В Україні понад тисяча переселенців живе у так званих транзитних модульних містечках. Пластикові будинки мали стати тимчасовим житлом для тих, хто тікав від війни. Натомість стали постійною домівкою, попри те, що вийшли з експлуатації ще три роки тому. Цьогоріч на закупівлю квартир для переселенців держава виділила майже сто мільйонів гривень. У Міністерстві реінтеграції тимчасово окупованих територій розраховують забезпечити житлом приблизно 850 людей. Це більше, ніж за попередні чотири роки. Однак менше, ніж кількість тих, хто продовжує жити у модулях.
"Хоч щось замість цих коробок"
Виїжджали і думали, що на день-два-три. Зимових речей не брали.
Ірина Белинська однією з перших заселилась у харківське модульне містечко у січні 2015 року. Її домівка — це 34 квадратних метри та до стелі складені коробки з пошти. Разом із нею тут живуть дві доньки, онучка та чоловік — це максимум, який може вмістити помешкання, якщо є розкладачка. У жінки — п’ятеро рідних та четверо прийомних дітей. Зі своїми сім’ями її сини та доньки живуть у трьох сусідніх будинках. У серпні 2014 року родина покинула окупований Довжанськ (раніше Свердловськ) Луганської області. Тоді бойовики вже обстрілювали українські міста з артилерійської зброї. Хвиля переселенців наростала.
"Ми виїжджали власними автівками через Росію, – згадує Ірина. – На окупованій території залишили п’ять квартир. Мої сини та зяті працювали в шахтах, заробили… Ми забрали дитячі речі, і все. Зараз вже зрозуміло, що ми навряд повернемось. Я не вірю в "мирний" план".
Спершу сім'я жила у родичів, пізніше від надзвичайників дізнались про відкриття модульного містечка. Ірина розповідає, що при в’їзді до нього отримали все необхідне: "і кружки, і ложки".
Речей сім’ї не бракує — бракує місця. Вона охоче показує житлові умови, про які "писала і Порошенкові, і Зеленському". Гора охайно складеного одягу займає половину однієї з двох кімнат. Пральна машинка — під нею, а телевізор — на підвіконні під невеликим врізним вікном. Невеличка сушка для одягу закріплена на дверях. В іншій кімнаті — кухня, холодильник, розкладне крісло та диван. На ніч розкладушку ставлять у прохід.
— У гостях збираємось у доньки Віки, тут по сусідству. У неї нема серванта, тому є де сісти. У своєму ж серванті Ірина, окрім посуду, яким планує користуватись після виїзду з містечка, зберігає чимало книжок, бо на "стіл, де їдять, не поставиш". До війни вона працювала вчителькою: спершу української мови, а потім — фізкультури.
— Ми вдвох з чоловіком купити житло не можемо. Мені вже 65, то я лише молодо виглядаю. А так-то — вже на пенсії, готую онуків до школи. Як і чоловік. Він чорнобилець, то виходить, це вже друга його війна. Одна донька — без чоловіка, то теж не може потягнути кредити ті. Всі діти працюють, але не заробляють аж так.
На місці модульного містечка обіцяють "якомога швидше" побудувати соціальне житло — три гуртожитки. Їх зведуть за співфінансування з державного бюджету. Сім’я Ірини розраховує туди переїхати.
Минулоріч на житло для переселенців в Україні виділили 20 мільйонів гривень. Цього року — майже сто. У Міністерстві реінтеграції тимчасово окупованих територій України прогнозують: цих грошей вистачить, щоб забезпечити житлом 850 людей по всій Україні. Це більше, ніж за попередні чотири роки. Однак менше, ніж кількість тих, хто продовжує жити у "модулях".
— Ви собі уявляєте, що таке сім років не мати свого майна? Ми з чоловіком — то таке: ще трохи, і нас немає. А що робити дітям? — цього дня Ірина залишилась з чотирирічною онукою та шестирічним онуком. — Це дуже страшно, що вони на вулиці можуть опинитись. Мають дати нам хоч щось, але не ці коробки, бо вони вже валяться, стеля тече. З пластика людей мають витягнути.
Тимчасове і вже непридатне житло
Пластикові контейнери за сітчастим парканом на околиці Харкова мали стати тимчасовим житлом для переселенців. Тут десять "модулів" по чотири кімнати — кожна сім’я має по дві. Поруч три модульних гуртожитки — по 14 кімнат. Їх збудували за грант у межах німецької програми GIZ. Термін придатності будинків стік у 2017 році. Відтоді у містечку нових мешканців не приймають, а жити тут залишаються до 200 людей.
Ходити вузькими стежками на території треба обережно, аби не заважати дітям ганяти на велосипедах та не розчавити їхніх іграшок — вони тут повсюди. У містечку мешкає майже 80 дітей, до 30 з них народились тут та ніколи не жили в іншому місці. Діти та жінки переважають серед мешканців. Утім, трапляються і чоловіки. Частина з них вдень нудиться на лавках неподалік свого помешкання.
"Працевлаштуватись мають можливість всі, — каже начальник з обслуговування містечка Артур Стаценко, — Однак не всі хочуть. Ви зрозумійте, тут різні люди живуть. Як і будь-де".
Чоловік опікується модульним містечком з 2017 року: стежить, щоб мешканці не сушили одяг на електрообігрівачах та не накопичували боргів за комуналку. Він пояснює: у Харкові переселенців включили до всіх міських житлових програм, втім, його підопічні з цього мало що отримали.
— У нас і загалом в таких містечках опинились найменш захищені люди: це мами-одиначки, багатодітні сім’ї та люди з інвалідністю. Навіть ті, хто постійно працює, не мають достатньо високої офіційної заробітної плати, щоб брати участь у цих програмах. За три роки лише одна сім’я скористалась програмою "50/50" та купила власне житло.
Артур розповідає, що переселенці дуже чекають на будівництво гуртожитків та вже висловлюють побажання щодо них.
— Їхній модуль — це як маленька двокімнатна квартира. Звісно, що вони не хочуть, щоб у гуртожитку був, скажімо, один санвузол на пів сотні людей. Хочуть мінімального комфорту — хоча би свою кухню і душову.
В окрему категорію мешканців Артур відводить тих, хто безповоротно втратив своє житло на окупованій території — воно було частково або повністю знищене обстрілами. Таких сімей у містечку десять. Усі вони чекають на компенсації. Україна розпочала проєкт з компенсації за зруйноване житло, втім, наразі лише на підконтрольних територіях — там, де його можуть обстежити. Майнові права на будинки, що на окупованій території, наразі компенсувати неможливо.
"Звідси мене не виженуть"
Невеликі сім’ї та самотні люди живуть у модуль-гуртожитку на території містечка. Їм пощастило менше: тут на всіх — два спільні санвузли та спільна кухня. Гуртожиток "прокидається" ближче до 12:00. Впускати в кімнати не поспішають — ліжка ще не застелені.
Ми перехопили Ольгу просто на кухні. Вона неохоче погодилась поговорити, поки смажить млинці. Те, як повільно гріє електрична конфорка, цього ранку, мабуть, особливо дратує.
Ольга живе в одній кімнаті, на 17 квадратних метрах, з десятирічним сином, шестирічною донькою та мамою. Виїздила з Хрустального (раніше Красний Луч), що на Луганщині, вагітною вночі.
— Я могла купити лише один квиток, а в мене величезний живіт, то сина на руках тримати не могла. Допоміг якийсь дідусь, а водій автобуса речі заніс — декілька картатих сумок з одягом і взуттям. Більше взяти не могла, хоч і розуміла, що їду надовго. Так надовго, що майже назавжди.
Читайте також: "Ми не думали, що будемо тут довго, але вийшло інакше". Добровольці про початок АТО
Ольга переїхала в модульне містечко з центру матері та дитини у 2016 році. Тоді її доньці був рік. Зараз вже шість, втім, жінка залишається в декреті. Пояснює тим, що донька часто хворіє та потребує догляду.
— Я укладаю договір і знаю, що мене звідси не виженуть. Якщо ж зніматиму квартиру, то залежатиму від господаря. У найближчий рік я точно не з’їду, навіть якщо я піду на роботу, бо не зароблю на оренду квартири.
Ольга лише раз на декілька днів поверталась в окупований Хрустальний. Зараз там її мама: поїхала ненадовго, але застрягла через карантин.
— Я вже не хочу там жити. Хотілось би хіба перенести наш будинок сюди, до Харкова. Але повертатись туди — ні. Я відвикла. Модульний — вже як дім. Ми коли з сином їздимо в місто, я йому кажу: "Кірюша, пішли додому".
Жінки одна за одною забігають на кухню — мають помити брудний після сніданку посуд. Їдять у своїх кімнатах. Їдальня була, втім нею ніхто не користувався, тож відвели під додаткову кімнату. У кожній з таких кімнат — два двоярусних ліжка, залізні шафи та стіл. Минулого року замінили лампи та конвектори, однак найбільшу проблему — тріщини в стелі — вирішити не можуть.
— У цілому, жити тут непогано, — говорить Ольга, — І живуть тут різні люди. Знаєте, це привчає до терпіння і толерантності. Нам краще не сваритись, бо ще довго жити разом.
Взяти і вивезти
Минулого року двом сім’ям з модульного містечка житло придбала гуманітарна місія "Пролісок". Це були багатодітні родини: в одній — десятеро, в другій — шість дітей.
"У нас був донор, готовий купити будинок одній сім’ї. Ми обрали ту, де найбільше дітей. Спрацювало сарафанне радіо, і до нас почали звертатись інші мешканці модульного. Донор дозволив нам обрати ще одну родину", — розповідає керівник місії Євген Каплін.
Переселенці у модульних містечках та інших місцях компактного проживання звикли до уваги та допомоги гуманітарних організацій. Коли вони згортають свою роботу, виявляється, що частина людей не може самостійно вирішувати проблеми із пошуком квартири та роботи, орендною платою чи влаштуванням дітей до навчальних закладів. Євген пояснює: житло, яке планує будувати міністерство разом з містами, не змінить цього, якщо переселенці продовжуватимуть жити концентровано. Водночас проблемою є й те, що вони не зможуть набути майнові права на ці квартири та будинки.
— Я сам протягом десяти років живу в орендованих квартирах. Я ж нічого не робитиму в них, бо вони мені не належать. Цієї проблеми не було б, якби протягом семи років гроші спрямовували на постійне житло.
З 2015 року, коли Євген вивіз першу сім’ю з Жованки на Донеччині, і до сьогодні домівками вдалось забезпечити вже 50 родин. З кожною доводилось переглядати десятки варіантів, аби обрати місце до вподоби: і щоб будинок влаштовував, щоб було, де працювати, і школа — недалеко.
— Бюджет кожного будиночка — приблизно п’ять тисяч доларів. Люди живуть в різних містах та селах у житлі, яке їм належить, стають частиною місцевих спільнот. Звісно, ми ще рік їх супроводжуємо, допомагаємо з довідками та документами. Але потім вони самостійно мають все робити. У місцях компактних поселень так не буде. Держава має взяти та вивезти звідти людей.
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу