Ринок землі на берестових грамотах. Як продавали та купували чорноземи у Київській Русі

Ринок землі на берестових грамотах. Як продавали та купували чорноземи у Київській Русі

Ринок землі на берестових грамотах. Як продавали та купували чорноземи у Київській Русі

З 1 липня 2021 року набирає чинності закон про ринок землі. Громадяни зможуть вільно купувати та продавати землю сільськогосподарського призначення. Однак тема зняття мораторію на продаж земель попри безліч позитивних коментарів економістів і досі має резонанс і породжує дискусії, чи варто це робити. Тому пропонуємо звернутися до досвіду предків і дізнатися, як земельне питання вирішувалося на українських теренах у часи Київської Русі (882 – 1240 роки) та Великого князівства Литовського (1236 – 1795 роки).

Відповіді на питання про князівське землеволодіння в ефірі Радіо Культура дали науковий співробітник Інституту держави і права імені Корецького НАН України Євген Ромінський та старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені Грушевського НАН України Володимир Поліщук.

З яких джерел ми знаємо, що у стародавні часи наші пращури продавали чи купували землю?

Київська доба, Євген Ромінський

Існує дуже мало джерел тієї епохи, але вони є і дійшли до нас у різних формах. Наприклад, є монастирські архіви чи подекуди акти, які збереглися у берестяних грамотах. Крім того, до нас дійшло чимало матеріалів повсякденного життя, знов-таки, переважно берестяних грамот.

Доба Великого князівства Литовського, Володимир Поліщук

Документів з цього періоду багато, оскільки існували канцелярії, архіви. Збереглося багато приватноправових актів з середини другої половини IV століття. По суті, перший приватноправовий акт, який говорить про продаж землі, стосується Галичини. Після завоювання Руського королівства Короною Польською там були укладені акти, з яких випливає, що бояри мали право продавати землю.

Треба підкреслити, що право на землеволодіння ґрунтувалося на військовій службі. Земля мала забезпечувати лицарів, князів, панів, бояр для виконання військової служби.

Ринок землі на берестових грамотах. Як продавали та купували чорноземи у Київській Русі

В чому була особливість земельного господарства за часів Київської Русі?

Почати потрібно з того, що те, що було у ті часи, далеко від тієї культури, яку ми собі уявляємо, якщо дивимося картини художників VXIII століття, говорить Євген Ромінський. Київ був майже південним кордоном Русі, і це була лісова зона з її особливостями.

Окрім невеликих територій, які можна назвати Опіллям – Київське Опілля, також вживається Курське Опілля, або ж Посулля – територія Погориння. Це між Луцьком і Рівним. На цих територіях були великі простори відкритої землі, які можна було обробляти.

Ринок землі на берестових грамотах. Як продавали та купували чорноземи у Київській Русі

Інша територія –ліси, в яких потрошку вигризалися маленькі місця, де могли розміститися поселення. Фактично це один чи всього кілька дворів і біля існували завжди три елементи. Це нива – рілля, тобто частина, на якій відбувається пашне чи посошне господарство. Це лука, обов'язково сіножаті, бо тварину потрібно годувати. І третій елемент – це промисли: бортництво, рибальство, полювання на звірів, бобровництво в різних його формах. І перелік пішов дуже-дуже довгий, аж до того, що з розкопаних поселень ми знаємо, що село могло, окрім луків і нив, займатися виплавкою заліза, опаленням дерев і створенням чорного вугілля.

Спочатку люди приходили на вільну ділянку землі і робили її своєю. Територія була велика, людей мало. Люди це робили гуртом. Це могла бути велика сім'я, де було два-три десятки дорослих осіб. Це могла бути певна група дорослих чоловіків, які обробляли, а їх сім’ї проживали окремо, чи якось ще, – варіантів могло бути декілька. Власником при цьому виступав зазвичай хтось один на село.

У Київській Русі було розділення городу і села. Але город – це не значить місто, а це було певне поселення, охоплене стінами і в якому зазвичай перебувала адміністрація. Село – територія, на якій є хлів, будинок. Село могло бути засноване поселенцями чи князем, який міг зібрати бідних і поселити їх. Все ж таки для обробки території потрібні руки і устаткування. Тоді все робилося разом, бо одна людина не могла обробляти землю.

