій на сході України вона почала допомагати українській армії й до сьогодні разом з іншими волонтерами та своїми дітьми продовжує підтримувати бійців. Про свою історію та мотивацію допомагати ЗСУ вона розповіла кореспондентам Суспільного Запоріжжя в етері програми "Сьогодні. Головне".
Кіномеханік за освітою, Інна Рєзнік розпочала волонтерську діяльність від початку російсько-української війни у 2014 році. Згадує: разом з односелицями у приміщенні церкви плели маскувальні сітки та збирали допомогу військовим. Любов до своєї країни в самій Інні виховала її бабуся:
"Мабуть, оце вона з мене зробила таку кляту націоналістку, патріотку. Я росла на її розповідях, я знаю про всі три Голодомори з розповідей баби своєї. Про війну знаю з її розповідей", — зазначає жінка.
У 2014 році, під час вторгнення в Україну російської сторони, Інна розпочала волонтерську діяльність. У той час, коли ЗСУ не були забезпечені подекуди елементарними речами, вона разом з іншими волонтерами привозила військовим воду та їжу, а також ліки, одяг та запчастини. Так, за словами Інни Рєзнік, з 2014 року й до сьогодні сплели понад дві тисячі квадратних метрів маскувальних сіток.
Жінка згадує: кожна поїздка на передову була з ризиком для життя, але найважче було втрачати бойових побратимів своїх синів.
Волонтерка наголошує, що військовим завжди потрібна підтримка цивільного населення. На її думку, люди не мають відмежовуватися від військових подій, адже вони стосуються усіх громадян:
"Зараз вони вже одягнені, яке не яке є харчування, на озброєнні. Але все одно там якісь біноклі, якась там труба підзорна, десь якісь ліки. Як би добре не було, але коли щось підкинуть, то воно ж краще", — розповідає Інна.
"Я весь час кажу, коли в Україні війна, то вся країна має працювати на перемогу. (...) А в нас бачите як — одні хоронять, а другі кажуть "какая война, вы про что?".
Інна Рєзнік має трьох дітей. Каже — пощастило, що вони вже дорослі. Після того, як всі закінчили школу, вона змогла приділяти максимум уваги армії. До лав Збройних сил вступили обидва її сини. Старший — Богдан зараз служить в зоні ООС, а молодший Захар тиждень тому мобілізувався із 93-ї окремої мобільної бригади "Холодний яр" у званні старшого солдата ЗСУ. Їхня сестра працює в медичному закладі, де надає психологічну допомогу військовим.
"Мені було б соромно якби мої сини не пішли служити. Мені було б соромно, я б вважала, що я їх якось не так виховувала", — ділиться волонтерка.
З болем та жахом вона пригадує свою розмову із сином, коли той повідомив про смерть свого друга і побратима: "Ти приїжджаєш до хлопців бачиш дитину живу — це товариш мого старшого сина і друзі вони були. Ми приїжджаємо додому, ще не видохнули та буквально спілкуємося телефоном і я чую "Мисла — 300, а потім Мисла — 200. Ладно мамо я не можу говорити". І ми підриваємося їдемо на похорони в Харківську область. Це ніколи не забудеться, це дуже страшно, болить досі", — каже жінка.
Зараз Інна Рєзнік поєднує волонтерську діяльність із допомогою ветеранам-АТОвцям Веселівської громади з юридичних та соціальних питань. Створивши ветеранську організацію разом з однодумцями, розповідає волонтерка, вони ставили собі за мету об'єднати військових із Веселівського (раніше Мелітопольського) району.
Врешті, учасники бойових дій почали обмінюватися досвідом щодо адаптації в мирному житті. Зокрема, про відвідування санаторіїв та оформлення землі:
"Зараз це вже менш актуально, але по Веселівській громаді завдяки нашій організації почали видавати землю учасникам бойових дій", — розповідає Інна.
На думку Інни Рєзнік, волонтерський рух із початком війни розвинуся, бо українці зрозуміли — щоб потім не годувати армію ворога, треба годувати свою.
"Я бажаю нашій армії перемоги. Це, мабуть, найголовніше, щоб вона перемагала, а ми її будемо підтримувати до кінця", — наголошує Інна Рєзнік.
Підписуйтеся на Суспільне Запоріжжя у Viber
Читайте нас у Telegram
