"Про дозу опромінення ніхто не знав". Історія запорізького ліквідатора

"Про дозу опромінення ніхто не знав". Історія запорізького ліквідатора

"Про дозу опромінення ніхто не знав". Історія запорізького ліквідатора Суспільне Запоріжжя

Запоріжець, ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС Олександр Ковальов 21-річним хлопцем, строковиком, відправився на ліквідацію аварії 28 квітня 1986 року. Чи продовжується чорнобильська війна для нього та чи є життя після Чорнобиля, ліквідатор розповів Суспільному.

Олександр Ковальов двічі побував у відрядженні в зоні екологічної катастрофи. Першого разу відправився в Чорнобиль майже одразу як сталася аварія 28 квітня 1986 року. Двома роками раніше чоловіка призвали на службу в інженерні війська в 16-й понтонно-мостовий полк. Також паралельно він вчився в інституті фізкультури в Дніпропетровську.

«28 квітня нас підняли по тривозі, начальник інженерних військ Київського гарнізону, генерал-лейтенант Корольов поставив нам задачу, що треба зробити мостову переправу в районі ріки Прип'ять, міста Прип'ять. 28 квітня ввечері вийшла колона, а 29 ми прибули вже туди. Міст мав спеціальне призначення — він об'єднував український і білоруський боки. Коли сталася аварія, рушило одразу багато тяжкої техніки. Ми вночі налагодили мостову переправу, всі чекали на неї»,каже Олександр Ковальов.

З його батальйону в Чорнобиль відправили 123 людини. Він був одним із перших. Поїхати тоді в Чорнобиль було почесно. Мостову переправу тоді звели за декілька годин, вночі та по пояс у воді,згадує Олександр Ковальов. «Ми зробили мостову переправу, перший свинець завантажували, який в реактор скидували гвинтокрили. Допомагали евакуювати людей. Та інші роботи різні виконували. А в червні зробили мостову переправу через обвідний канал, аби автівки, які їздили та знезаражували всю зону, спускалися по воду з мостової переправи

Олександр Ковальов пояснює що конкретно сталося, і які можуть бути наслідки аварії ніхто не знав: «Мене збентежило, що бойовий генерал сказав таку штуку і в нього в голосі були не сталеві жорсткі солдатські нотки, а так по батьківські. Вже пішли чутки, що якась серйозна аварія на атомній електростанції сталася

Читайте також: Екопротести після Чорнобиля. НАШІ 30 – документальний серіал до 30-ліття Незалежності України

Ліквідатор аварії на ЧАЕС згадує, тоді солдати-строковики мали бажання їхати в Чорнобиль, бо там добре годували та давали смачні напої. Захисних препаратів, костюмів, респіраторів їм не видавали. Перші захисні маски«пелюстки» з’явилися вже згодом.

«Про дозу опромінення взагалі ніхто нічого не знав. Нам, просто видали звичайні документи, де у всіх була одна й та ж цифра, здається 5Б, щось незначна доза. Я пам'ятаю, як у 86-87 в мене почали сипатися зуби. Потім погані показники крові були. В лютому 90 року в мене з’явилася бронхіальна астма, я не міг дихати, з’явилися панічні атаки, і з'явився Чорнобильський синдром, посттравматичний синдром.»

Після повернення з Чорнобиля Олександр закінчив інститут, працював тренером, потім розпочав власну справу, а у 2014 році, коли зрозумів, що за станом здоров’я не може воювати на Сході України, почав займатися волонтерством, надавати психологічну допомогу бійцям та їхнім родинам, а також переселенцям.

Олександр каже, часто бачить ті дні уві сні. Перед рідними відчуває провину. Має дочку, і боїться, аби деякі хвороби не передалися її дітям.

«Про дозу опромінення ніхто не знав». Історія запорізького ліквідатораСуспільне Запоріжжя

Журналістам Суспільного показав альбом з фотографіями, який не відкривав вже 5 років. Згадує, світлини робили нишком.

Я надіслав мамі в 1986 році цю фотографію. Я хотів її заспокоїти і на звороті написав: «ось де стрілка, дах розбитий страшне. Не хвилюйтеся, я від нього за один км стою»
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди