"Суми – це трамплін. Нема чого соромитись цього слова", – режисер Антон Меженін

"Суми – це трамплін. Нема чого соромитись цього слова", – режисер Антон Меженін

"Суми – це трамплін. Нема чого соромитись цього слова", – режисер Антон Меженін

Антон Меженін – український театральний режисер, викладач Київського Національного університету культури та мистецтв, переможець Міжнародного фестивалю "Схід-Захід-2019". З 2015 по 2017-й рік він був головним режисером Сумського театру Ім. М.Щепкіна. Потім працював у Києві, Харкові, Дніпрі та Чернігові. Нині Антон Меженін знову працює з сумським театром, тож в інтерв’ю розповів, що робив під час своєї відсутності, вибір між шоубізнесом, політикою та творчістю і нову постановку.

"Афінські вечори"

Ви поїхали із Сум разом з дружиною, художницею і сценографом Алією БайтеновоюАлія Байтенова (Меженіна) – художник-постановник Київського національного академічного театру оперети, дружина режисера Антона Меженіна, у 2018 році. Тепер знову повернулися до Сум. Що спонукало повернутися?

Було запрошення від директора театру на постановку, і це дуже приємно - приїхати в рідний вже колектив, приїхати не просто в незнайомий якийсь театр, а приїхати в колектив, де ти знаєш трупу, знаєш, як з ким працювати. Все-таки, зараз приємна творча робота нова.

Ми розпочали зараз роботу над прем’єрою п’єси “Афінські вечори” «Афінські вечори» - автор п'єси Петро Гладилін. Прем’єра повинна відбутися в середині квітня. В головній ролі буде народна артистка Євгенія Климівна СеребряковаЄвгенія Серебрякова – Народна артистка України, актриса театру ім. Щепкіна з 1978 р.. Це мелодрама про родину. Там і молодь зайнята.

Чому у 2018 році Ви поїхали із Сум і подалися до Києва?

Суми — це прекрасний, гарний трамплін, нема чого соромитись цього слова. Є багато прикладів, коли театр Щепкіна ставав такою колискою для сильних кадрів творчих, які потім їдуть в столицю. Це нормальне природне бажання, амбіції.

Ваша дружина, Алія, була рушієм переїзду?

На момент нашого останнього сезону 2017 — 2018 кількість запрошень на роботу, особливо у художниці Алії була дуже висока. Треба було робити вибір. Була в мене дуже цікава робота — бенефіс народного артиста Остапа Ступки — "Косметика ворога". Це було навесні 2018 року. Після цієї роботи було відчуття, що відчиняєш якісь двері і там бачиш багато чого нового.

Крім амбіцій, відверто скажемо, — там, де столиця, більше грошей. В нашій країні є трішки перекос. Столиця матеріально живе окремою планетою від всієї іншої країни.

“Суми – це трамплін. Нема чого соромитись цього слова” - режисер Антон МеженінFacebook: Алія Меженіна

Співпраця з "Квартал-Концертом"

Ви пішли з театру працювати далі не режисером, а в "Квартал-Концерт", так?

Була пропозиція на той момент в компанію "Квартал-Концерт" іти менеджером — раз. Була пропозиція іти за Остапом Богдановичем Ступкою в університет культури викладачем — два. І пропозиція по роботі дружини. На той момент у неї були і в Молодому театрі постановки, і в Театрі на Липках. Не відреагувати на кількість таких пропозицій було б, мабуть, не вірно.

Я перейшов особисто в компанію "Квартал-Концерт". Захотілось після великого театру, великого мистецтва, трохи великого бізнесу, шоубізнесу, того, чим я займався колись давно.

Компанія потужна. І я мав змогу займатися такими проєктами, як гастролі Національного театру ім. Франка, ми робили тури величезні всією Україною. Все це просто дивовижно і прекрасно.

Відомо, що керівництво "Кварталу" пішло в політику. І у мене постало питання - бути в шоубізнесі і в політиці, чи – ні. Кількість завдань в той час не давала можливості для творчої реалізації. Тому я обрав режисуру.

То ии стверджуєте, що вихід із "Квартал-концерту" ніяк не пов’язаний з політикою?

Якби я хотів, щоб він був пов'язаний з політикою, він би був пов’язаний з політикою. Я б залишився. Але я обрав творчість. Але у мене збереглись дуже добрі стосунки з компанією "Квартал-концерт", і я вдячний цьому досвіду.

Нове прочитання "Ревізора"

Які пропозиції змусили полишити шоубізнес?

Якраз, коли була виборча кампанія, коли було багато концертів, мені поступила цікава пропозиція від Дніпровського академічного театру драми і комедії. І там молодий цікавий директор Сергій МазанийСергій Мазаний – директор Дніпровського академічного театру драми та комедії. Він захотів поставити "Ревізор”" Це просто моя творча мрія була. Це була така цікава робота, що я готувався вдома місяців чотири, потім ми три місяці в Дніпрі працювали.

Ми вже встигли його показати на фестивалі "Світогляд" в Сєвєродонецьку.

“Суми – це трамплін. Нема чого соромитись цього слова” - режисер Антон МеженінFacebook: Игорь Рувинский

Дніпровський академічний театр драми та комедії

Чим цей "Ревізор" відрізняється від всіх інших постановок цієї п’єси?

Ситуація "Над кем смеетесь? - Над собой смеетесь" – актуальна, як ніколи. Зміна політичних облич – і часів Гоголя, і часів Незалежної України - схожа. Коли читаєш гоголівський текст про те, що "швидко треба чисті надіти ковпаки", а “хворі самі якось, як мухи, одужують”"С тех пор как я принял начальство, — может быть, вам покажется даже невероятным, — все как мухи, выздоравливают. Больной не успеет войти в лазарет, как уже здоров; и не столько медикаментами, сколько честностью и порядком" - , цитата з комедії М.В.Гоголя "Ревізор" (1835—1836), це не може не зачіпати.

Або там є ще така цікава фраза, у Городничого: "Я працюю на державу і денно і нощно, а про те, що я когось висік… вона сама себе висікла". Ну як пройти повз ці питання? Лакмусовий папірець – будь-яка людина, яка потрапляє в політичне коло і його починає ворушити, піднімається на поверхню все це.

Трейлер до вистави "Ревізор"

Тобто, ти пішов з "Кварталу", щоб не займатись політикою, - у "Ревізор", щоб проводити паралелі з політикою?

Я хочу дистанціюватись від політики. Є така фраза у Грибоєдова в творі "Горе від розуму" - “минуй нас барский гнев и барская любовь”“Минуй нас пуще всех печалей и барский гнев и барская любовь”. Цитата з комедії «Горе від розуму» (1824) А. С. Грибоєдова. Тобто, ще з тих часів, з 19 століття розуміли, що треба дистанціюватись.

Ми вдало спрацювались з Дніпровським театром. Ця прем'єра вийшла, і потім швидко я там поставив комедію “Спальня Сальвадора”«Спальня Сальвадора» - комедія за п’єсою «Сублімація Любові» Альдо де Бенедетті. Прем’єра одноіменного спектаклю у (реж.Антон Меженін) відбулась у 2019р. у Дніпрі.. Це комедія за п’єсою "Сублімація любові" Альдо де Бенедетті, легка, комерційна, жвава комедія. Мені приємно, що вона йде досі. Обидві ці вистави, вони живуть в репертуарі Дніпровського театру.

Мати все

Далі була співпраця з Чернігівським театром?

Чернігівський театр - дуже цікавий, тому що він багато гастролює, потужна трупа під керівництвом майстра Андрія БакіроваАндрій Бакіров - художній керівник – головний режисер Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка.. Це була мрія. І коли я був на фестивалі з харківською виставою Оскар та рожева пані в Чернігові, Андрій Ренатович подивився, і це було теж у 2018 році, до речі. Ще я працював в Сумах, і вже тоді були розмови, що можна там щось поставити. Дуже ми довго обирали п’єсу, але захотілось щось сучасне - і театру, і якось так в мене складалось, що я ніколи не працював з сучасним автором, з живим, який поруч, який на слуху. Це письменниця, яка зараз дуже популярна, цікава, Люко ДашварЛюко Дашвар - (справжнє ім'я Ірина Іванівна Чернова) — українська письменниця, журналістка,сценаристка. Багаторазова лауреатка літературної премії Коронація слова. Має спеціальну відзнаку «Коронації слова2 - «Золотий письменник України», що надається письменникам, чиї твори продалися накладом понад 100 тис. примірників.. Я особисто перечитав всі її книжки, з такими красномовними назвами – "Покров", Рай.Центр. А в Чернігові ми поставили ( її книга і, мабуть, найпопулярніша) – “Мати все”«Мати все» — четвертий роман української письменниці Люко Дашвар. Книгу було видано 2010 року..

Там, звичайно, Мати – одна з головних героїнь, але вистава не про Матір, а про те, чи можливо мати все.

В Чернігові, на відміну від Дніпра, процес був довшим, і трішечки складнішим, бо, по-перше, це не п’єса. Автор дозволила працювати, але сказала – "Я написала, я свою справу зробила, а далі – ви митці, робіть, що хочете".

“Суми – це трамплін. Нема чого соромитись цього слова” - режисер Антон МеженінСуспільне Суми

Дев’ять разів я переписував інсценізацію. Ти пишеш, ідеш до акторів і відчуваєш, що – ні, сценічна дія – це не література, треба щось переробити. Ми шукали вірну сценічну дію. Дев’ять місяців виношували, як дитину. Вистава вийшла сучасна, навіть десь провокативна, естетська, тому що працював я з Алією.

Трейлер до вистави "Мати все"

"Розчинитись в колективі. І Навчитись"

І в Дніпровському театрі ви працювали разом із дружиною?

В Дніпровському театрі дуже цікавий досвід був. Я працював з харківською художницею - Ольгою Турутею-ПрасоловоюОльга Турутя-Прасолова - театральна режисерка. Художниця за першою освітою, майстриня ляльок, поетеса і драматург, вона кілька років працювала художником-постановником і художником по костюмах, й тому досі сама вигадує одяг для героїв та оздоблення сцени. У 2015-му Ольга стала відомою на всю країну, вигравши конкурс Британської ради з виставою «Ножі в курях», який поставила в столичному театрі ім. Франка.У нас було рішення – це ферма, смітник. Тобто, всі ці чиновники - це були коні, свині, бо Гоголь в листі фінальному, який зачитують, він же порівнює їх всіх. Пише “Городничий – глуп, как сивый мерин, Земляника - как свинья в ермолке”. Це наштовхнуло на таку ідею. Я попросив художника зробити ферму.Таке було рішення.

Цікавий досвід роботи з іншими художниками. Наприклад, "Афінські вечори" в Сумах. Я теж працюю з іншим художником. Ви знаєте, я дуже хочу, щоб це було творче відкриття для Сумщини і згодом, можливо, для всієї України. Це перша робота у художника-постановника вистави. Це її дипломна робота, ми придивляємось до дівчини, актриси театру Щепкіна Яніни Бабенко, яка мені допомагає в моєму рішенні, в тому, що я задумав, вона допомагає як художник. І поки наш творчий процес на старті – цікавий. Думаю, глядачу буде цікаво. Це нове бачення.

Вас у Сумах не було три роки, і за цей час тут дуже багато чого змінилося. От, наприклад, театр вже став національним, змінилось два головних режисери - Артемій АніщенкоАртемій Аніщенко – театральний режисер, головний режисер Сумського театру ім. М.С.Щепкіна у період 2018-2019 рр., Лінас ЗайкаускасЛінас Маріюс Зайкаускас – театральний режисер, головний режисер театру Щепкіна у період 2019-2020рр. Знакові вистави – «Все, що тобі потрібно - це любов» за мотивами творів А.П. Чехова,д окументальна драма «Розрада апокаліпсисом» за твором лауреата Нобелівської премії Світлани Алексієвич «Час Second-hаnd» і Роман КозакРоман Козак- театральний режисер, актор. Знакові постановки Романа Козака у Сумському театрі Щепкіна – «Пер Гюнт» (2019), «Лісова пісня»,«Одержима», «Сірано де Бержерак» (був режисером постановником), теж пішов. Чому режисери змінюються, на твій погляд? Наскільки я пам’ятаю, Артемія Аніщенка ти рекомендував...

Рекомендував – тому що це людина, закохана в театр і порядна людина. Я знаю, що в Аніщенка захворіла мати, і він повернувся до себе на батьківщину.

У Артема Аніщенка була постановка !Скляний звіринець! . Лінас Зайкаускас, як великий майстер, вніс таку європейську струю сучасної драматургії.Це корисно, все ж таки, для національного театру, мати в репертуарі Світлану Алексієвич, це сучасна авторка. Стовідсотково фестивальна вистава – "Все, що тобі потрібно – кохання" – це Чехов, Чехов, як комедія. Я не бачив, на жаль, "Гедду Габлер", але це одна з моїх улюблених п’єс Ібсена. Це, мабуть, повинно бути дуже цікаво.

Чому змінюються режисери? Мабуть тому що люди, які приїздять, вони хочуть дуже швидкого результату. Вони вже на старті з якимись очікуваннями, з якимись своїми поглядами, які починають насаджувати на сформований колектив.

Чому тоді вдалося нам спрацюватись з Миколою Юдіним, з колективом, - тому що коли я починав працювати в театрі Щепкіна, мета, ціль була єдина - розчинитись в колективі і навчитись.

Суспільне Суми
Коли ти розчиняєшся і просто працюєш в колективі, загальна сумарна справа потім сама все підіймає. Коли ти приходиш, і намагаєшся одразу жорстко щось змінити, революційно, швидко, – це не той підхід, який потрібен великому складному колективу.
Антон Меженін

Чому складному? Там окремо балет, окремо – оркестр, окремо – драма. Всі повинні бути задіяні, треба про все це думати. По режисурі, треба терпіння.

Я мрію, щоб знайшлась людина, яка б отримала задоволення від того, що є, від того потенціалу, що є в театрі Щепкіна.

Зараз оголошено конкурс, але на режисера-постановника, не на головного режисера.

Так, на цій посаді працював Роман Козак. Він звільнився. Він дуже талановина людина. Це не суб’єктивний мій погляд, а це - погляд об’єктивний, бо є аншлаги, є визнання критиків, є премії, є прекрасні успіхи колективу. Тому, мабуть, якщо професйно, по роботі, все вдавалося, тоді елементарний висновок, що якась причина - в іншому.

Мені дуже сподобався вислів російського режисера Лева Додіна. Коли його спитали - як ви формуєте колектив, яких ви підбираєте до себе людей, - він сказав “по человеческим качествам среди профессионалов”. Тобто, професіоналами можуть бути багато хто, треба вміти, можливо, спілкуватись з людьми. Я був присутній на церемонії вручення премії “ГРА”Премія ГРА/GRA (Great Real Art) - Всеукраїнський театральний Фестиваль-Премія, який визначає найкращі вистави на всеукраїнській сценічній мапі. Заснований у 2018р. У 2020 у номінації «Кращий драматичний спектакль» відзначено постановку «Пер Гюнт» Сумського національного академічного театру драми та музичної комедії ім.М. С. Щепкіна (режисер Роман Козак) і щиро вболівав за кращу драматичну виставу, щоб це був театр Щепкіна, бо це морально, духовно, рідний театр. Я впевнений, що театр заслуговує на це.

Якими постановками своїми в сумському театрі Ви пишаєтесь?

Це, звичайно, перша прем’єра – “Хто винен”«Хто винен» (режисер Антон Меженін, 2015р) - Трагікомедія за твором Івана Карпенко Карого «Безталанна». ( У першій редакції (1884) цей твір мав назву «Хто винен?») (за драмою "Безталанна"). З усіх постановок вона живе досі. Але ж можна пишатися не тільки своїми постановками, а й своєю роботою як головного режисера.

Трейлер до вистави "Хто винен ?"

Я пишаюсь, що в Сумах робились такі експериментальні речі, як “Шинель”«Шинель»(2016р) - експериментальна вистава без слів за однойменною повістю Миколи Гоголя. Режисер-постановник Артем Вусик. Я пишаюсь тим, що на той час ми знайшли Романа Козака і з’явились постановки "Пер Гюнт", "Лісова пісня". На той час об’єдналась команда. Такими речами повинен пишатись менеджмент, весь колектив, головний режисер, директор. Зараз в Києві я працюю з продюсерами приватних театрів, а директор - це ж продюсер, це та людина, яка вирішує, кому як бути. Якщо директор вирішує, що буде так, що будуть знакові такі речі, як "Лісова пісня", "Пер Гюнт", "Хто винен" - це значить, що продюсерське бачення було правильним, бо воно призвело сьогодні до звання Національного. Не в усіх містах є національні театри.

"Статус національного – це можливість зберегти театр"

Коли сумський театр ім. Щепкіна отримав звання національного, цікаво було спостерігати, що відбувалось в інтернеті. Було багато коментарів - "якщо вже Суми національні, то ми маєм бути міжгалактичним", Але приналежніть до столиці - це ще не ознака національного. Коли питали моєї думки, я казав - це приклад гарного менеджменту, ви можете говорити що завгодно. Є таке футбольне прислів’я, що забувається гра, а запам’ятовується рахунок.

Чи не вважаєте ви, що отой "політичний" хід, коли наші народні депутати від регіону, очільник області (на той час Роман Грищенко) своїми заявами "це ми зробили театр національним" (і на підтвердження купа постів у соцмережах), отакими своїми "піар-діями" завдали іміджевої шкоди театру?

Я вважаю, принципово навпаки. Зараз, подивіться, яка ситуація театральна в Україні в цілому. Багато областей є, де очільники області, вибачте, не знають, де театр знаходиться і з якого боку вхід. Бо йде недофінансування, бо багато очільників областей вважають, що театр їм не потрібен. І цей приклад - “а ми” значить, що ми думаємо про духовне, ми думаємо про культурний імідж області.

Можливо, вони думають про культурний імідж області, але своїми заявами, що саме вони зробили театр національним, а не сам театр і трупа театру до цього прийшли, помножило на нуль всі зусилля самих театралів?

Вважаю, що зусилля працівників театру, вони ні в якому разі не помножаться на нуль. Давайте їм вибачим, бо завжди, коли є якась перемога, успіх, то всі до неї долучаються. Політики кажуть: ми зробили, режисер каже - я це зробив

Я думаю, що зараз раді були б всі, і режисери, і керівник театру, вся трупа театру, заявити про те, що вони дуже вдячні всім політикам, бо, відповідно до статусу національного, ми отримали і фінансування як національний театр. Але фінансування досі театр не отримав. І, наскільки я знаю, це не єдиний приклад в Україні, коли статус є, а грошей під цей статус немає.

Але я вас скорегую. Якщо сприймати цей статус суто як надбавку фінансову, то, по-перше, її не треба чекати дуже швидко. Ви знаєте, як проходять процедури перефінансування. Наскільки я знаю, коли театр отримав статус академічного, надбавка прийшла десь через два роки.

А, по друге, подивимось, яка тенденція іде зараз в країні. Тенденція, що театри потрібні собі самі. А що є в Європі? В Європі є декілька національних театрів, які підпорядковуються столиці, державі, а всі інші - приватні. І тому цей стратегічний хід директора, робота над статусом національного, його не треба сприймати суто фінансово. Національний на сьогоднішній день, я в цьому впевнений, - це принцип збереження театру, як такого.

Згадайте, до карантину весь час точилися розмови, що багато театрів, скільки ми їм перераховуємо грошей, вони ж повинні якось самі. Національний - це імідж, це вже ніхто ніколи нічого такого не повинен сказати.

Я, наприклад, не знав, не живучи в Сумах, що керівництво області ось так це підіймає на прапор. Прекрасно. Це тільки дає надію.

“Суми – це трамплін. Нема чого соромитись цього слова” - режисер Антон МеженінСуспільне Суми

Чи не плануєте Ви повернутись у театр Щепкіна не на одну постановку, а, можливо, режисером-постановником, головним режисером?

Зараз, сьогодні, не планую. У мене зараз є цікавий курс в Києві, студентів, за яких я теж несу відповідальність. Але, ми не могли знати рік тому, що сьогодні будуть "Афінські вечори", тому ніхто не знає, що буде згодом. Бо працювати в національному театрі - це вже цікаво, працювати в театрі рідному, там, де в тебе є розуміння з колективом, бо я поїздив, і кожен новий театр - це для режисера виклик, це для режисера на виріст психологічний. У своєму театрі хоча б цього стресу не має. Але на сьогоднішній день не планую. Втім, менеджерська стратегія театру, яка є, дозволить мені приїжджати на постановки частіше, я так сформулюю.

Мені дуже приємно і цікаво поставити не тільки "Афінські вечори", а якомога частіше ставити вистави в таких класних театрах, як театр Щепкіна.

Авторка – Оксана Кириленко

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше