14 лютого у Новій Третьяковці, філії Державної Третьяковської галереї відкривається виставка “Дар Марата” – колекція творів провідних митців Росії, України та Казахстану 1990-2000 років, яку її власник, засновник однієї з перших в СРСР приватних галерей Марат Гельман дарує московському музею.
Важливо, що народжений у Харкові Борис Михайлов, що живе у Німеччині й чия масштабна виставка нещодавно відбулась у PinchukArtCentre в Києві, представлений у списку авторів як український. Крім нього в одному з найпрестижніших російських музеїв опиняться роботи українських митців Арсена Савадова та Георгія Сенченка, Сергія Ануфрієва, Олексанра Ройтбурда, Олександра Гнилицького, Василя Цаголова.
Твори для колекції-дарунка відбирали експерти Третьяковської галереї, робота над виставкою тривала майже 2 роки. “Генеральна директорка музею Зельфіра Трегулова свого часу працювала в Музеї Соломона Гуггенхайма в Нью-Йорку, вона вельми вимоглива й амбітна. Третьяковська галерея під її керівництвом почала активно реалізувати проєкти за кордоном, включилася в глобальний міжмузейний обмін, бере участь у Венеційській бієнале, отримує одне нове приміщення за іншим. Це активізувало моє бажання передати до її збірки частину своєї колекції. Я хочу заохотити цікавість Третьяковки до сучасного мистецтва. Але головний мотив мого дарунку в тому, що я, такий, який я є, сформований художниками, з якими працював. Тому я завжди намагаюся діяти в інтересах художника. Я думаю, що колекція Третьяковської галереї – пречудове місце для мистецтва”, – коментує Гельман.
Україна нині не має музею з репутацією, яка заохочувала би схожі дари. З 2015 року світової слави колекція київського мистецтвознавця Ігоря Диченка належить Мистецькому арсеналу. В дар українській державі її передала вдова колекціонера Валерія Вірська-Котляр, танцівниця та балетмейстерка, першим чоловіком якої був Павло Вірський, засновник легендарного ансамблю.
Колекція Диченка в часи горбачовської перебудови гучно виставлялась у Японії та Франції, до неї входять роботи зірок українського та світового авангарду: Казиміра Малевича, Василя Єрмілова, Віктора Пальмова, Михайла Бойчука, Олександра Богомазова, Олександра Тишлера, Сергія Ейзенштейна, цілої плеяди художників-сучасників Диченка, нині визнаних метрів – Алли Горської, Галини Неледви, Володимира Будникова, Олександра Животкова, того ж Василя Цаголова.
За 5 років лише частину колекції одного разу експонували в Мистецькому арсеналі. Не існує ані повного, доступного широкому загалу її каталогу, ані жодного нового її дослідження, не бачимо результатів роботи над спадком Ігоря Диченка як мистецтвознавця, есеїста та художника. Невідомо й у яких умовах зберігається колекція, притому, що вона мала б демонструватись у постійній експозиції, бо є національним і світовим надбанням. Про її існування в Мистецькому арсеналі нагадує лише просвітницько-ігрова інсталяція для дітей з репродукціями кількох знакових робіт в кутку на одному із входів. Чому українці не можуть бачити самі роботи, які належать тепер цілому суспільству – питання.
Читайте також: "Як побудувати загальну історію для України та українців"
17 грудня 2019 року в Національному художньому музеї України відбулася презентація концепції державного Музею сучасного мистецтва, над якою 2 роки працювала група фахівців у галузі мистецтвознавства, культурного менеджменту, музейної справи. За участі заступниці міністра культури, спорту та інформаційної політики Ірини Подоляк між авторами концепції та членами експертної ради НХМУ зі створення Музею сучасного мистецтва, що поєднала професіоналів різного віку і поглядів з різних регіонів України, відбулася кількагодинна дискусія.
Результатом її стала консенсусна позиція, що разом із концепцією передана в міністерство. Далі логічним було б ухвалення рішення та початок роботи у форматі прозорості для мистецької та культурної спільноти. Але від міністерства прозвучали лише обіцянки відкрити музей, цифри, які буцімто готові виділити на його створення, без жодної ясності – хто й на основі якої концепції цим займатиметься.
На запитання, чи готовий Марат Гельман дарувати роботи українських митців музею в Україні, колишній російський галерист і політтехнолог, а нині – директор Dukley European Art Community в Чорногорії відповідає: “В Україні я чекаю на появу обіцяного музею сучасного мистецтва. Без сумнівів я його підтримаю, щойно його створять. Мають бути закриті два питання – приміщення для постійної експозиції та професійний амбітний директор. Важливо розуміти, хто буде працювати з колекцією.
З українського мистецтва багато у чому починалась моя кар’єра. Принаймні перших два роки Галерею Гельмана в Москві деякі називали “українською мафією”. Однією з причин мого від’їзду з Росії 5 років тому був конфлікт між Росією та Україною. Я в такий спосіб висловив незгоду з політикою своєї країни і водночас не хотів бути на протилежному боці. Тому – нейтральна Чорногорія. Сьогодні ж я вважаю важливим продемонструвати українське мистецтво в Росії в тому числі, щоби, хай частково, було що протиставити антиукраїнській риториці на телебаченні”.
Думка автора може не збігатися з позицією редакції
Читайте також: "Художниця Влада Ралко: "Національна традиція живиться новим""