Село – тобто у нашому розумінні двір і земля, – могло продаватися цілком чи частково. В той час вживався термін "жереб". Наприклад, є документ, де хтось повідомляє новини про себе "Вирішив зайнятися іншими справами. Купив два жереби". Тобто в якомусь селі він з ріллі взяв дві частки і купив їх. Фізично він їх не оброблятиме, а буде отримувати частину прибутку з цих земель. І бували протилежні ситуації, коли у людини не було грошей, вона могла продати частину своїх земель, продовжити їх обробляти, але ділити прибутки вже з новим власником.

Ринок землі на берестових грамотах. Як продавали та купували чорноземи у Київській Русі

Картина Лебедєва "Князь Ігор збирає данину з древлян в 945 році".

У Київській Русі земля не лише продавалася, з часом її можна було повернути. Наприклад, батько продав, а у дітей з'явилися гроші, то вони казали: "Повертайте. За цю суму ми купили, за цю і забираємо назад". Чи досить часто люди спочатку купували землю, а потім передавали її монастирям, щоб їх поминали після смерті. Це записувалося в монастирські архіви і там же фіксувалося, що до монастиря звернулися нащадки того, в кого купили зі словами: "Ось вам гроші, а землю віддавайте нам". Це явище було поширене до XVII століття.

Чи видавалися людям папери на землю?

Київська доба

У Києві є напис стіні церкви Софії Київської про те, що княгиня купує Боянову землю при свідках. Це найвідоміший земельний акт тієї доби. Чи були інші письмові акти? Судячи з усього, їх практично не існувало до кінця XIII століття. Домовленості переважно були усні. Визначалася територія, яка передається, обговорювалися умови і це було при свідках. Пізніше, починаючи з кінця XIII століття, з'явилися записи: територія, кому, хто.

Литовська доба

Саме у цей час починається фіксація права власності на землю. Найстаріші акти датовані 1351 роком: староста Руської землі пан Ото Спільча приймає свідчення пані Ласкава, що вона продала землю. Цей акт було вписано у старостинські книги.

Система фіксації права на землю з'явилася разом з канцелярією при великих князях литовських і польських королях. Великий князь литовський або польський король виступали верховними власниками на всі землі держави, і також вони легітимізували правила землеволодіння інших. Наприклад, рід споконвіку тримає ділянку землі, і великий князь або король підтверджують право на володіння.

Ринок землі на берестових грамотах. Як продавали та купували чорноземи у Київській Русі

У кожного землевласника був свій шляхетський або магнатський архів, і якщо вони продавали чи віддавали землю, то це відбувалося разом з письмовими документами. Це були акти, засвідчені печатками, написані на пергаменті, а починаючи з XV століття – на папері.

Польське коронне право на землях руського воєводства з 1435 року було на територіях сучасної Галичини. Воно не має стосунку до сучасних поляків. Це право, яке визначало власника землі – шляхтича та кметя, тобто селянина, який обробляє землю. І тому землеволодіння поділялося на дві частини: землевласник і селянин, який обробляє землю.

Землю обробляли невільники – челядь. В литовський період вона називається "челядь дворная". Данники були вільними селянами, вони просто сплачували данину, але поступово процес закріпачення селян, який відбувався у XV столітті, набирав обертів і призвів до кріпацтва у XVI столітті, коли заборонили переходи вільних селян від пана до пана.

Щодо законодавчих актів, які регулювали продаж землі, то можна назвати статути польського короля Казимира ІІІ від 1347 року, які почали діяти лише після 1435 року, коли на землях Галичини було запроваджено шляхетське землеволодіння. У Великому князівстві Литовському першим загальноземським привілеєм виступає привілей Казимира IV Ягеллончика від 1447 року, в якому зазначаються різні умови землеволодіння. Одна з важливих умов, що впроваджується в литовсько-руському праві, – земля не може продаватися чужоземцям. Це дуже базове положення, яке було зафіксовано ще тоді, і закріплено в першому і другому Литовському статуті 1529 року та 1566 року.

Ринок землі на берестових грамотах. Як продавали та купували чорноземи у Київській Русі

З історії відомі терміни холопи, смерди, челядь, які мають відношення до підневільної праці.

Коли з’явилося родове право на землю?

Київська Русь

Історики не можуть відповісти на це питання, говорить Євген Ромінський, оскільки це виходить поза межі України.

"Це дуже давні часи, коли людство починало розповсюджуватися і сідати на землю. Це тисячі років. Відповідно, займаючи територію, її займали, на ній починали вже більш-менш діяти. Але тут треба зробити маленьке уточнення. Земля землі рознь. От, наприклад, лісові села досить часто були тимчасовими. Вони передбачали не зрубання лісу і його спалювання, а підрубку лісу, спалювання вугілля і всього, що можна без викорчовування великих дерев. І на цю попільну підстилку велося сіяння зерна. Рік-два воно давало доходи, потім нове створювалося. Люди рухалися по лісу і залишали знаки на деревах, які показували, що це чиясь ділянка".

І на підтвердження цього Володимир Поліщук наводить приклад – потрібно придивитися до назв населених пунктів, особливо на Поліссі і які мають "ович": "Радимичі - це свідчення того, що це давнє поселення часів Київської Русі чи ще раніше, бо названо за іменем першого власника, або того, хто очолював рід: Радко – Радковичі, Мужило – Мужиловичі, Дядько – Дядьковичі".

Литовська доба

У пізніший період родове володіння обґрунтовувалося привілеєм верховного володаря, і це вже був привілейований землевласник – князь, пан, магнат лицар. Вони могли започаткувати родове землеволодіння на нових землях, які, наприклад, колонізувалися, як у нас це було на півдні Поділля і далі на південь.

"Це якраз землі, які називалася Диким Полем. Вони були під постійною загрозою татарських набігів. Відповідно, там не можна було вести традиційне фільваркове або дворове господарство, що було поширене на західних землях України і взагалі на державних утвореннях Центрально-Східної Європи", – сказав Володимир Поліщук.

Чи була у середньовіччі земельна реформа?

Київська доба

Ні, це почалося пізніше.

Литовська доба

У XVI столітті реформа землеволодіння Великого князівства Литовського називалася "волочна поміра", яку ввели у 1557 році. Це була надзвичайно радикальна реформа, але українські землі не сильно підпали під її дію. Вона полягала у створенні фільваркового, шляхетського чи панського господарства. Сенс реформи був у тому, що всі землі перемірялися і ділилися на однакові ділянки – волоки. Але панам відходили найкращі землі, а також у більшому розмірі, ніж селянам: "Одній волоці фільваркової землі (хутір з господарським виробництвом) відповідало сім селянських волок".

За словами Володимира Поліщука, значною мірою це торкалося великокнязівських землеволодінь, тому що XVI століття – це створення великих латифундій. "Це був пізньосередньовічний олігархат у Великому князівстві Литовському, коли князі та пани об'єднували у своїх володіннях десятки чи сотні сіл і міст".

Але поряд з цими гігантами існували середні чи дрібні шляхтичі, які володіли одним- двома селами. Відповідно, "волочну поміру" проводили у великих володіннях. Було вигідно переміряти землю на волоки, щоб закріпачені селяни виконували панщину: "Часто невільників саджали на волоки, щоб вони виконували повинність обробки землі, хоча верховним власником залишався шляхтич, пан, магнат чи князь".

Ринок землі на берестових грамотах. Як продавали та купували чорноземи у Київській Русі

Трутовський, Українські селяни

Володіння землею давало право на використання селянської праці?

Київська доба

Не все так просто, бо у Київській Русі князь був формально власником всього, а також володів селом, яке створено князівством і належало йому як князю, а не особисто, тому він не міг передати землю родичам.

"Була ситуація, коли боярин створив село, а поряд стоять села, які абсолютно незалежні. Це створені родинами або якимись групами людей. Власне, з цього періоду виходить термін "свобода", який перетворився пізніше на слободу, коли гурт людей збирався, отримував від якогось пана додаткові кошти, щоб мати устаткування, і створював село", – сказав Ромінський.

Литовська доба

У XV столітті починається закріпачення селянства, тому право на землю давало право на використання людської праці. Це була військова держава, де земля надавалася людям на умовах виконання військової служби. Селянська праця повинна була забезпечити обладнання воїна, боярина, шляхтича, щоб він міг купити собі озброєння і піти воювати.

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше