Вистава, яка буває раз на рік. Подія-реквієм про Голодомор від театру "Золоті ворота"

Вистава, яка буває раз на рік. Подія-реквієм про Голодомор від театру "Золоті ворота"

Вистава, яка буває раз на рік. Подія-реквієм про Голодомор від театру "Золоті ворота"

Увечері, напередодні Дня пам'яті жертв Голодомору, біля театру "Золоті ворота" скупчення людей. Вони чекають на виставу, яку показують раз на рік. Глядачів усередину заводять групами, на вході попереджають, що вистава інтерактивна й просять виконувати прохання акторів.

У театрі темно. Ми проходимо п'ять станцій на яких розгортаються п'ять історій Голодомору. Лише одну з них актори розповідають від імені тих, хто постраждав. У всіх інших — вони кати, а глядачі — ті, кого морять голодом.

Вистава, яка буває раз на рік. Подія-реквієм про Голодомор від театру "Золоті ворота"

Перший герой вистави, голова села, кричить про те, що віддати хліб потрібно для партії. Що утиски тимчасові, адже Сталін знає, що робить. Що за непослух буде покарання. Нам, глядачам, роздають папірці з репліками селян. У них — прохання помилувати, прокльони, згадки про смерть дітей. Реальні слова. Проговорювати це важко.

Вистава, яка буває раз на рік. Подія-реквієм про Голодомор від театру "Золоті ворота"

"І створив собі кумира" — вистава-реквієм від Київського академічного театру "Золоті ворота". Це подорож сторінками щоденника свідка тих подій, зустріч з людьми, які пережили трагедію та тими, для кого 1933 рік став останнім. "Ця подорож спогадами очевидців дає змогу глибше усвідомити трагедію Голодомору, віддати шану загиблим і зазирнути в очі тим, хто цілеспрямовано знищив мільйони людей", — йдеться в описі вистави.

Суспільне Культура розпитало акторів вистави Андрія Поліщука і Володимира Ковбеля про їхніх героїв у виставі та про те, чи ризиковано показувати трагедію з боку катів. Також ми поспілкувалися з директоркою і художньою керівницею театру Ксенією Ромашенко про те, чому виставу можна побачити лише один раз на рік та з Іриною Лазер, акторкою, співачкою, лідеркою музичного гурту Mavka, виступ якого завершив виставу.

Вистава, яка буває раз на рік. Подія-реквієм про Голодомор від театру "Золоті ворота"

Вистава, яка буває раз на рік. Подія-реквієм про Голодомор від театру "Золоті ворота"

Хто ваші персонажі? Розкажіть про них більше.

Андрій Поліщук

Матеріал вистави це щоденники Льва Копелева. Це радянський письменник-критик, який був свідком цих трагічних подій. У нього, якщо я не помиляюся, три щоденника і один з них так і називається "І створив собі кумира".

Мій персонаж це голова села який здавав, знаходив, забирав. Людина брутальна, як я собі намалював, яка загубила свою людяність. Безлюдна людина, без розуму, яка втратила свою свідомість, працює на систему.

Володимир Ковбель

Я вводився в виставу, до мене в цій ролі працювали двоє інших акторів, вельмиталановиті люди. Я подивився на те, що роблять вони, взяв з двох найкраще, синтезував це й привніс своє бачення, своє ставлення до цього героя. Це не одна людина. Для мене це як погляд багатьох людей, які з часом розкаялися.

Це не те, що відбувається сьогодні тут і зараз. Це гнітить мене, дратує, розриває зсередини, але я нічого з цим не можу зробити, позаяк це вже сталося.

Тому мій персонаж об’ємний, синтезований з усіх, хто б дуже не хотів цього робити, але був зашорений пропагандою. Ідеями, які нав’язувалися радянською комуністичною владою. Заляканий репресіями рідних, близьких. Це синтез осіб, які руйнували і знищували в той час, але опісля дуже-дуже сильно пошкодували.

Більшість монологів у виставі — зі сторони катів, які є українцями, своїми. Чи не боїтесь ви тут конфлікту, як у випадку з меморіалом жертв Бабиного Яру авторства Іллі Хржановського? Йому закидають те, що він посилює вину українців у трагедії.

(Читайте матеріали Суспільного Голова ІНП Антон Дробович: "Бабин Яр був до Хржановського, Бабин Яр буде й після нього" та Мінкульт планує співробітництво з центром Голокосту "Бабин Яр", який очолює Хржановський)

Володимир Ковбель

Ви добре пригадали про пам’ятник Бабиного Яру і про те, що роблять з українців катів, і нас, українців, уже заставляють вибачатися. Мені видається, що перш за все варто було би вибачитися тим, хто в Бабиному Яру знищував українців ще далеко до 1939 року.

Ми українці, готові вибачитися за наших предків, які служили в лавах нацистських військ. Але чи вибачаться ті, хто служив в лавах Червоної армії і знищував українців, киян, там же, в тих самих місцях?

Тут, в даному випадку, театр, особливо сучасний, не покликаний відповідати на питання, він повинен його ставити. Ми ставимо питання про те, що буде далі, якщо ми не знатимемо цих проблем і історії, яка відбувалася до них.

Ми маємо наслідки, але нам потрібно досліджувати причини. Не треба повторювати помилок наших предків, наприклад, тих, хто скинув гетьмана Скоропадського в свій час, до Жовтневої революції. Ті самі люди, які його скинули, потім їли своїх дітей.

Ми не можемо рухатися далі, доки ми не зрозуміємо природу проблеми — інакше це станеться ще раз, і кожні 50-100 років буде повторюватися. Тому освіта, самоосвіта і знання історії можуть вберегти нас від страшних речей, які відбувалися 90-100 років тому.

Вистава, яка буває раз на рік. Подія-реквієм про Голодомор від театру "Золоті ворота"
Володимир Ковбель.

І все ж ця вистава лише раз на рік. Чому так? Чи ви не вважаєте, що варто було би частіше піднімати цю тему?

Андрій Поліщук

У нас була така практика. Один наш сезон ми спробували грати її кожен місяць. Але чомусь цікавість нашого глядача була незначною. Дуже мало людей приходило і ми вирішили показувати виставу раз на рік до річниці, у час, коли всі згадують людей, свою історію. Тоді воно гостріше виходить.

Ксенія Ромашенко

Театрам завжди непросто працювати з непопулярними темами: мало хто хоче говорити про війну, соціальні та історичні проблеми, але саме театр "Золоті ворота" виконує цю соціальну функцію в театральному просторі.

Вистава, яка буває раз на рік. Подія-реквієм про Голодомор від театру "Золоті ворота"
Ксенія Ромашенко. Фото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Ми говоримо на важливі теми засобами художнього вираження, і вистава “І створив собі кумира” — саме такий приклад. Кожного року ми готуємо цю виставу-квест до Дня Пам’яті жертв Голодоморів.

Ця вистава — це не заклик до дії, це встановлення контакту, діалогу і осмислення.

Володимир Ковбель

Є риторичне запитання: який з театрів сьогодні в Києві, в Україні, згадує про цю проблему? Окрім того, що поставить свічку і напише пост в медіа? Який театр згадує це настільки глобально, окрім нашого? Який телеканал транслює документальні фільми, зустрічі з очевидцями? На жаль, вони є.

У мене прабабуся якій було 100 років, померла 2 роки тому. Вона пережила Голодомор і не тільки. Я знаю людей, які думають, що "ну, був голод в 1932-1933". Був Голодомор в 1922 році, Голодомор в 1932-1933 роках. Я родом із заходу України і мені бабуся розповідала про Голодомор 1946 року, який був на Західній Україні – післявоєнний.

Як в Індії люди їздять на дахах поїздів, так люди їхали із Західної України ще західніше, на територію Польщі, або північніше, східніше, південніше, аби добути і привезти їжі додому.

У нас був не один голод. Три Голодомори на території України.

Ми сьогодні пам’ятаємо, а завтра буде новий день, ми почнемо жити далі своїм життям. Не можна формально пам’ятати, це катастрофа всесвітнього масштабу. Це повинно звучати по всьому світу, що цього не можна повторити ні в нашій, ні в жодній державі, цього не повинно бути між цивілізованими людьми.

Вистава, яка буває раз на рік. Подія-реквієм про Голодомор від театру "Золоті ворота"
Володимир Ковбель і Андрій Поліщук.

Андрій Поліщук

Я додам, що ця вистава мені дуже близька, тому що моя бабуся з Кагарлицького району і вона розказувала про прояви канібалізму в їхньому селі. І про свого дідуся, коли вони кудись пішли, його залишили вдома. До нього в цей час прийшли забирати останні харчі і знайшли стакан зі пшеницею. І діду зрізали скальп і повісили догори ногами.

Вони були дітьми, прийшли додому і це бачили. Бабуся розказувала мені такі подробиці. Також про те, що тоді в селі вже не рили могили. Вирили здоровенну яму і хто міг ходити тащили (померлих, - авт.) просто на чому завгодно: діти своїх батьків, кидали просто.

Бабуся зараз уже покійна, а коли ще могла ходити і розмовляти, повезла мене в село. "Тут жила я, тут жила моя троюрідна сестра", — сказала вона. А потім ми спустилися по вулиці, довго йшли, прийшли до яру. "То цей яр, куди скидували людей", — сказала бабуся.

Ірина Лазер

У цій виставі не відчуваю себе ані акторкою, ані музиканткою – відчуваю людиною, яка проходить біль. Майже кожна народна пісня, яку виконую в постановці, розгортає сюжет і відкриває нові сенси, якщо дивитися на неї крізь трагедію голодомору.

Так, пісня "Три колискові", з якої почалася моя музична історія у виставі, опускає в жахну таїну: чому "мама цицю не дала, за копійку продала, та й купила книш (коржик)", чому мама може залишити власну дитину, "як настане темна нічка", чому саме птахи шукають, чим її нагодувати. Ми маємо дуже багато моторошних колискових і лиш зрідка замислюємося, звідки той страх.

Кожного року я доповнюю виставу новими композиціями – як народними, так і власними піснями, присвяченими пам’яті жертв Голодоморів. Вже назбирався цілий альбом, який готую до випуску. Саме мистецтво допомагає стати ближчими до предків, обійняти їх, торкнутися коріння, стати сильнішими і принаймні спробувати не допустити повторення історії в її найстрашніших проявах. Мусимо говорити та пам’ятати про цей злочин проти людства і проти нас.

Читайте також

Гімн ненародженим дітям і людським травмам: відгук на виставу "ІН-ШІ" у театрі "Золоті ворота"

У Львові після скандалу на річницю Голодомору помер директор Будинку вчених

"Жінко, сядь", або Як театр говорить про насильство у сім'ї

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІншеПрограмиРозклад