До Дня Незалежності України Суспільне підготувало історії людей, які за 30 років свої захоплення перетворили в улюблену професію. За цей час вони змінювали своє життя, долали труднощі та були віддані своїй справі. Наші герої ставали на ноги разом із сучасною Україною, будучи свідками та діячами історичних подій. Вільні та незалежні вони завзято працювали, аби стати успішними та досягти мети.
Олена Скорупа, головна редакторка газети "Ямпільські Вісті", відзначила 30 років в журналістиці. Каже, у цю професію прийшла випадково, бо за фахом — вчителька російської мови та літератури. Найбільше тішить, коли її стаття не залишає нікого байдужим.
Вперше поріг редакції Олена Скорупа переступила 15 серпня 1991 року.
"Хоча диплом був з відзнакою, але я обрала повернутися у Ямпіль, у рідне місто, але в ті часи з працевлаштуванням були проблеми, вчителів було багато. Я дізналася, що в редакції звільнилося місце і мене взяли на посаду коректора", — розповідає Олена Скорупа.
Спочатку, каже, працювала на посаді коректора, згодом потроху почала дописувати в газету, навчилася верстати. Зараз усе це робить сама. 2005-го жінку призначили на посаду редактора. Коли прийшла на роботу, пригадує Олена, в редакції працювали16 людей, а зараз у її підпорядкуванні лише четверо. Газета тоді виходила накладом у 11 тисяч, нині ж ледь дотягує до 2 тисяч.
Наклад газети зменшився не тому, що люди перестали читати, каже Олена Скорупа. А через стрімкий розвиток соціальних платформ. Втім, додає, залишилося чимало відданих читачів. Тих, хто полюбляє запах свіжонадрукованої преси. А ось про що люблять читати, розповідає редакторка, дізнаються з Facebook-сторінки.
Найбільше ямпільчан цікавлять теми хенд-мейду, нариси про талановитих земляків. Нині газета фінансується з реклами та передплат, але було й таке, коли грошей не було зовсім.
Нерідко, говорить Олена, роботу доводиться забирати додому: вичитувати статті чи верстати номер, втім, додає, родина за це ніколи не дорікає.
"Рідні ставляться з розумінням, бо вони бачать і знають, що я люблю цю роботу. Мусять всі підлаштовуватися, тому що це і те, що подобається, і те, що приносить шматок хліба", — розповідає Олена Скорупа.
За 30 років в професії найбільше запамʼятала період російсько-української війни і початок мобілізації. Перелаштуватися з мирного життя на війну, каже, було не просто, хай і на шпальтах газети. А ще за 30 років в журналістиці так і не звикла до диктофона. Він, каже, в роботі заважає.
"Я зразу стараюсь сідати й писати за свіжими враженнями. Диктофон забирає час: переслуховувати, повертатися. Диктофон теж використовую, коли пряма мова, коли треба там дослівно. Мені так легше", — каже Олена Скорупа.
Олена Скорупа каже, що у цій професії є набагато талановитіші люди, втім йти з посади не планує, бо робота в журналістиці для неї — це постійний пошук та вдосконалення.
