"Маріуполь змінив мене, значить так мало бути". Розповідь сержанта Нацгвардії про звільнення міста

"Маріуполь змінив мене, значить так мало бути". Розповідь сержанта Нацгвардії про звільнення міста

Ексклюзивно
"Маріуполь змінив мене, значить так мало бути". Розповідь сержанта Нацгвардії про звільнення міста Фото: Суспільне

Сім років тому 13 червня українські військові та добровольчі батальйони звільнили Маріуполь від проросійських бойовиків. Під їхнім контролем місто знаходилось із середини квітня 2014-го. Тоді вони захопили міську раду та ще кілька адмінбудівель. За місяць, 9 травня – заблокували управління міліції, СБУ та прокуратуру. Під контролем українського уряду залишився Маріупольський аеродром, де перебували військові та добровольці з батальйону “Азов”.

Операція зі звільнення Маріуполя тривала один день. О 5-й ранку у місто зайшли 150 “азовців”, дві роти батальйону “Дніпро”, нацгвардійці та спецпризначенці МВС, та до вечора відновили контроль над усіма захопленими спорудами. Напередодні річниці звільнення міста Суспільне поспілкувалося із бійцем Національної гвардії Дмитром Тимощуком. Він – один з очевидців перших сутичок і захоплень у Маріуполі навесні 2014-го.

З Дмитром Тимощуком ми зустрілися в Головному управлінні Нацгвардії України. Для нього це – другий дім. Чоловікові 38 років, з 2001 почав служити у Збройних силах. На Донбас потрапив у квітні 2014-го року у складі Нацгвардії. Приїхав у Луганськ разом з підрозділом, який охороняв громадський порядок у місті.

Дмитро пригадує, що усі хлопці з підрозділу вперше були у зоні бойових дій, тому дуже швидко втомилися. Коли 7 травня їх посадили в літак були впевнені, що повертаються додому – у Київ.

“Менш як за пів години ми сіли й всі такі одразу: це точно не Київ. Туди нам ще годинки півтори летіти. Виходимо і бачимо – аеропорт Маріуполь”, — розповідає Дмитро.

"Він упав, а в нього і далі стріляли"

У Маріуполі на той час ще не було заворушень, тому хлопці вирішили, що вони спокійно стежитимуть за порядком. Але вже наступного дня стояли на блокпості із задачею перевіряти документи та оглядати транспорт, який заїжджає. Дмитро згадує, що 9 травня на їхній блокпост приїздило багато людей з українськими прапорами.

"Нам так було приємно, що ми реально серед своїх, – каже Дмитро. – Вони нас вітали, квіти дарували, листівки”.

Більшість маріупольців, зазначає чоловік, були налаштовані патріотично, проте достатньо жителів міста виказували й проросійські погляди.

Дмитро Тимощук, один із очевидців перших сутичок і захоплень у Маріуполі навесні 2014-го. Фото: Суспільне

Дмитро Тимощук, один із очевидців перших сутичок і захоплень у Маріуполі навесні 2014-го. Фото: Суспільне

Після повернення на базу, увечері, охоронний підрозділ отримав наказ вирушати в центр міста – там бойовики влаштовували провокацію.

"Ми відразу сіли в автобус і вирушили. З моєї частини було хлопців десять. Загалом потрохи було людей з різних частин” – розповідає Дмитро.

Вони мали під'їхати під саме Управління внутрішніх справ, але зупинилися за триста метрів від адмінбудівлі і вирушили двома колонами до неї.

“Це були вузькі вулички з приватними садибами. Ми відразу почули, що йде якась перестрілка – згадує нацгвардієць. – Десь за метрів сто нас почали обстрілювати і мій командир отримав поранення. Потім він упав і в нього ще стріляли. Загалом в нього влучили 7-8 куль. Ще троє людей наших отримали поранення. Я за освітою медик. Відразу почав надавати першу медичну допомогу командиру, бо був поруч з ним. Він був одягнений у бронежилет, тому, як мені тоді здалося, складних дуже поранень не було”.

Дмитро пригадує, що тоді здавалось, що все це відбувається не з ним. Зізнається, у той момент було дуже страшно. Надавши допомогу побратимам Дмитро почав шукати можливість сховатися від обстрілів. В очі потрапила відчинена хвіртка в один з дворів. Туди хлопці перетягнули тіла поранених. Потрібна була швидка, але доїхати вона не могла. Дмитро хотів пробратися через двори, проте почув, як працює снайпер.

"Ми реально не знали що робити. Через деякий час почули гул і звуки, що їде велика техніка. Перша думка була: "нам напевне капєц". А вже ближче ми побачили український прапор. Відразу ж руки почали трястися. В очах сльози. Це хлопці приїхали з найближчих блокпостів".

Далі, каже Дмитро, все було "як уві сні". Разом з підмогою вони просунулися ближче до управління. Вже там помітили, що разом із проросійськими найманцями були і цивільні з прапорами-"триколорами". Вони агресивно кричали у бік українських військових. Згодом на підмогу приїхали і військовики Збройних сил та нацгвардійці. Того дня провокацію вдалося зупинити та затримати чотирьох місцевих цивільних, які при собі мали зброю.

"Я ніколи собі не пробачу"

Під час штурму бойовики, окрім командира, поранили ще трьох хлопців. Оскільки медична освіта була лише у Дмитра, допомогу надавав лише він. Чоловік згадує, як не одразу розгледів наскрізне поранення у молодого хлопця Романа, тому перекрив лише вхідний отвір. Тільки через деякий час помітив, що під юнаком зібралася кров. Він помер ще до приїзду швидкої допомоги.

“Це був мій перший бойовий досвід, на жаль. У мене тепер такий “пунктик”: я надав неправильно медичну допомогу. І він залишиться на все життя. Тому медициною я ніколи не займатимуся. Я мав би перевірити, що це наскрізне поранення. Вхідну рану я замотав, приклав тампон і лише надворі побачив, що під ним зібралося купа крові. Я перевернув його на живіт, побачив вихід кулі. Він втратив багато крові. Через це я до себе ставлюся тепер зовсім по-іншому. Це залишиться зі мною на все життя. Воно завжди є. Я не знаю, як пояснити словами”, — згадує військовий.

"У Маріуполь я ще повернусь"

Коли службовці повернулися того дня у свою частину, то побачили, що вона перекрита. Поблизу зібрався мітинг. Більшість учасників – чоловіки років 30-40. А також старенькі бабусі з плакатами. Протест тривав недовго, увечері люди розійшлися, а підрозділ Дмитра перебазувався в аеропорт.

“Чули крики. Дехто почав святкувати, але незрозуміло що” – пригадує чоловік.

Читайте також: Донбас найближчим часом не повернути. Експолітв'язень розповів про реалії окупованих територій

До другої половини травня вони були в Маріуполі, згодом відправились на ротацію. І вже у червні поїхали на передову до українсько-російського кордону. Саме в цей час в Маріуполі відбулася спецоперація і місто звільнили.

“Наступного разу в Маріуполь я поїхав уже у 2017-му році. Знайшов того офіцера, з яким ми здружилися. Він мене повів туди, де все починалося, тими ж вуличками і дворами. Навіть трубу знайшли, яку я тоді прострілив. Я постійно туди йду, як буваю у Маріуполі. Туди, де ми лежали, стріляли, а хтось і помер… Маріуполь змінив мене, значить так мало бути”, — переконаний Дмитро.

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі аккаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди