Майже чотирьом тисячам жителів Полтавщини вперше діагностували онкозахворювання за 2020 рік. На кожні 100 тисяч жителів – три сотні мають рак, говорить заступниця головного лікаря обласного онкодиспансеру Олена Тараканова. Полтавка Альона Мілевська двічі лікувалася від раку. Хворобу жінці діагностували 2013, а через два роки після одужання стався рецидив.
Коли дуже погано було, зовсім, і не могла вийти на вулицю, я вставала і фотографувала крапельки дощу на вікнах. В мене є колекція фотографій дощу.
Нині – співвласниця приватної школи та викладачка англійської, а в минулому пацієнтка онковідділення. Полтавці Альоні Мілевській вісім років тому діагностували рак.
Суспільне ПолтаваОнкологія все дуже концентрує, пришвидшує і додає контрастів. Я не можу сказати барв, бо коли ти отримуєш діагноз, коли ти лікуєшся, світ безбарвний. Ти не відчуваєш смаку. Я не відчувала нічого, крім жаху. Жаху за своє життя, жаху, що це може скінчитися.
Фото Альони МілевськоїОнкозахворювання виявили на третій стадії. Тоді, каже Альона, не могла планувати життя навіть на день наперед.
Мене дуже дратували біл-борди з рекламою будь-чого: туристичних агенцій, ювелірних прикрас, розпродажів. Тому, що я не могла нічого планувати. Я не знала, що буде завтра, чи прокапають мені ту хімію, чи дозволять це показники моїх аналізів.
Під час лікування, окрім підтримки друзів та рідних, займалася із психологом. А коли видужала, зробила на руці татуювання англійською – «Мені пощастило». Та 2015 стався рецидив.
Суспільне ПолтаваТатуювання Альони Мілевської
Дуже важко було психологічно. Бо дехто казав: «Ну що ти оце розклеюєшся. У тебе ж діти! На дітей подивилася – встала! Пішла». А воно не виходить, бо погано. Коли тобі погано фізично, погано й отут (в душі – ред.).
Найскладніше про хворобу було повідомити дітям, каже Альона.
Фото Альони МілевськоїДіти Альони Мілевської
За другим разом, коли була хіміотерапія, коли я облисіла, коли була в дуже поганому стані, після хімії, то приховати не вдалося. Перше питання було у дітей: «Ти помреш?» І відповісти на нього дуже складно. Брехати не хочеться. Все можливо. Але сказати«Так, я можу померти» язик не повертається.
Альона Мілевська говорить: нині намагається жити на повну. Вона до хвороби і після – це ніби дві різних людини.
Вважати, так, я онкохворий, тому стрибайте навколо мене, такого не буде! Це не є природнім, це не є корисним ні для кого. Я знаходжу щастя в кожному дні. Прокинулась – уже добре! Прожила день – уже добре!