Валерій Харчишин: “Коли створюєш собі обмеження, то вже не можеш називатися рок-музикантом”

Валерій Харчишин: “Коли створюєш собі обмеження, то вже не можеш називатися рок-музикантом”

Валерій Харчишин: “Коли створюєш собі обмеження, то вже не можеш називатися рок-музикантом” Фото Яна Сочевічек, радіо "Промінь"ю.

16 квітня група “Друга Ріка” поширила на цифрових музичних платформах альбом “Інша Ріка”, записаний з музикантами Національного академічного оркестру народних інструментів (НАОНІ). Про те, як створювався цей альбом, з якими складностями зіткнулися музиканти під час запису та яким буде новий альбом “Другої Ріки” про це лідер гурту Валерій Харчишин розказав в ефірі радіо “Промінь”.

“Мені набагато легше співати з оркестром”

Валерію, чому альбом “Інша Ріка” вирішили записати з НАОНІ?

Важко пояснити. Відверто кажучи, нам настільки набридло грати ті самі пісні в стандартному, в традиційному звучанні, що захотіли чогось нового. Це таке традиційне музичне збочення. Ми бачили очі людей, бачили їх реакції — перші дві-три пісні з широко розплющеними очима і розкритими ротами. Глядачі дивляться і розуміють, що те, що вони звикли слухати — а деяким піснями по двадцять років, — тепер звучить інакше. Воно нагадує щось дуже-дуже рідне, щось ностальгічне, але тепер музика стала схожою на якісь саундтреки до старих кінофільмів.

Чи можна сказати, що цим альбомом ви закрили гештальт?

Закрили гештальт тільки тому, що встигли це записати. Для нас вже й такий варіант став традиційним і почав набридати. Тому ми зафіксували це у запису, і щасливі, що нам допомогли це зробити всі наші спонсори, які долучилися, і УКФ також долучилися до цього проєкту.

Яка різниця між цим проєктом і торішнім відео “Інша Ріка”?

Якщо тим відео ми показували, як створюється, як пишеться, то в аудіо ми показали кінцевий результат — як звучить. У відео більше уваги було саме картинці. Звук там майже не зведений, такий, який зняли у студії, просто як факт накопичення. Для відео це ок, але для того, щоб воно з’явилося на платформах, щоб люди могли слухати в нормальній акустиці, а не з телефона, переглядаючи YouTube, то це мало бути перезведено, мали бути переписані деякі партії. Зокрема, струнні переписувалися повністю.

Валерій Харчишин: “Коли створюєш собі обмеження, то вже не можеш називатися рок-музикантом”Фото Яна Сочевічек, радіо "Промінь".

Є думка, що гурт “Друга ріка” полюбляє експерименти.

Це прозвучало так, наче я потрапив до лікаря, який втаємничено запитує: “Полюбляєте експерименти?” Так, ми експериментуємо, і дуже часто. Хотілося б частіше, але потрібно слідкувати, щоб експерименти не захопили тебе і ти не забув, хто ти є.

Так бувало?

Коли спробував вперше співати з оркестром, зрозумів, що мені набагато легше це робити, ніж зазвичай. Бо не потрібно фізично напружуватися. Ти отримуєш 100 відсотків задоволення від звуку. Все набагато емоційніше, і я захопився так, що мене почали зупиняти учасники “Другої Ріки”, щоб менше було таких концертів, а більше традиційних другоріковських виступів. Бо коли тобі щось набридло, ти маєш говорити з людьми, розповідати, адже двадцять п’ять років триматися разом — величезна праця. В таких розмовах ми знаходимо синергію, яка рухає вперед, не дає розійтися у різні боки. Я точно знаю, що отой класичний склад “Другої Ріки”, класичне звучання, завжди буде актуальним.

Чи є експерименти, на які ніколи не наважитеся?

Табу немає. Рок-н-рол — то перш за все протест, вільна музика. Коли створюєш собі обмеження, то не можеш називатися рок-музикантом чи музикантом, який працює в іndependent-сфері. “Друга Ріка” — той випадок, коли можеш бути собою, і тобі за це нічого не буде. Ти можеш бути будь-яким, можеш собі дозволити будь-що.

“Коли ми здеградуємо, то хтось відштовхнеться від дна і почне все знов”

Ти говориш, що не можеш мовчати, коли є що сказати, тому починаєш говорити. А що далі тебе мотивує працювати?

Коли розумієш, що люди відходять від тебе, бо ти переходиш у статус динозавра, то це мотивує, але не надихає, бо від цього натхнення немає. Натхнення все ж таки в тому, що ти сам переживаєш. Якщо так співпало, що тобі є що сказати, ти переживаєш шалені емоції, серйозні події, то це і є натхнення, це і є той згусток енергії, яким можеш поділитися. Бо тільки якісь гострі моменти можна викладати людям, а не просто те, що тобі зашибісь живеться. Розважати можна, але ми не розважаємо людей, ми не клоуни, не для того створені. Є моменти, коли ми дуркуємо, і пісні в стилі “радісний дебілізм” існують у “Другої Ріки” — “Фурія”, “Оксана”, “Назавжди”. Але це моменти розрядки для того, щоб не тримати постійно в напруженні мізки.

Про смисли хочеться також запитати, тому що в альбомі “Піраміда” було багато особистих історій. Чи є межа, коли ти…

Я знаю, про що ти хочеш запитати. Я її вже переступив саме в альбомі “Піраміда”. І мені це було надзвичайно важко. Ми не планували просувати пісню “Секрет”: відправляти на радіо, говорити про неї. Ми не думали з цією піснею щось подібне робити, але вона, коли вийшов альбом, стояла першою. Наш саундпродюсер Віталій Телезин порадив. Сказав, що він нас ніколи ні про що не просив, але тепер просить поставити її першою. Бажання продюсера для нас було важливим. І потім радіостанції самі взяли пісню. Це було важко пережити, що ти особисту трагедію оприлюднюєш і на цьому заробляєш гроші. Це була своєрідна експлуатація трагедії, до якої я дуже довго звикав. Я на концертах її не міг співати десь протягом року. Перший куплет починав, потім зупинявся, бо сльози заважали співати, і десь з другого продовжував. Але коли пісня переходить у статус, коли її слухають не вухами, а дупою, рухаючись, то ти вже й сам потихеньку звикаєш.

Ти сказав, що трохи динозавр, а гурт “Друга Ріка” теж?

Коли бачу на репетиції всіх після свят, то схоже, що ми динозаври. Але я не бачу чогось нового в саунді, чогось революційного, щоб казати: “Валєра, це вже “вчера”. Нема революції типу появи Nirvana чи бодай чогось. Музика примітивізується, якщо можна так охарактеризувати. В музиці стає менше музики і більше ритму. В ритмі стає все менше високих і все більше низьких. І глобально стає все менше слів. Тому зараз іде деградація. І це теж еволюційний процес. Бо коли ми здеградуємо повністю, то хтось відштовхнеться від дна і почне все знов.

“Якщо й плакатимете, то це будуть сльози радості”

Валерій Харчишин: “Коли створюєш собі обмеження, то вже не можеш називатися рок-музикантом”Фото Яна Сочевічек, радіо "Промінь".

Власне, хочеться перейти до розмови про новий альбом. Валерію, на якому етапі він?

Він існує в демозаписах. Там є жахливі тексти і є прекрасна музика. Сподіваюся, що жахливі тексти зникнуть. У травні ви почуєте перший сингл альбому. Назву не скажу, але пісня прекрасна, мені подобається. Це не буде щось особисте, трагічне. Якщо й плакатимете, то це будуть сльози радості.

Альбом буде виходом позитивних емоцій, чого не вистачає зараз. Це буде позитивна рок-музика.

Ти казав, що “Інша Музика” створювався за підтримку “Українського Культурного Фонду”, а наступний альбом теж за їхньої підтримки?

Так, теж. Вперше за двадцять п’ять років, коли держава через всі складнощі и бюрократичні процедури зрештою надала кошти і тому ти можеш продовжувати творчість, не витрачаючи на свої особисті потреби. Це дуже добре, коли дають гроші і ти можеш творити.

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше