Прапор України на ратуші у Львові. Спогади депутатки ЛМР І скликання Тетяни Крушельницької

Прапор України на ратуші у Львові. Спогади депутатки ЛМР І скликання Тетяни Крушельницької

Прапор України на ратуші у Львові. Спогади депутатки ЛМР І скликання Тетяни Крушельницької Суспільне Львів

3 квітня 1990 року на флагштоці Львівської міської ради підняли прапор України. Рішення про підняття тоді підтримали міські депутати першого скликання. Серед тих, хто голосував "за" , була депутатка Тетяна Крушельницька. Вона розповіла Суспільному про події 31 рідної давнини, які передували проголошенню незалежності.

Ми дуже поважно ставилися до цієї події. Ми були готові до тої ситуації, бо пройшли через мітинги і демонстрації, які передували цьому. Мусимо нагадати собі, що у залі також були присутні люди, які не цілком прихильно ставилися до нашого прапора і до нашої незалежності. Все ж голосування було поважне і кожен оте своє "За" вимовляв твердо і впевнено.

Були визначені три людини, які мали піднятися на вежу Ратуші і здійснити це дійство. Це була Стефанія Шабатура, Євген Шморгун і Зеновій Саляк. На жаль, двох перших вже немає серед нас.

Описати ту кількість людей, яка тоді заповнила площу Ринок і прилеглі вулиці я не можу. Я просто ніколи нічого такого не бачила. Ще раз така ж кількість людей була, коли ми проголошували Незалежність у Львові, тобто це було на другий день після проголошення Незалежності України, 25 серпня 1991 року.

Це була визначна подія в житті міста

Це була визначна подія не тільки в історії нашої ради, але й міста. І не даремно ми кожного року цей день відзначаємо. Депутати першого демократичного скликання у цей день приходять на площу і спостерігають за підняттям прапора. Буває все по-різному. Цьогоріч через коронавірус усе не відбулося як завжди.

Важливі події, але ми переоцінили себе

Дійсно, 31 рік, це достатній час, щоб оцінити важливість цієї події. Можливо, потім її значення стерлося, коли це вже став державний прапор, коли настали кризові часи, коли багато людей втратили роботу і озлобилися.

Звичайно, ми мали надії і не думали, що будуть кризи, війна, хоча і сподівалися різного. Коли було ГКЧП, ми не знали, що буде завтра.

31 рік по тому хочу сказати, що ми не збудували те суспільство, яке хотіли бачити. Цього не сталося не тільки через ворожі сили, які є сильними, міцними і добре фінансованими. Ми переоцінили і себе, своє працелюбство, свій патріотизм. Згадайте кількість людей, які виїхали туди, де більша платня, забувши, що тут хтось має і наших дітей вчити і виховувати.

Подія на тлі 80-х років

Це був очікуваний крок, але він дійсно на той час був надзвичайним і я думаю, з погляду 80-х років значення його було немале. Місто одне за другим приєднувалося до нас. Цим вчинком було не тільки сказано, що це є Україна, але Україна, яка бореться за своє майбутнє.

У День прапора 23 серпня, я думаю, ми повернемось до тих подій, ми повернемось до тих днів, сповнених надії, передчуття позитивних змін, сповнених для нас такої ваги.

Читайте також

Серпневий путч та Незалежність України. Як подію згадує депутат І скликання Ярослав Кендзьор

30 років релігійної свободи. Як львівські церкви відновлювали діяльність

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди