З українським прапором і іграшковою мишею виходив з Дебальцевого: історія чернігівця Віталія Кезлі

З українським прапором і іграшковою мишею виходив з Дебальцевого: історія чернігівця Віталія Кезлі

З українським прапором і іграшковою мишею виходив з Дебальцевого: історія чернігівця Віталія Кезлі оригінал

З українським прапором і іграшковою мишею виходив з Дебальцевого чернігівець Віталій Кезля. Іграшку чоловіку поклав його п’ятирічний син, коли він їхав в ротацію на Схід. 18 днів Віталій Кезля обороняв Дебальцеве. Нині служить у батальйоні охорони у Чернігові. У річницю завершення Дебальцевської операції історія колишнього бійця 13-го батальйону.

«Кожний день пригадуються, кожний день», - каже Віталій Кезля.

38 річний Віталій Кезля показує на карті місце, де п’ять років тому тримав оборону біля Дебальцевого. У 2014 він пішов до армії добровольцем. Служив у 13 батальйоні. У його складі 18 днів обороняв Дебальцеве.

«Ми знаходились десь от у цьому районі, у нас було завдання не допустити звідси, щоб на нас пішли».

Зараз у Чернігові у військово-історичному музеї зберігається прапор, який Віталій Кезля привіз зі Сходу.

«Цей стяг був в травні місяці 14 року на нашому блок-посту, біля міста Старобільськ. Є підписи повністю всього мого взводу і управління роти. Цей стяг у нас зберігався як реліквія, стяг, який ми не розгортали. Цей стяг зберігався для того, щоб потім, після війни, коли ми будемо зустрічатись, щоб піднімати цей стяг. Але, раз є місце в музеї, ми вирішили, що в музеї йому місце. Потім з нами він був в Дебальцевому, з Дебальцевого я його виніс і віддав до музею».

Коли Віталій Кезля пішов на Схід, його сину Максиму було п’ять років. Перед поїздкою на ротацію він поклав батькові іграшкову мишу.

«Кімната, в якій ми жили в Булавинці, малюнками була його обклеєна. У мене є миша-іграшка. Коли я йшов, він дав мені цю мишу, також я її з собою виніс, вдома лежить у мене. І потім коли вже вийшли з Дебальцевого, я пішов отримувати форму і поки перевдягався, цю мишу загубив. У мене, чесно кажучи, була істерика, дуже велика. І наступного дня в будівлю, де ми там жили, мій солдат каже «Дивись», і показує мені цю мишу», - згадує Віталій.

У річницю завершення Дебальцівської операції Віталій Кезля приходить до стели на Красній площі вшанувати пам’ять бойових товаришів, з якими боронив Дебальцеве.

«Тут не всі є. Тут були ще в нас люди з інших областей. Тут їх немає. Вони загинули вже в боях в самому Дебальцевому».

«Штурм Вуглегірська, це там 30 число, це було найбільше загиблих ,це тільки ще починалась вся Дебальцівська операція. От вони перші, хто прийняв штурм, який пішов на Вуглегірськ, це як раз оці хлопці. Сергій Харитонов, Павло Старченко - також розстріляли в полоні. Кравченко Євген, Соломаха. От дев’ять загиблих. За два дні можна сказати. Були 18 днів, які забути ніяк не можна. Це постійні обстріли».

Віталій розказує, рішення покинути Дебальцеве в ніч з 17 на 18 лютого прийняли самостійно.

«Команду на вихід з Дебальцевого я не отримав. До цих пір», - каже Віталій Кезля.

Досі пам’ятає, як все відбувалося.

«Коли потемніло, у нас був прохід між двох ангарів, метрів 20 дороги, яка прострілюється. І от ми дочекались поки стемніє і тихенько звідти прослизнули. Перейшли цю дорогу. Ми згадували потім з товаришем, він мене питав: а як ти виходив? Говорю – Денис, а ми не з тобою сиділи за бетонним блоком? А там був бетонний блок метр на метр і над ним така висока стела з профнастилу, і от ми сховались за цим блоком, а над нами кулі в цю стелу, просто як град».

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди