Програмістка з Києва Анна Дерюга переїхала в місто Мала Виска Кіровоградської області у 2020 році, з початком карантину. Там почала вести блог про місто, в якому живе. У День блогуІдея святкувати День блогу 31 серпня з’явилася 2005 року, коли користувачі LiveJournal угледіли в слові ”blog” цифри ”3108”. Тому і датою свята встановили 31 серпня (31.08), який відзначають 31 серпня, дівчина розповіла Суспільному про те, що спонукало її почати записувати і публікувати свої спостереження, хто її читачі та про плани написати книгу.
Переїзд у Малу Виску і перші враження від міста
Анна народилась і виросла в Києві. З Малої Виски – її чоловік. Познайомились в Одесі, на Всеукраїнському чемпіонаті з інтелектуальних ігор. Вперше приїхала в Малу Виску влітку 2018 року: ”Мене зустріла повна відсутність ліхтарів на шляху з вокзалу, калюжі та нереально зоряне небо з Чумацьким Шляхом. До того моменту здавалось, що для таких зірок треба виїжджати дуже далеко в поля або гори”.
З чоловіком часто приїжджали у Малу Виску на свята, вивчала місто. Переїхати жити туди вирішили з початком пандемії коронавірусу, коли в Києві ввели жорсткі карантинні обмеження: ”Ми задумались над тим, щоб втекти подалі від ризиків. Вибрали Малу Виску, як найменше, найтихіше і, об’єктивно, найдешевше з міст, у яких мали досвід проживання”.
Віддалена робота дозволяє жити де завгодно
Анна – програміста за освітою. Працювала віддалено, тому переїзд не став проблемою. Нині, разом з чоловіком, працюють над власним стартапом – розповіла дівчина: ”Зарплати співробітникам та витрати на стартап ми покриваємо з власних грошей. То ж оптимальним варіантом була робота з дому при мінімальних витратах на життя. І Мала Виска – ідеальне місце для цього”.
Блог розпочався з дослідницького інтересу
Зі слів Анни, вона має далекосхідне та російське коріння. В її родині не говорять українською: ”До України в мене з дитинства був певний дослідницький інтерес: легко давалась мова, я знала, що хтось з моїх пращурів з Далекого Сходу приїхав туди з території України. До речі, ключова фігура руху за українську автономію на Далекому Сході, людина, яка їздила з Владивостока в Київ на перемовини з тодішнім київським урядом – прямий нащадок засновника Малої Виски. Для мене це досить символічний збіг”.
Блогерка розповіла, що читала українських етнографічних праць, але нічого не знала про культуру Центральної України: ”І от я знайомлюсь з чоловіком, прибуваю сюди – а тут україномовні люди з власним менталітетом, неочікуваними побутовими традиціями”.
Саме бажання закарбувати на майбутнє ”неочікувану” інформацію, яку дізналась протягом року, зі слів Анни, і дало початок її блогу: ”Звісно, хотілось поділитись цим зі знайомими киянами. Бо хто ще напише про це популярно й доступно. Потім виявилось, що маловищанам це цікаво не менше, ніж киянам. Вони жили собі й не думали, наскільки вони особливі. Тепер потроху дізнаються”.
Кожен допис в блозі – запланований
Анна сказала, що має контент-план на кілька місяців. Частину тем бере з розповідей чоловіка, історика за освітою, інша частина – її власні спостереження: ”Дещо я сама помічаю й виділяю: ось культура взаємодопомоги, ось культура величезних фазенд, ось традиція масонських символів в оформленні будинків, ось фронтир між язичництвом і православ’ям з перекосом у язичництво, ось тема урбаністики, заводів, ось біля нас круте місто, треба з’їздити”.
Пише блогерка, зі її слів, десь раз на два тижні, матеріалів має вдвічі більше, ніж написано.
Блог читають люди з різних сфер
Першими читачами блогу про Малу Виску були київські знайомі по навчанню, роботі, іграх – розповіла Анна: ”Це абсолютно різні люди, з різних сфер. В основному, такі ”безвилазно-натуралізовані” кияни. Хтось любить подорожі, краєзнавство, тому їм цікаво. Активний фідбек отримую від маловисківських знайомих, хтось репостить, підписується”.
Дівчина сказала, що київські друзі, які приїжджали в гості, лишились задоволеними, дехто планує приїхати ще, рекомендують Малу Виску своїм знайомим.
Зі слів блогерка, їй хочеться писати для ширшої аудиторії: ”Я вже досить довго не веду соціального життя через роботу над проєктом, а до цього не дописувала активно в соцмережах. Хочеться вірити, що скоро ситуація зміниться, побільшає знайомих, контактів і, відповідно, людей, яким може бути цікавий краєзнавчий досвід”.
Блог – пошук національної ідентичності та національного характеру
”Мені цікаво збирати пазли, з яких складається національна ідентичність і національний характер на Кіровоградщині, на менш очевидному рівні, ніж мова, фольклор чи бабусина вишиванка. Цим успішно займаються інші класні проєкти”,– каже Анна Дерюга, додаючи, що їй цікаво розібратися у витоках архітектури, побуту, характеру і стилю життя у Малій Висці,– ”І книги про це написати, обов’язково, звісно. Як в популярному, нон-фікшн, так і в казковому форматі”.
Читайте також
- Байкер Шарик з Новгородки з господарем на мотоциклі подорожують Україною.
- Показові виступи та смуга перешкод. Яким був перший фестиваль бойових мистецтв у Благовіщенському.
- "Мрію про дітей та мир" – ровесниця Незалежності України з Кропивницького.
